«Від кожного вибуху світ в тобі наче перевертається». Євангеліна, 20 років, бариста, виїхала з Луганщини 2 квітня

Wow

Дівчина проживала у Лисичанську на Луганщині. Там працювала баристою та допомагала своїй сім’ї. Проте ворог не дав їй можливості залишитися у рідному місті та змусив тікати з власного дому. Єва та її родина змогли виїхати з-під жахливих обстрілів лише 2 квітня. Зараз, коли уже пережила такий болючий досвід, дівчина готова розповісти свою історію.

День перший

«Я прокинулася від дзвінка моєї найкращої подруги з Харкова. Вона почула вибухи і, панікуючи, зателефонувала мені. Я намагалася її заспокоїти, коли ми розмовляли телефоном, сказала, що це, мабуть, їй щось наснилося. Запевнила, що все буде добре, поклала слухавку та продовжила спати. Проте через 15-20 хвилин почула вибухи. Тоді я зрозуміла, що це не сон. Почалось. 

Але я не надто панікувала через те, що пережила схоже у 2014 році. Мені тоді було 12. Я пам’ятаю тільки моменти, коли ми ховались в підвалі у бабусиної знайомої, як готували їжу на вогнищах біля під’їзду, бо газу не було тоді, а підійматися у квартиру було страшно. Ще тоді влучило в сусідню багатоповерхівку від того сховища, де я ховалась з бабусею.

Коли лунали вибухи, я збиралась на роботу у кав’ярню. Уявляєте? Ось що робить з людьми війна. Від пережитого у 2014 році я не була надто налякана, навпаки, з позитивним настроєм, переконувала себе, що це, мабуть, швидко закінчиться. Поки чекала клієнтів спостерігала, як люди скуповують харчі та ліки, знімають готівку. Потім мільйон разів пошкодувала, що не вчинила так само.

Два гучних вибухи. Кав’ярня затряслась, а коробки з чаєм почали падати. Тоді я злякалася, і вже більше почала перейматись за свою безпеку, тому відразу подзвонила керівництву, що я їду додому.

Кінець звичному життю

Мама з бабусею заклеїли вікна скотчем, і ми почали жити у коридорі та ванній. Бомбосховищ не було, підвали ненадійні, сирени не чула жодного разу до евакуації. Найгіршим було те, що готівку я зняти не встигла, а на додачу почався дефіцит товарів. 60 гривень за буханку хліба та дві години черги з надією, що хоча б за таку суму ти зможеш взяти його. 

Моя сім’я — бабуся, мама та я — почали погано спати та харчуватись. Я майже не їла, щоб більше дісталось їм. Грошей не було, товарів не було, тому залишались тільки запаси та одна невеличка гумдопомога від знайомого: три пачки вівсянки, шоколад, гриби, корейська морква, печиво.

Перед нашим від’їздом був пік найжахливіших обстрілів. Було страшно навіть поворухнутися, не те щоб пересуватись по квартирі. У один з таких днів я вирішила поспати у вітальні, а не у ванній. Втомилася від незручного місця. Тоді й стався вибух. Повилітали вікна, а я, яка не спала кілька днів нормально, так налякалася, що не зрозуміла, що трапилося: чи це у нас, чи у сусідів. Але я вибігла одразу до мами з бабусею. Це словами не передати, що я пережила. Через стрес, недосипання та недоїдання я не змогла зрозуміти одразу, чи все добре з рідними. Не можу пояснити, як це страшно, наче не тільки будівля тремтить, але й все у тобі. І з кожним таким вибухом твій світ перевертається. 

«Ми вас не заберемо»

Жахливо, що не виїхали раніше. Бабуся не хотіла виїздити через стан здоров’я, не хотіла залишати рідний дім. Через це їй було дуже сумно, тому вона категорично відмовлялась покидати місто. А саму ми б її не покинули. Чи навіть маму з нею. Я б так не вчинила, бо мене не так виховували. Хоча у нас була змога виїхати ще на початку березня в Закарпаття, поки ще працювала залізниця. Я їм пропонувала. «Якщо помру, то хоча б у своїй квартирі, де я провела усе своє життя. Я не можу покинути рідне місто», — казала бабуся.

Тільки через фосфорні бомби бабуся передумала. Це був кінець березня. Вони дуже швидко розповсюдились, і було так світло, наче ночі взагалі не існувало. Це її дуже сильно злякало. Тоді ми її переконали виїхати. 

Я почала шукати автобуси. Шукала їх у телеграм-чатах та різних групах локальних. Ціни просто жахливі… 12 тисяч за людину! У мене не було таких грошей, тому я намагалася знайти волонтерські організації, які б допомогли з цим або за мінімальну ціну, або безкоштовно. Після трьох днів пошуків мені надіслали номер, де я б могла домовитися за місце. Я подзвонила і все вирішила. 1 квітня ми мали виїжджати. 

Наступного дня на цей автобус чекали понад чотири години, бо він затримувався в інших населених пунктах. І ось нарешті приїхав. Виходить водій та каже: «Ми вас не заберемо». У мені тоді наче все померло. Він пояснив, що немає місць і одразу поїхав геть. Це було жахливо, адже моїй бабусі стало дуже погано. Ми ледве змогли її заспокоїти, щоб поїхати назад додому. Усі дуже перелякалися і через ситуацію, і через бабусю. Ми чекали наступного дня, щоб знову спробувати виїхати. Тоді потрапили на офіційну евакуацію.

Евакуація

На цю евакуацію була реєстраційна форма. Нам на долонях розписували номерки черги. Перші два автобуси їхали іншою дорогою через села. І їх розстріляли. Наступні два автобуси повинні бути з жінками та дітьми. Проте, коли вони під’їхали, люди просто не зважали на чергу і почали сунути стадом. Тоді кожен почав відповідати сам за себе. Патрульна поліція відкрила стрілянину в повітря, щоб інші почали їх слухати, але ніхто не звертав увагу, бо всі були налякані тим, щоб поміститися та виїхати. Чоловіки, навіть залізши в автобус, не поступилися сидінням для літніх людей чи жінок з дітьми. Майже всі вони сиділи, поки інші не могли знайти собі місця. Це було так огидно. Хіба війна не робить людину людянішою? Вочевидь, ні. 

Першими з сім’ї змогли залізти мама та бабуся. Мене цим виром людей понесло так далеко, що я не могла ні просунутися, ні залізти в автобус. Усі так сильно один одного давили, що навіть стояти чи рухатися було важко. Я зрозуміла, що не встигну. Через це у мене почалася паніка, і заплакала, намагаючись хоч якось дістатись до дверей автобуса. Я думала це кінець. Я не встигну і залишусь тут. Проте, завдяки одній дуже хорошій пані, яка помітила цю ситуацію та почала допомагати мені залізти в автобус, я все ж змогла. Я сіла всередину, хоч не поряд зі сім’єю, проте в один автобус, і ми поїхали. Якщо до цього я покладала надії на те, що я зможу якось повернутися, що може все ще налагодиться, то у момент, коли я проїжджала свій будинок, я зрозуміла: я сюди вже більше не повернусь. Не знаю, що саме у мені це усвідомило, проте від самої думки, що я більше не побачу своєї кімнати та радісних вулиць, приймав мороз по шкірі. 

Нове життя

Коли приїхали до Львова, було холодно та страшно. Страшно, бо покинула свій дім, виїхала у інший кінець країни і не мала ідей, що мені робити далі. Це було четверте квітня. Зараз я та моя сім’я оговтуються від пережитого. У психологічному плані ми почуваємо себе набагато краще. Звичайно, бувають моменти, коли я панікую від гучних звуків або, коли згадую колишні дні, ще у мирному місті, і від цього дуже стає сумно. У фізичному плані я змогла знову почати нормально харчуватися, але з надважкими зусиллями. Проте все ж почуваю себе набагато краще. Я купила деякі речі, які колись у мене були вдома. Наприклад, схожі м’які іграшки або посуд, щоб зробити атмосферу рідної домівки. Але тепер я будую своє життя в новому місті.

З героїнею поспілкувалася Юлія Шемлій

Фото: www.slovoidilo.ua

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Кінематографісти і кінокритики вимагають звільнити керівництво Держкіно

Звільнити керівництво Держкіно, зупинити реорганізацію «Довженко-Центру» та призначити його директоркою Олену Гончарук вимагають Національна спілка кінематографістів і Спілка кінокритиків України. Про це вони повідомили на брифінгу 25 листопада.

Читати далі
+ 106 слів

В Україні вже діє понад 4 тисячі «Пунктів Незламності» і щодня їх більшає

«Пункт Незламності» — це місце безпеки під час тривалого відключення світла чи тепла. Вони обладнані електрикою, опаленням, інтернетом та альтернативним живленням. У разі тривалого аварійного відключення електроенергії Пункти Незламності працюватимуть цілодобово.

Читати далі
+ 59 слів

Де шукати роботу під час війни? Проєкт Work Stability for Ukrainians

Work Stability for Ukrainians — проєкт допомоги у пошуку роботи українцям та українкам, які постраждали внаслідок повномасштабної війни, яку розпочала у лютому Росія в Україні. Його запустили у червні 2022 року, щоби створити умови для безпечного працевлаштування мільйонам людей, які наразі шукають роботу в Україні та в інших країнах.

Читати далі
+ 121 слів

Погодні умови сповільнюють відновлення електроенергії

«Через сильний вітер, дощ та мінусову температуру вночі до пошкоджень, завданих російськими ракетами, додаються обмерзання та пориви проводів в розподільчих мережах (обленерго)». Про це повідомляє НЕК «Укренерго».

Читати далі
+ 6 слів

«Військо́виця», «ви́селенка», «бійчи́ня»: створено абетку фемінітивів в умовах війни

Абетка містить близько сотні слів, які вживають щодо жінок у війську чи вимушених переселенок. Проєкт «По той бік гендеру» реалізували платформа «По той бік новин» спільно з філологинею Оленою Синчак, повідомляють організатори у фейсбуці.

Читати далі
+ 5 слів

До Литви виїхало 70 тисяч українців — прем'єр-міністерка Шимоніте

Прем’єр-міністерка наголосила, що це суттєвий потік біженців для Литви (у співвідношенні з населенням країни це понад 2%), але українці успішно інтегруються в литовське суспільство. «Українці платять за свою підтримку, тому що вони платять податки – працюючи у сфері гостинності, роздрібної торгівлі, школах та на інших роботах. Це велика відмінність від хвилі мігрантів із Близького Сходу та Північної Африки, яку нам влаштував Олександр Лукашенко у 2021 році. Це були люди, які просто хотіли проїхати країну транзитом, щоб надалі жити деінде, у Берліні чи Амстердамі… Українці – зовсім інші», — звертає увагу прем’єр-міністерка Литви Інґріда Шимоніте.

Читати далі
+ 22 слів

Покарати російських злочинців закликають у День боротьби із насильством проти жінок

Про критичну важливість мобілізації зусиль міжнародної спільноти, задля покарання російських злочинців, зокрема і за сексуальне насильство над жінками заявило Міністерство закордонних справ України. 

Читати далі
+ 38 слів

Франція надіслала Україні 100 генераторів

«Щоб допомогти населенню вистояти, Франція надсилає Україні 100 потужних генераторів. Водночас Росія хоче зробити зиму зброєю війни.

Читати далі
+ 81 слів
Що там ще
+ 5162 новин