Тож ми поговорили з Володимиром про це, а також про те, як коректно висвітлювати чутливі теми та уникати мови ворожнечі. А ще розпитували, як «правильно» ображати людей. Правильно, тобто так, щоб висловити усі свої почуття, але не вдаватися до мови ворожнечі. 

Чому не треба фокусуватися на професії людини, коли розповідаємо про злочин, скоєний нею, або у якому її підозрюють?  

Бо це може створювати упередження та стереотипи щодо усіх представників та представниць цієї професії, наприклад, військових. Водночас про посаду людини, залежно від контексту, згадати доречно, якщо це виборна посада з великою відповідальністю та владою. Кожного разу, коли, говорячи про конкретну людину, хочете акцентувати на певній професії/посаді/групі, до якої вона належить, важливо ставити собі запитання: що ви хочете змінити і до чого це може призвести?

Ще однією проблемою опублікованого заголовка було ствердження про те, що військовий «убив». Підозрюваного лише затримали, але його вину ще не довели. Це може робити лише суд. Говорити про те, що людина убила, можна лише після вироку суду. 

Існує шкала упередженості й ненависті, яку розробив психолог Ґордон Олпорт ще у 1954 році. Згідно з нею, геноцид починається з мови ворожнечі. А ґрунт, на якому побудована ця шкала, це — упередження і стереотипи. Варто пам’ятати, що мова ворожнечі — це не лише словесні образи. Усе, що сказане, показане чи написане публічно, може бути мовою ворожнечі.

А як уникнути упереджень?

Треба забути слово «всі». Усіх не існує. Не існує усіх жінок, які не вміють вправно кермувати авто, усіх політиків та політикинь, які постійно брешуть. Коли ми говоримо про когось, то перед нами конкретна людина, а не група, до якої ця людина належить. Інклюзивне мовлення прагне до нейтральності. Тож, якщо ви не знаєте, як говорити про людину, почніть зі слова «людина» та додайте означення. Потренуємося?

Чи знаєте ви, що правильно казати: людина з ДЦП замість ДЦП-шник; людина з алкогольною залежністю замість алкоголік; гомосексуал замість гомосексуаліст (бо останній термін використовували для позначення хвороби до початку 1990-х років, а гомосексуальність є варіантом норми, а не хворобою); безпритульна людина, а не бомж ; ВІЛ-позитивна людина замість ВІЛ-інфікована людина; людина з розладом аутичного спектра замість аутист; людина з синдромом Дауна замість даун; людина з контузією замість контужений; людина з інтелектуальними порушеннями замість розумово відсталий; людина з ментальними порушеннями замість психічно хворий.

Чи знаєте ви, чому можна казати глуха людина, але не можна казати сліпа людина?

Бо глухі люди — це єдина група, яка просить називати себе саме так. Активні молоді глухі людини унормували сприйняття цього слова у суспільстві, попри те, що й досі існує його негативна конотація. А от замість сліпа людина варто казати незряча людина або людина з порушенням зору.

А як щодо фемінітивів?

Коли ми говоримо про коректні звертання до людей, то й досі тривають дискусії  довкола доречності вживання фемінітивів. Комусь вони видаються неприродними, а комусь — смішними. Насправді фемінітиви здавна притаманні українській мові, але в часи СРСР їх намагалися викорінити. Зараз ми повертаємо такі слова в наше життя. Перший український фемінітив — слово «княгиня». 

Фото: Ольга Криса