Хочеться написати «екстравагантні», але, будьмо відверті, банально хамські заяви Трампа, Маска та інших представників нової владної еліти США вже не можна пояснити частиною передвиборчої кампанії чи непорозумінням, як це робили окремі експерти раніше. Висловлювання Трампа — це частина його світогляду, і це погана новина для нас, Європи й навіть для самих американців. Ми також бачимо, як окремі коментатори пояснюють, що це лише переговорна тактика адміністрації США, і хвилюватися не варто, адже слід дивитися не на слова, а на дії. Нам шкода, але це не так. Англійською це називається wishful thinking (видавання бажаного за дійсне). По-перше, заяви — це теж дії, якщо вони транслюють російські наративи, підривають імідж України та ставлять під сумнів інституційність нашої влади. Саме це зараз відбувається. По-друге, виведення Росії з міжнародної ізоляції вже відбулося через переговори в Саудівській Аравії. Це факт. І не забуваймо про те, що Україну туди не запросили. Ми знову повертаємося до фрази: «Нічого про Україну без України». І ці перемовини — цілком конкретна дія, яка називається десуб’єктивізацією. 

Можна наводити й інші приклади з тієї сфери, яку ми як медійники розуміємо дещо глибше. Інформаційна війна нині є важливою та невіддільною частиною війни загалом. Від її перебігу, зокрема, й залежить міжнародна підтримка України, а програш в інформаційному просторі матиме прямі наслідки й на полі бою. Заяви вищих посадових осіб і їхня подальша інтерпретація є одним з інструментів інформаційної війни. Саме тому дипломати часто висловлюються дуже обережно й виважено. Адже кожне невдало сказане слово може стати приводом для маніпуляцій та перекручувань.

Останніми днями влада США вже встигла назвати українського президента «диктатором без виборів», сказати, що його рейтинг впав до 4% (спойлер: насправді ні), відверто збрехати про масштаб фінансової допомоги та заявити, що Україна має заплатити за неї доступом до своїх ресурсів на суму, в кілька разів більшу за реальні цифри американської підтримки. І як вишенька на торті — Трамп фактично сказав, що Україна сама винна в тому, що війна почалася.

Значна частина заяв нової американської влади — це не просто інтерпретація фактів, а відверта маячня, яку легко спростувати. Проте якщо голос того, хто говорить, сильніший, то спростування не матимуть значення. Тому заяви Трампа — це не просто слова, вони вже завдають суттєвої шкоди, передусім міжнародній репутації України, а також атакують наші державні інституції. Трамп і його команда відкрито закликають усунути Володимира Зеленського з посади президента України, цілковито ігноруючи волю українського народу, який, власне, має виключне право ухвалювати такі рішення. Американські посадовці нехтують українською Конституцією, закликаючи провести вибори в умовах війни, коли немає можливості гарантувати не лише їхню чесність і репрезентативність, а й безпеку громадян під час голосування. Важливо розуміти один момент у ситуації з виборами: цей наратив придумали й поширювали в інформаційному просторі росіяни. Їм вдалося зробити його однією з топових інформаційних тем, щоб поставити під сумнів легітимність українського президента. Схожу технологію вони свого часу застосовували й проти попереднього президента України Петра Порошенка. 

Нова заява спікера Конгресу США Майка Джонсона про те, що «немає ніякого апетиту» ухвалювати закон про подальшу підтримку України, взагалі виглядає як цинічний шантаж після відмови української влади віддати доступ до природних ресурсів на ультимативних умовах.

З приходом до влади Дональда Трампа і представників його MAGA-руху настала нова геополітична реальність. Реальність, у якій право сильного матиме більше значення і вплив, ніж міжнародне право. А це означає, що в нас немає іншого вибору, аніж стати сильними. Розв’язана Росією війна і нова політика адміністрації США не залишають нам альтернатив. Вистояти в цій боротьбі буде не легко, але це можливо. Ситуація складна, але водночас мінлива, і саме це дає нам шанс. У нашій історії було чимало критичних моментів, і ми проходили їх гідно. Що спільного в часи, коли ми були на межі втрати демократії у 2004 та 2013 роках чи втрати державності у 2022-му? Українці забували про чвари, об’єднувалися і робили все необхідне, щоб вистояти. Час знову згадати, в чому наша сила. 

Фото: колаж НЗЛ

Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти