Передовсім варто зацитувати програмну статтю ще 2013 року чинного керівника Генштабу Російської Федерації генерала Герасимова, який, схоже, зараз підтверджує свої слова діями:
«Зросла роль невоєнних засобів у досягненні політичних та стратегічних цілей, котрі в декотрих випадках за ефективністю перевершили силу зброї. Акцент методів протистояння, що використовуються, зміщується на користь широкого використання політичних, економічних, інформаційних, гуманітарних та інших невоєнних заходів, що реалізуються через застосування протестного потенціалу населення. Все це доповнюється військовими заходами прихованого характеру, в тому числі реалізацією заходів інформаційної протидії та діями сил спеціальних операцій».
Те, що відбувається на білорусько-польському кордоні цілком можна назвати «гуманітарними заходами»: за масивної логістичної підтримки Росії та безпосередньої координації білоруських спецслужб. Лукашенко, зруйнований білоруською революцією, але який формально утримує владу, виконує функцію прокладки Російської Федерації практично у той же спосіб, що й фейкові утворення ОРДЛО. Росія зберігає повну свободу дії, заперечуючи свою причетність, але торгує «посередництвом» і ексклюзивним впливом на ситуацію. Якими є наміри і методи Росії у цій кризі?
Рівні війни
Росія спеціально діє в «сірій зоні», яка перебуває нижче рівня відкритої війни, може бути легко деескалована і яка неврегульована так званими «законами війни». Останні дають гарантії для сторін, наприклад, захист цивільного населення, доступ Червоного хреста тощо. Така війна ведеться одночасно на кількох рівнях — і тільки перший з них є видимим.
Очевидний, «гарячий» військовий рівень атаки — це коли з‘ясовують те, які сили є у супротивника, як саме він захищатиме кордон, який рівень екіпірування, вишколу та командування обороною кордону, а також стан інженерних споруд. Він — найбільш базовий і очевидний, як і тестування сил розвідки і контррозвідки в умовах кризи.
Паралельно відбуваються психологічні атаки. Наприклад, прольоти російських надзвукових бомбардувальників з імітацією бомбометання здійснюють погрозу силою, демонстрацію наміру і здатності до атаки (що є дешевшим і часто ефективнішим за саму атаку). Так атакують моральний дух військовиків противника, його змушують змінити плани захисту, перегрупувати ресурси. Наступна ціль — психіка населення, від паралічу страхом перед війною до параної щодо людей з іншим кольором шкіри (і не тільки мігрантів, а й туристів, дипломатів тощо). Принципово важливою є і атака на психіку вищого керівництва держави, яке під тиском мало б піти на політичні поступки.
Інформаційний рівень передбачає створення новин, які мають емоційне забарвлення, щоб вразити психіку визначених людей, розсіяти їхню увагу, заплутати і знищити розуміння того, що відбувається. Через контроль медіа владою й інформаційну культуру опозиційних медіа в Польщі найімовірніше росіянам це не вдасться, але в російських та міжнародних медіа є шанс поторгувати картинкою «нещасних біженців, яких злочинна польська влада змушує замерзати в лісі». Схожим чином Росія діяла щодо «іхтамнєтів» в Криму, поки не змінила реальність, і можна було вже не брехати: з часом участь спецслужб та військ в логістиці та супроводі прикордонних атак стане більш відомою.
Ціннісний рівень атаки може мати глобальні наслідки. Він ставить питання про порушення прав людини тими, хто застосовує мігрантів як зброю. Як можна виміряти рівень участі – і відповідальності – тих, хто прориває кордон, а відтак рівень їхньої співучасті у путінській війні? Поки нема фактажу, важко класифікувати злочин і протидіяти їм, а від застосування сили перейти до міжнародних судів. Це — атака на гуманітарні цінності в цілому, на поняття «біженець» — щоб самим росіянам вже не було шляху назад.
Не дивно, що ця атака мігрантами збіглася в часі з сертифікацією газогону «Північний Потік-2». Енергетичний вимір війни — очевидний. Сильна безпекова криза на ще одній газовій трубі, яка качає російський газ в ЄС напередодні зими — це ще більший стрес для економік цих країн і не тільки. Зараз — вдалий час, адже в Німеччині ще не створили нову коаліцію, а Франція стоїть на порозі президентських виборів.
Політичний рівень атаки випробували вже кілька років тому через наплив біженців з охоплених війною Сирії й Лівії. Спроби зґвалтування жінок біля Кельнського собору в новорічну ніч породили проросійську партію «Альтернатива для Німеччини», давши їм понад 10% голосів виборців. Ту ж природу має спалах популярності французького нового крайнього правого Еріка Земмура. Мета Росії — привести дружні їй сили до влади в головних країнах Європи. Кожна війна має політичні цілі – і Путін планує так їх досягати.
Геополітичний рівень атаки — це чергове тестування статті 5 Вашингтонського договору на міцність («напад на одну державу-члена Альянсу є нападом на всіх»). Чи існує НАТО? Чи готове воно до взаємної підтримки? Попереднє тестування Європи міграційним ударом після масових російських бомбардувань в Сирії показало, що центральноєвропейські держави не включилися в допомогу, а навпаки — відмежовувалися від чужих проблем. Чому зараз Іспанія й Італія мають допомогти, коли у 2016-му їх покинули самих давати раду сотням тисяч нелегалів на човнах та на центральних площах міст?
Прогноз
Прикордонна криза, яка, хоч і вимагає часу для зупинки гібридного тиску, є тестом на євроатлантичну солідарність. США та Великобританія допомагають вже сьогодні (хоча є і винятки — Франція не вважає за потрібне допомагати). Литва і Польща пройдуть цю кризу успішно. Висновки зроблять і багато інших держав, кордони яких мають ризик переходу нелегалів.
16 листопада 2021 року відбулася різка зміна позиції німецького уряду щодо перенесення сертифікації газопроводу «НордСтрім2» свідчить про те, що Захід в цей момент спромігся підвищити ставки. Чи втримається німецька позиція? Чи спрацює взаємодія зі США (наприклад, на рівні вже узаконених санкцій, накладених Конгресом)? Питання залишаються відкритими.
Росія продовжить свою боротьбу, навіть якщо для цього доведеться підривати чинну гілку газопроводу, що йде через Україну або навіть залишати мерзнути країни Європи. Надто багато зусиль вкладено, надто близька реалізація ще плану Брежнєва щодо енергетичного полону Європи у 1970-х (якому сприяла західнонімецька Ostpolitik), і якби не радянське вторгнення в Афганістан і прихід в Німеччині до влади християнських демократів, цілком міг би завершитися виведенням американських військ і розпадом НАТО. Путін хоче завершити цей план, і тому йде ва-банк.
Росія не зацікавлена в прямій війні з НАТО як із сильнішим суперником, але Україна до євроатлантичного блоку не входить і не підпадає під його гарантії. Чи залишимося ми «буфером», чи втримаємося від потрапляння в зону російського впливу такою мірою, якою вже зараз є Білорусь? Чи чекає нас якийсь з форматів окупації — від державного перевороту до глибокої економічної кризи і посилення російської присутності?
Висновки для України
Всі виміри використання мігрантів як зброї, які застосовують зараз проти Литви і Польщі (а перед тим — до Німеччини, Італії, Франції, Іспанії), можна з не меншим рівнем дестабілізації застосувати і до України. Тому ми спочатку повинні захистити себе самі, а тоді нам допоможуть, у першу чергу, США та Великобританія.
Перш за все, маємо бути уважними до інформаційного поля — читати не тільки українські медіа; балансувати свої джерела. Психологічний досвід атак на границі Польщі й Литви ми проходили у 2014-16 роках, а енергетичний шантаж — починаючи з далекого 2005-го. Українське суспільство й армія — мають певний імунітет до гібридної війни.
В поляків і литовців варто повчитися взаємодії територіальної оборони і інших сил безпеки — Росія спробує діяти проти нас у схожий спосіб.
Варто вже сьогодні готувати українське законодавство до протидії таким гібридним атакам, адже «правова війна» якраз і цілиться в неможливість реагувати в межах закону.
І найважливіше — варто усвідомити, що ми на війні з дуже підлим ворогом, який не зважає на правила. Нам потрібні союзники в цій війні, потрібна єдність НАТО та Заходу для перемоги. Мусимо самі змінюватися, щоб бути ефективними, будувати довіру між собою, і бути готовими до тривалої боротьби у нашій війні за Незалежність.
Автор тексту: Остап Кривдик, асоційований аналітик Аналітичного центру УКУ, учасник «Української стратегічної ініціативи», випускник Королівського коледжу оборонних наук (вищого офіцерського коледжу Академії оборони Великобританії)
Фото: колаж Вадима Блонського
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики
Важливе 
