Детальніше. Прем’єра документального фільму про Григорія Чубая ― поета, одного з найяскравіших представників українського літературно-мистецького середовища 1960-1980-их років ― відбулася 15 вересня. У стрічці, ініціаторкою якої стала донька Чубая ― музикантка й продюсерка Соломія Чубай, сім`я, друзі й колеги поета розповідали про його творчість, талант і життєву драму.
Сучасники згадували про поета як про дуже харизматичну людину, яка захоплювала не лише формою своїх віршів, їхньою метафоричністю й образністю, а й умінням торкатися болючих тем, читати поезію нібито поєднуючись з текстом.
Про те, як складалася доля митця, які небезпеки чекали на нього через вільнодумство, дружбу з дисидентами розповіли рідні Грицька Чубая: дружина Галина, донька Соломія та син Тарас. Через їхні відверті спогади про те, що довелося пережити родині в час переслідувань, арештів митців радянською владою, депресії та хворіб Григорія можна більше зрозуміти Чубая як людину, що не могла жити в тодішній тоталітарній системі без цінностей і з постійними моральними й фізичними катуваннями. У стрічці зачитували низку віршів Чубая,які є знаковими в контексті його життя, а також історій тих, хто творив у той час.
Режисер документалки ― Михайло Крупієвський, ведучим став письменник і музикант Сергій Жадан. Оператор-постановник ― Роман Єленський, художник-постановник ― Олексій Хорошко, композитор ― лідер гурту «Плач Єремії», син митця Тарас Чубай.
Хто такий Грицько Чубай?
Це український поет, перекладач-поліглот, художник, мистецтвознавець. Народився 1949 року. Він був одним з лідерів українського літературно-мистецького андеґраунду 1960-их 1970-х та 1980-х років. Чубай видавав перший у Львові самвидавний літературно-мистецький часопису «Скриня». Чубай писав поезію, яка побачила світ у книжках лише після його смерті: «Говорити, мовчати і говорити знову» (1990), «Плач Єремії» (1999) , «Скоромовка не для вовка» (2008) ― збірка віршів для дітей, «П’ятикнижжя» (2013).
Вірші Грицька Чубая чули, мабуть, усі. Їх поклав на музику його син ― Тарас Чубай, лідер гурту «Плач Єремії» (який, до речі, названий так на честь пам’яті про батька). А донька Грицька Соломія Чубай поширює спадщину батька в різних проектах, зокрема «Грицько Чубай. «П’ятикнижжя» та «Колискові для Олекси».
З чого почалася історія з КДБ (Комітет державної безпеки СРСР)?
Грицько Чубай уже з 15-річного віку друкував свої матеріали в районних виданнях. Писав поезію. Через антирадянські висловлювання КДБ почало стежити за ним ще зі школи.
У 1968 року в Рівному Чубай у самвидаві випустив першу поетичну збірку «Постать голосу», до якої ввійшли 25 віршів. У тому ж році написав антирадянську й антиімперську поему «Вертеп». 1969 року, уже живучи у Львові, Грицько Чубай написав поему «Відшукування причетного». Його поезії читали на Радіо Свобода й інших незалежних медіа за кордоном. Ним він вчергове привернув увагу КДБ.
Чубай спілкувався з Василем Стусом і В’ячеславом Чорноволом, дружив з Олегом Лишегою й іншими представниками «незгодного» літературно-мистецького середовища. Ним опікувалися Ігор та Ірина Калинці. Усе це формувало Чубая, робило його небезпечним для радянської влади. 1972 року до його дому прийшло КДБ з обшуками й погрозами. Він потрапив до слідчого ізолятора, де кілька діб його допитували, катували, кололи психотропні препарати. У той же час ув’язнили Ірину Калинець, а свідком у справі змусили бути Григорія Чубая.
Після цього життя поета змінилося повністю. Він не міг влаштуватися на роботу, бо переслідування КДБ не припинялися. Був зламаний морально, мав депресію й не міг писати віршів. Усе це відбивалося на його родині й стосунках з друзями. Кілька наступних років стали періодом мовчання. Григорій лікувався у психіатричній лікарні, мав депресивні настрої. Після тривалої перерви світ побачив його вірш «Говорити , мовчати і говорити знову», у якому він відкриває свій біль і реальність, у якій довелося жити після злощасних подій 1972 року.
Допити КДБ стали вироком для Чубая. Після 1972 року, коли в СІЗО йому відбили нирки, проблеми зі здоров’ям були постійними. Його донька Соломія згадувала, що батькові була потрібна пересадка нирки. Її доставляли з Канади, але радянська влада затримала процес і Чубай не дочекався. Так 1982 року 33-річний митець відійшов у вічність.
Спадщина, яку не можна втратити
Твори Чубая, згадки про нього допомагали становленню багатьох представників пізнішого літературного й мистецького процесу. А його сім’я продовжує займатися поширенням його спадщини, відкриває невідомі сторінки життя цього поета, який став однією з жертв радянської тоталітарної машини.
У 2013 році Соломія Чубай створила проект «Грицько Чубай. «П’ятикнижжя» та «Колискові для Олекси». Збірка віршів Чубая «П’ятикнижжя», створена на основі його книжок, які побачили світ: «Вертеп», «Відшукування причетного», «Світло і сповідь», «Постать Голосу» та «Плач Єремії». Видання доповнили світлинами з родинного архіву Чубаїв та листами Грицька Чубая до друга Олега Лишеги.
Цитата. «Для мене, як і для Тараса Чубая, популяризація творчості нашого батька є справою всього життя. Видання батькової поезії, організація вечорів і фестивалів, пов’язаних з його іменем, ― це те, що я завжди робила і робитиму не лише як його донька, але і як людина, що сповідує певні ідеали та цінності», ― зазначає Соломія Чубай.
Фото: radiosvoboda
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики
Важливе 
Активізм 
Економіка 
Інновації 
Культура 
Наука 
Політика 
Спорт 
