Дивовижні історії про неонацистів
На початку повномасштабного вторгнення Росія розповідала, що Україною нібито керують нацисти, які утискають права російськомовних. Проте ці історії не зовсім спрацювали: майже ніхто не сприйняв їх як достатню підставу для нападу на суверенну державу. У 2014 році ситуація була дещо іншою. Тоді люди на Заході мало цікавилися подіями в Україні й не розуміли ні того, що відбувається, ні того, хто у цьому винен. Ба більше, медіа прискіпливо розглядали діяльність українських активістів і військових, зокрема бійців тоді ще полку «Азов», щоб з’ясувати, чи справді українці не нацисти. Тож чому пропаганда спрацювала у 2014-му, але не у 2022-му?
За вісім років, що минули між цими двома датами, більшість західних медіа таки зуміли докладніше розібратися в подіях в Україні. Наша країна залишалася навдивовижу стабільною і демократичною. А ще — складно звинувачувати у нацизмі людей, які не тільки обрали президентом етнічного єврея, а й навіть не звертали уваги на сам факт його походження. Ба більше, весь спротив, який українці чинили під час російського вторгнення, кардинально суперечив кремлівській пропаганді про те, що російськомовні українці зустрічатимуть війська Кремля з квітами в руках. Можна брехати скільки завгодно, але реальність від цього не зміниться.
Минуло ще три роки — Москва дещо змінили фокус своїх наративів. Тепер російська пропаганда розповідає не про «поганих українців», а про те, як усім погано жити під час війни. Водночас про те, що цю війну розв’язала саме Росія, вони мовчать. Пропагандисти з Кремля поширюють драматичні розповіді про те, як українці страждають, тоді як влада їх обкрадає і використовує війну, щоб утриматися на посадах. Західна допомога, за їхніми словами, лише затягує бойові дії, навіть попри те, що її нібито розкрадають. А гроші, які виділяють на підтримку України, могли б піти на розв’язання проблем західних країн — так стверджують пропагандисти. А перемогти Росію, за їхніми словами, неможливо, бо вона має багато ресурсів і ядерну зброю, стверджують росіяни і їхні прихильники. Жодні факти про те, що відбувається насправді, і те, як українці вже три роки стримують цю «непереможну армію», не працюють для тих, кому на Україну відверто байдуже.
Вдячна аудиторія
Наразі бажання завершити війну РФ проти України ціною поступок з українського боку набрали популярності лише в американських політичних колах. Держави ЄС (за винятком Угорщини і Словаччини) все ще стійко допомагають українцям. Не так давно американські посадовці тримали чітку лінію підтримки України. Щоб зрозуміти, що саме змінилося, слід розібратися, хто такі американські виборці.
Погляди різних груп людей у США надзвичайно розділені, часто навіть кардинально протилежні. Якщо прихильники демократів здебільшого виступають за соціальну підтримку громадян, тісну співпрацю з іншими державами та прийом мігрантів, то виборці-республіканці категорично проти всього цього. Натомість вони хочуть заборонити аборти та погляди, які суперечать їхнім (наприклад, ЛГБТ-спільноту), а до інших країн ставитися радше з позиції сили. Зрештою, внутрішній конфлікт у США зводиться до того, що демократи зосереджують увагу на ліберальних цінностях: прогресі, толерантності та свободі вибору, а республіканці — на консервативних: релігійних нормах, традиційних правилах і стабільності.
Середньостатистичний виборець у США — це людина старша за 50 років, яка живе у субурбії — приміських районах із приватними будинками. Різниця в популярності двох основних партій США в таких районах мінімальна: за кожну з політсил голосують приблизно порівну. Натомість між містами та сільською місцевістю відмінності помітні неозброєним оком. Жителі американських сіл значно частіше підтримують республіканців, а мешканці міст — демократів. Так само більш ймовірно, що люди з вищою освітою віддадуть свої голоси демократам, а менш освічені — республіканцям. Старші люди частіше голосують за партію Трампа, тоді як серед молоді популярніші демократи.
Ще одна ключова характеристика — релігійність. Соцопитування свідчать, що більш релігійні люди майже гарантовано голосують за Республіканську партію. Однак це стосується переважно білих американців: люди іншого расового й етнічного походження майже завжди підтримують демократів, незалежно від важливості церкви у їхньому житті (стосується це і жителів іспаномовних країн Латинської Америки). Зауважимо, громадяни США більш релігійні, ніж європейці, включно з українцями. Роль протестантської церкви та її цінностей у Сполучених Штатах дуже помітна. Цього не пропустила частина політиків, яка використала погляди такої помітної в США суспільної групи на свою користь. Отже, маємо ситуацію: демократи стверджують, що готові допомагати всім, кому тільки можуть у світі, і завдяки цьому їхня країна отримує значний вплив, тоді як республіканці хочуть передусім захистити свої традиційні цінності. Чи суперечать ці дві позиції одна одній? Відверто кажучи, ні — американській культурі сьогодні навряд чи щось загрожує. Але для політичних ігор такого конфлікту було цілком достатньо.
За Україну чи ні за кого?
У своїй дискусії з британським журналістом американський пропагандист Такер Карлсон неодноразово звинувачував українського президента в тому, що він — «диктатор», який «заборонив християнську церкву» і вбиває своїх політичних опонентів. Про яких саме «вбитих опонентів» йдеться — незрозуміло, але з церквою все очевидно: Карлсон мав на увазі УПЦ (МП), яку Росія використовувала для поширення свого впливу в Україні. Також він стверджував, що у нападі РФ винне НАТО і західні країни, які нібито здійснили «переворот» у Києві у 2014 році. Всі заперечення і питання щодо дій Росії пропагандист відкидав, заявляючи, що його більше цікавить власна країна. Говорив і про те, що Москва — дуже гарне місто і що не варто своєю агресією штовхати Кремль в обійми Китаю. Думка самих українців його не цікавила.
Як не цікавить вона (думка українців) і значну частину американського суспільства. Соціологічні опитування показують, що у війні РФ проти України 52% американців підтримують українців. На боці Росії виступають лише 4% громадян США. А ось решта 44% не займають жодної позиції. Навіть серед республіканців 37% підтримують Україну, 7% — РФ, а 56% — нікого. Вочевидь, значна частина американців вважає, що Сполучені Штати — надто далеко, а війни в Європі їх не цікавлять. Проте їх хвилює, чи розповідають в американських школах про ЛГБТ-спільноту, чи не витрачаються кошти з їхніх податків на неважливі для них речі, і чи не загрожує допомога далекій Україні ядерною війною. Саме на цьому вирішила грати російська пропаганда, яку із запалом підхопили деякі американські публічні особи, штибу Такера Карлсона. За допомогою цих наративів республіканці можуть водночас критикувати дії своїх ліберальних попередників, збираючи підтримку консервативних американців, і намагатися налагодити співпрацю з Росією (яка теж гучно говорить про традиційні цінності), щоб разом діяти проти Китаю. Американцям не кажуть, що українці — погані. Їм лише розповідають, що насправді громадянам США має бути байдуже на Україну. Великою мірою, це працює, адже прямої загрози від РФ американці не відчувають, а ось ядерної зброї побоюються.
«Захисники традицій»
Пропаганда — це не просто поширення брехні. Вона не працює, якщо намагається переконати людей у тому, у що вони не готові повірити. Успішна пропаганда завжди грає на проблемах, які вже існують: чи то незадоволення українців корупцією серед чиновників, чи то страхи американців перед суспільними змінами та війною. Та все ж у пропаганди є слабке місце: вона відрізняється від реальності. Якщо люди вірять у пропаганду і під її впливом ухвалюють рішення, які не відповідають реальному стану справ, рано чи пізно вони стикаються з вкрай поганими наслідками. Віра українців у те, що РФ не є загрозою, яка панувала до 2014 року і все ще була досить високою до повномасштабного вторгнення, дала змогу Росії майже безкарно напасти на Україну. Віра американців у те, що ліберали руйнують США, вже зараз дозволяє Китаю посилювати свої позиції, а Росії — діяти на фронті вільніше.
Але так само, як українці зіткнулися з реальністю, так і американці побачать, що щось пішло не так. Зараз команда Трампа намагається налагодити контакти з Кремлем, наївно сподіваючись перетягнути Росію на свій бік у протистоянні з Китаєм. Та цілі РФ і США протилежні, навіть попри те, що Путін і Трамп намагаються виглядати «захисниками традиційних цінностей». У цьому міг переконатися і сам Такер Карлсон під час свого знаменитого інтерв’ю з російським президентом, коли останній замість розповідей про загрозу лібералів почав лекцію про історію тисячолітньої давнини — що, вочевидь, американський пропагандист зовсім не зрозумів. Коли Кремль і Білий дім зрозуміють, що домовитися не вдасться, а Україна не збирається здаватися, стара пропаганда втратить ефективність, а міжнародна ситуація знову зміниться. Що з цього вийде — не знає ніхто. Одне можна сказати напевне: пропагандисти знову вигадають нові наративи.
Автор статті: Дмитро Спорняк
Фото: Matthis Volquardsen/Pexels
Важливе