У нападі РФ винна Україна, Зеленський — диктатор без виборів, а перемогти Росію — неможливо. Приблизно так звучать заяви президента США Дональд Трамп та його команди. Ще до того, як це стало «популярним» серед американських високопосадовців, ці тези поширював пропагандист зі США Такер Карлсон. Усі ці звинувачення проти України вже давно просувала Росія. Як би це не здавалося дивним, вони знайшли віддану аудиторію по той бік Атлантики. Чому так сталося — розбиралися НЗЛ.
Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти
Читати далі
+ 182 слів
Дивовижні історії про неонацистів
На початку повномасштабного вторгнення Росія розповідала, що Україною нібито керують нацисти, які утискають права російськомовних. Проте ці історії не зовсім спрацювали: майже ніхто не сприйняв їх як достатню підставу для нападу на суверенну державу. У 2014 році ситуація була дещо іншою. Тоді люди на Заході мало цікавилися подіями в Україні й не розуміли ні того, що відбувається, ні того, хто у цьому винен. Ба більше, медіа прискіпливо розглядали діяльність українських активістів і військових, зокрема бійців тоді ще полку «Азов», щоб з’ясувати, чи справді українці не нацисти. Тож чому пропаганда спрацювала у 2014-му, але не у 2022-му?
За вісім років, що минули між цими двома датами, більшість західних медіа таки зуміли докладніше розібратися в подіях в Україні. Наша країна залишалася навдивовижу стабільною і демократичною. А ще — складно звинувачувати у нацизмі людей, які не тільки обрали президентом етнічного єврея, а й навіть не звертали уваги на сам факт його походження. Ба більше, весь спротив, який українці чинили під час російського вторгнення, кардинально суперечив кремлівській пропаганді про те, що російськомовні українці зустрічатимуть війська Кремля з квітами в руках. Можна брехати скільки завгодно, але реальність від цього не зміниться.
Минуло ще три роки — Москва дещо змінили фокус своїх наративів. Тепер російська пропаганда розповідає не про «поганих українців», а про те, як усім погано жити під час війни. Водночас про те, що цю війну розв’язала саме Росія, вони мовчать. Пропагандисти з Кремля поширюють драматичні розповіді про те, як українці страждають, тоді як влада їх обкрадає і використовує війну, щоб утриматися на посадах. Західна допомога, за їхніми словами, лише затягує бойові дії, навіть попри те, що її нібито розкрадають. А гроші, які виділяють на підтримку України, могли б піти на розв’язання проблем західних країн — так стверджують пропагандисти. А перемогти Росію, за їхніми словами, неможливо, бо вона має багато ресурсів і ядерну зброю, стверджують росіяни і їхні прихильники. Жодні факти про те, що відбувається насправді, і те, як українці вже три роки стримують цю «непереможну армію», не працюють для тих, кому на Україну відверто байдуже.
Вдячна аудиторія
Наразі бажання завершити війну РФ проти України ціною поступок з українського боку набрали популярності лише в американських політичних колах. Держави ЄС (за винятком Угорщини і Словаччини) все ще стійко допомагають українцям. Не так давно американські посадовці тримали чітку лінію підтримки України. Щоб зрозуміти, що саме змінилося, слід розібратися, хто такі американські виборці.
Погляди різних груп людей у США надзвичайно розділені, часто навіть кардинально протилежні. Якщо прихильники демократів здебільшого виступають за соціальну підтримку громадян, тісну співпрацю з іншими державами та прийом мігрантів, то виборці-республіканці категорично проти всього цього. Натомість вони хочуть заборонити аборти та погляди, які суперечать їхнім (наприклад, ЛГБТ-спільноту), а до інших країн ставитися радше з позиції сили. Зрештою, внутрішній конфлікт у США зводиться до того, що демократи зосереджують увагу на ліберальних цінностях: прогресі, толерантності та свободі вибору, а республіканці — на консервативних: релігійних нормах, традиційних правилах і стабільності.
Середньостатистичний виборець у США — це людина старша за 50 років, яка живе у субурбії — приміських районах із приватними будинками. Різниця в популярності двох основних партій США в таких районах мінімальна: за кожну з політсил голосують приблизно порівну. Натомість між містами та сільською місцевістю відмінності помітні неозброєним оком. Жителі американських сіл значно частіше підтримують республіканців, а мешканці міст — демократів. Так само більш ймовірно, що люди з вищою освітою віддадуть свої голоси демократам, а менш освічені — республіканцям. Старші люди частіше голосують за партію Трампа, тоді як серед молоді популярніші демократи.
Ще одна ключова характеристика — релігійність. Соцопитування свідчать, що більш релігійні люди майже гарантовано голосують за Республіканську партію. Однак це стосується переважно білих американців: люди іншого расового й етнічного походження майже завжди підтримують демократів, незалежно від важливості церкви у їхньому житті (стосується це і жителів іспаномовних країн Латинської Америки). Зауважимо, громадяни США більш релігійні, ніж європейці, включно з українцями. Роль протестантської церкви та її цінностей у Сполучених Штатах дуже помітна. Цього не пропустила частина політиків, яка використала погляди такої помітної в США суспільної групи на свою користь. Отже, маємо ситуацію: демократи стверджують, що готові допомагати всім, кому тільки можуть у світі, і завдяки цьому їхня країна отримує значний вплив, тоді як республіканці хочуть передусім захистити свої традиційні цінності. Чи суперечать ці дві позиції одна одній? Відверто кажучи, ні — американській культурі сьогодні навряд чи щось загрожує. Але для політичних ігор такого конфлікту було цілком достатньо.
За Україну чи ні за кого?
У своїй дискусії з британським журналістом американський пропагандист Такер Карлсон неодноразово звинувачував українського президента в тому, що він — «диктатор», який «заборонив християнську церкву» і вбиває своїх політичних опонентів. Про яких саме «вбитих опонентів» йдеться — незрозуміло, але з церквою все очевидно: Карлсон мав на увазі УПЦ (МП), яку Росія використовувала для поширення свого впливу в Україні. Також він стверджував, що у нападі РФ винне НАТО і західні країни, які нібито здійснили «переворот» у Києві у 2014 році. Всі заперечення і питання щодо дій Росії пропагандист відкидав, заявляючи, що його більше цікавить власна країна. Говорив і про те, що Москва — дуже гарне місто і що не варто своєю агресією штовхати Кремль в обійми Китаю. Думка самих українців його не цікавила.
Як не цікавить вона (думка українців) і значну частину американського суспільства. Соціологічні опитування показують, що у війні РФ проти України 52% американців підтримують українців. На боці Росії виступають лише 4% громадян США. А ось решта 44% не займають жодної позиції. Навіть серед республіканців 37% підтримують Україну, 7% — РФ, а 56% — нікого. Вочевидь, значна частина американців вважає, що Сполучені Штати — надто далеко, а війни в Європі їх не цікавлять. Проте їх хвилює, чи розповідають в американських школах про ЛГБТ-спільноту, чи не витрачаються кошти з їхніх податків на неважливі для них речі, і чи не загрожує допомога далекій Україні ядерною війною. Саме на цьому вирішила грати російська пропаганда, яку із запалом підхопили деякі американські публічні особи, штибу Такера Карлсона. За допомогою цих наративів республіканці можуть водночас критикувати дії своїх ліберальних попередників, збираючи підтримку консервативних американців, і намагатися налагодити співпрацю з Росією (яка теж гучно говорить про традиційні цінності), щоб разом діяти проти Китаю. Американцям не кажуть, що українці — погані. Їм лише розповідають, що насправді громадянам США має бути байдуже на Україну. Великою мірою, це працює, адже прямої загрози від РФ американці не відчувають, а ось ядерної зброї побоюються.
«Захисники традицій»
Пропаганда — це не просто поширення брехні. Вона не працює, якщо намагається переконати людей у тому, у що вони не готові повірити. Успішна пропаганда завжди грає на проблемах, які вже існують: чи то незадоволення українців корупцією серед чиновників, чи то страхи американців перед суспільними змінами та війною. Та все ж у пропаганди є слабке місце: вона відрізняється від реальності. Якщо люди вірять у пропаганду і під її впливом ухвалюють рішення, які не відповідають реальному стану справ, рано чи пізно вони стикаються з вкрай поганими наслідками. Віра українців у те, що РФ не є загрозою, яка панувала до 2014 року і все ще була досить високою до повномасштабного вторгнення, дала змогу Росії майже безкарно напасти на Україну. Віра американців у те, що ліберали руйнують США, вже зараз дозволяє Китаю посилювати свої позиції, а Росії — діяти на фронті вільніше.
Але так само, як українці зіткнулися з реальністю, так і американці побачать, що щось пішло не так. Зараз команда Трампа намагається налагодити контакти з Кремлем, наївно сподіваючись перетягнути Росію на свій бік у протистоянні з Китаєм. Та цілі РФ і США протилежні, навіть попри те, що Путін і Трамп намагаються виглядати «захисниками традиційних цінностей». У цьому міг переконатися і сам Такер Карлсон під час свого знаменитого інтерв’ю з російським президентом, коли останній замість розповідей про загрозу лібералів почав лекцію про історію тисячолітньої давнини — що, вочевидь, американський пропагандист зовсім не зрозумів. Коли Кремль і Білий дім зрозуміють, що домовитися не вдасться, а Україна не збирається здаватися, стара пропаганда втратить ефективність, а міжнародна ситуація знову зміниться. Що з цього вийде — не знає ніхто. Одне можна сказати напевне: пропагандисти знову вигадають нові наративи.
Корупція в Україні є. «Подарунки» і «подяки» лікарям чи викладачам, хабарі чиновникам, кумівство при прийомі на роботу — це все реальність, яку час від часу можна зустріти. Але чи бачили ви повідомлення штибу «Україна — неспроможна корумпована держава, допомагати якій немає сенсу, бо все все одно розкрадуть»?
Це — один з найпопулярніших і найефективніших наративів російської машини пропаганди. Секрет його успішності полягає в тому, що він паразитує на реальній проблемі, яка справді турбує українців. Тільки викручує її під корисним для Кремля кутом.
Як саме Росія це робить і яким насправді є рівень корупції в Україні — розбиралися НЗЛ.
Читати далі
+ 412 слів
Країна кумів і хабарів?
Спершу розберемося з тим, наскільки глибокою є корупція в Україні. У цьому нам допоможе останній наявний наразі Індекс сприйняття корупції CPI-2023 (показник за 2024 рік ще не готовий). Він чітко статистично показує, як сприймають кожну країну представники бізнесу, інвестори, дослідники тощо — тобто люди, для яких оцінка корупції становить професійний і, часто, фінансовий інтерес. На жаль, Індекс не може точно сказати, чи корупція є більшою, чи меншою. Але оцінка її сприйняття є настільки статистично точною, що кращого варіанту виміряти корупцію немає.
Отже, відповідно до СРІ-2023, Україна набрала 36 балів зі 100 (де 0 балів — це повальна корупція, а 100 балів — майже повна відсутність корупції). З цим результатом ми посіли 104 місце серед 180 країн. Так Україна опинилася на одному рівні з Сербією, дещо вище за Туреччину і все ще на один бал нижче за Білорусь. Серед наших сусідів лише в Росії показник нижчий, при тому значно (26 балів). Для контексту: найвищі показники у світі мають Данія (90), Фінляндія (87), Нова Зеландія (85) та Норвегія (84). А найнижчі — Сомалі (11), Сирія, Венесуела та Південний Судан (усі троє по 13 балів).
Та при цьому Україна зросла в рейтингу за рік на цілих три бали — це один з найкращих показників у світі. Це дозволило нам стати однією з 17 країн, які продемонстрували свій найкращий показник за весь час. Від часу Революції Гідності, за десятиліття індекс України зріс на 11 балів — це значний прогрес. Що характерно — зростання відбувається навіть попри повномасштабну війну проти РФ. Серед наших сусідів зростання у 2023 році показали лише Молдова та Словаччина. Румунія та Угорщина залишилися на одному рівні (46 і 42 бали відповідно), а показники Польщі, Білорусі та РФ знизились.
Та що означають всі ці сухі цифри? Те, що корупція в Україні все ще існує, але поступово і досить впевнено ми її поборюємо. Викриття чиновників відбуваються, кримінальні справи проти зловживань в державних органах влади заводять і роблять це все більш ефективно. Але роботи ще багато.
Проблема корупції у нас все ще є однією з найбільш значних в Європі. Тут, звісно, слід пам’ятати, що ми порівнюємо себе з найбільш розвиненими у цьому плані країнами світу. Це, безумовно, правильно — це шлях до розвитку. Але не слід забувати, що решта світу, більшість країн нашої планети — приблизно на рівні з Україною. Ми — не кращі, і не гірші. Ми — такі як і більшість. І тут варто згадати про російську пропаганду.
Гра на проблемах
«Люди бідні, бо все крадуть. Що більше ти працюєш, то більше депутати все крадуть. Вони хочуть, щоб українців не було. То більше такої країни ніде нема». Чули такі звинувачення? Може, ви навіть так думали? Це — приклад класичного пропагандистського наративу, який бере реальну проблему і пропонує для неї просте, вкрай емоційне, але неправильне рішення.
Як ми вже розібралися, корупція в Україні дійсно є. Але стверджувати, що вона є єдиною причиною, чому стандарти життя є нижчими, ніж у країнах ЄС — це велике і хибне спрощення. Ба більше, цей підхід до розгляду проблеми стверджує, що державні інституції України (уособлені «депутатами», «судами» тощо) є шкідливими для українців. І тут кремлівська пропаганда отримує навдивовижу широке коло для спекуляцій.
Підхід російської пропаганди до опису корупції в Україні має трьох основних адресатів:
Росіян. Їх намагаються відволікти від проблем всередині РФ (нагадаємо, за СРІ-2023 рівень корупції в Росії є гіршим, ніж в Україні);
Громадян країн Заходу. Їм намагаються довести, що допомога Україні не має сенсу і лиш подовжує страждання «простого народу» під гнітом «корумпованої влади», яка «краде всю допомогу»;
Українців. Нас намагаються переконати, що влада працює проти українців.
Зосередимося на останньому пункті, адже він відкриває для РФ одразу кілька можливих результатів. По-перше, якщо українці тотально погодяться, що з «українською владою — гірше», сама Україна як держава може припинити нормально функціонувати. Найбільш бажаний для Росії сценарій тут дещо наївний — згадаймо як на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році Кремль закликав ЗСУ скласти зброю перед «росіянами, які несуть звільнення від київського режиму».
Та навіть якщо зброю не складуть, то може хоч відмовляться від Західного вектору розвитку? Російська пропаганда широко просуває тези, що боротьба з корупцією в Україні ще сяк-так тривала на початку 2000-х, але від часу Революції Гідності все стає тільки гірше. Той факт, що вимірні показники стверджують зворотнє нікого в Кремлі не турбує.
Тут Росія отримує одразу кілька наслідків: росіянам намагаються показати, що «демократія — це погано», громадянам демократичних країн — що підтримувати українців безперспективно, а українцям — що Захід для них не підходить. Мовляв, де розвинені європейці, а де корумповані українці. Враховуючи, що саме гарантії безпеки від Заходу здатні попередити можливу наступну агресію Росії, навіть після завершення нинішньої, такий наратив виглядає особливо небезпечним.
Причини корупції…
Найпевнішим способом опору російській пропаганді є виправлення проблем, на яких вона паразитує. А виправлення починається з розуміння. Отже, чому в Україні є корупція? Відповідь: бо її дозволяють. Українці вважають корупцію найголовнішою проблемою країни після війни, так заявили 89% громадян в опитуванні КМІС. Та при цьому 47% визнали, що хабарі, подарунки і неофіційні послуги можуть бути виправдані за певних умов. Тобто, корупція — це погано, але якщо дуже треба — то можна. Чому українці самі порушують правила, які вважають важливими?
Порушувати правила — це поширене явище, зазначає керуюча партнерка консалтингової компанії TLFRD та ад’юнкт-професорка Києво-Могилянської Бізнес-Школи Марина Стародубська, що досліджує кроскультурні взаємодії і менталітет. Порушення правил навіть можна обґрунтувати: люди, що вдаються до корупції роблять це, аби досягти власної вигоди. Більше питання полягає в тому, чому люди дотримуються правил, які можуть обмежувати їхні дії, наприклад забороняють давати хабарі, щоб «швидше вирішити проблему». Відповідь лежить у суспільних нормах.
Наприклад, українці дуже цінують свободу — це одна з наших ключових цінностей (73% українців вважають її важливішою за рівність, справедливість та відповідальність), тому диктаторські закони і авторитарні уряди в нас не приживаються. Але тут бачимо й відповідь на питання про корупцію: адже відсутність хабарів — це якраз про рівність прав і справедливість законів. Та в Україні люди тотально не довіряють всім, окрім своїх рідних і близьких (рівень довіри до людей, яких українці зустрічають вперше становить близько 27%, а до людей, яких вже знають — 74%). За таких обставин люди бачать єдину можливість чогось досягти у «зв’язках». А оскільки нема певності, що закони і суди забезпечать рівні умови для всіх, виникає спокуса покращити свої — звідси кумівство, подарунки та інші хабарі для «покращення стосунків».
Причинами такої ситуації є століття вкрай нестабільних обставин на українських землях. Війни, репресії, геноциди, панування авторитарних урядів систематично створювали умови, в яких довіряти інституціям було радше небезпечно. Тепер часи змінилися, інститути влади і суспільства тепер формують самі українці, а старі норми залишилися. То що тепер робити?
…і шляхи їхнього вирішення
Щоб побороти корупцію в Україні, потрібна систематична і складна робота. На жаль, просто «посадити всіх злодіїв в тюрми» не спрацює. Змінити суспільні норми можна лише змінивши те, як працюють інституції, зазначає професорка Стародубська. Необхідно, щоб люди були певні, що державні послуги їм нададуть і без хабаря. Але й треба, щоб люди знали, що за хабар вони втратять роботу/кар’єру/повагу друзів тощо. Навіть за такий малий, як сотня гривень в кишеню лікарю. Для цього потрібно забезпечити, щоб державні інститути працювали злагоджено, щоб реформували суди, щоб антикорупційні органи виконували свою роботу, щоб в школах та універах за списування і плагіат була відповідальність на рівні учнів («списуєш — шахрай, ми з тобою дружити не будемо» замість «знайшов як списати — молодець, схитрував»). Для цього треба багато часу і багато роботи.
І ця робота відбувається. Як ми вже писали, за Індексом сприйняття корупції Україна покращує свої показники. Відповідно до опитування КМІС-2023, 59% українців вважають, що спроби боротися з корупцією і позитивні зрушення в цьому плані дійсно є. Якщо продовжувати систематичну роботу, корупція на всіх рівнях може стати настільки ж неприйнятною для українців, як і проросійські висловлювання чи напади на військових, від яких вже зараз не захистить ніяка суспільна позиція (депутати Дмитрук чи Тищенко тому приклад)
Попри зусилля російської пропаганди, яка намагається переконати нас, що шансів на зміни в нас нема, ці зміни ми вже робимо власними важкими зусиллями. До речі, за згаданим вище опитуванням КМІС, люди, які не вірять в те, що корупцію в Україні можна побороти, більше готові домовлятися з Росією. Тож, аби зберегти державу і почати жити краще, слід розуміти, що ми — не гірші за інших, корупцію можна побороти. Наш менталітет — не проблема, а особливість. Наприклад, американці довіряють усім, а італійці — нікому, та обидва народи змогли побудувати успішні держави. Зможемо й ми. А почати варто з того, що написати домашнє завдання самостійно і пам’ятати, що доля країни лежить у повсякденних вчинках.
Ми створили цей матеріал як учасник Мережі «Вікно Відновлення України». Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win
Глава чеської дипломатії Ян Ліпавський почав сперечатися з депутатом правопопулістської чеської партії «Свобода і пряма демократія» Їржі Кобзою, який заявив, що в Україні йде «громадянська війна». Це відбулося під час ток-шоу на CNN Prima News, повідомляє Novinky.cz.
Читати далі
+ 23 слів
«Там все ще триває громадянська війна, незалежно від того, є там росіяни чи ні. А на додачу ще одна війна, тобто російсько-українська. Але громадянська війна — це найгірша форма війни, яка може існувати», — наголошує Кобза.
Ліпавський йому заперечує та підкреслює, що в Україні немає громадянської війни: «Це абсолютна брехня.Це — російська імперська агресія з самого початку. Вони створили фейкові держави. Ви вірите російським наративам — і це сумно».