«Я піду в далекі гори
У вечірнюю годину…» («Я піду в далекі гори» Володимира Івасюка)
Мабуть, якби зараз десь у сторіс в інстаграмі Івасюк натрапив на опитування «Гори чи море?», неодмінно обрав би перше. Музикант народився на Буковині й згодом присвятив цьому краю чимало пісень. В інших частинах Карпат Івасюк також часто бував. Згадану «Я піду в далекі гори» він написав після підйому на Говерлу з друзями.
«Ой, водо-водограй, грай для нас, грай
Танок свій жвавий ти не зупиняй,
За красну пісню на всі голоси
Що хочеш, водограю, попроси» («Водограй» Володимира Івасюка)
Івасюк використовував образ води у більшості своїх пісень. Він зростав на Буковині, яка славиться своїми водоймами: тут тече Дністер і багато інших великих річок. Володимир так любив цей край, що назвав свій перший музичний колектив «Буковинкою». Івасюк заснував його в 15 років у своєму рідному селищі Кіцмань.
Він запросив друзів і рідних до ансамблю (на фортепіано, наприклад, грала його сестра Галина) і підібрав репертуар: вони виконували пісні Мирослава Скорика й твори самого Володимира.
«Ти спи, любий сину, в щасливому сні,
Довкола нас тиша і місяць в вікні» («Колискова» Володимира Івасюка)
З колисковими у житті Володимира Івасюка пов’язано кілька знакових моментів. Його перша пісня, рядки з якої наведені тут, мала назву «Колискова». Її Володимир написав у 15 років.
В одній з найвідоміших цитат Івасюка про націоналізм і мову він також згадує колискові: «Інші народи співають своїми мовами, і ніхто не називає їх націоналістами. А ми, українці, з самої колиски стаємо націоналістами, якщо матері співають нам українські колискові. Тому нас і перевиховують у концтаборах».
«У долі — своя весна.
Хай буде завжди вона
В полоні у пісень» («У долі своя весна» Володимир Івасюк)
«Весняний» — під таким псевдонімом випускав свої перші пісні Володимир Івасюк. Тоді він не був членом Спілки композиторів СРСР, тому його пісні не могли виконувати відомі колективи. Псевдонім дозволив Володимиру брати участь у популярних музичних конкурсах. Наприклад, згадана тут пісня «У долі своя весна» згодом перемогла на фестивалі «Сопот» у Польщі.
«Залишив на світі дві чарівні скрипки,
Залишив на світі снів своїх красу.
Що перша скрипка — біла лебідка,
А дуга скрипка — вечірній сум» («Балада про дві скрипки» Володимир Івасюк)
«Балада про дві скрипки», як і більшість пісень Володимира Івасюка, про кохання, однак порівняння жінок саме зі скрипками — невипадкове. Скрипка — перший музичний інструмент, на якому навчився грати Івасюк ще в дитинстві. Коли Володимиру було 12, тато купив йому старий австрійський рояль, і вже з того часу Івасюк опанував гру і на фортепіано. Згодом до переліку своїх навичок він додав ще віолончель і гітару.
«Червону руту
Не шукай вечорами, —
Ти у мене єдина,
Тільки ти, повір» («Червона рута» Володимира Івасюка)
«Червона рута» — чи не найвідоміша пісня Івасюка. Рядки «Ти у мене єдина, тільки ти, повір» Володимир написав про свою одногрупницю Марію Соколовську. Пізніше Івасюк присвятив коханій ще одну пісню — «Елегія для Марії».
Вони разом навчалися в Чернівецькому медінституті, однак знайшли спільне в музиці. Марія виступала в ансамблі «Трембіта», а Івасюк тоді вже активно створював пісні. Вони так і не одружилися, але дівчина назвала свого сина на честь Володимира.
«Багато мальв насіяла війна.
Вони шепочуть для тебе восени:
“Засни, засни, засни, засни…”» («Балада про мальви» Володимира Івасюка)
«Баладу про мальви» Володимира Івасюка публіка вперше почула в 1975-му. Хоч музикант жив і творив у часі, коли Друга світова вже закінчилася, а фізична війна в Україні ще не почалася (1949-1979 роки), ця тема не була для нього чужого.
Батько Володимира розумівся в історії України, він навіть писав тексти про Голодомор, що було дуже ризиковано у той час. При такому вихованні Івасюк-молодший добре розумів, що відбувається в його країні. Через це він багато разів відмовлявся від написання музики на тексти, що прославляли СРСР, а натомість створював такі твори як «Балада про мальви».
«Не будь сльозою на моїх літах,
Не дай, щоб усміх спогаду зачах,
Бо спогад може тужно відплисти, –
Невже, невже хотіла б того ти?» («Вернись зі спогадів» Володимир Івасюк)
Наша пам’ять швидко стирає спогади, нашаровуючи на них нові події. Однак люди навчилися колекціонувати миті, роблячи фото. Полюбляв цю справу й Івасюк, і займався цим професійно. «Він дуже багато фотографував і я теж. У нас були змагання. Я вже у той час пробував колір робити. Володя цим зацікавився і попросив: «Старий, навчи мене фотографії кольорові знімати». І я навчив», — розповідав про хобі Івасюка фотомитець і чоловік сестри Володимира Любомир Криса.
«Заспівай мені в останній раз.
Пісню ту візьму собі на спомин,
Пісня буде поміж нас!
Бо твій голос, бо твій голос – щедра повінь…» («Пісня буде поміж нас» Володимир Івасюк)
«Пісня поміж нас» — так точно могли описати музику Івасюка його сучасники. У спогадах знайомі Володимира згадували, що він брав свою гітару й виступав скрізь, де його просили: у ресторанах, студентських таборах відпочинку чи просто на вулиці.
Володимир Івасюк дозволив своїй музиці стати народною. Він створив понад 100 пісень для естради, а також писав класичну музику. Ці рядки — лише маленька частина великого творчого доробку Івасюка, а те, що вони лунають до сьогодні — доказ, що його пісня досі поміж нас, як і 50 років тому.
Матеріал зібрала Роксолана Кривенко
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики