Перша зупинка — центральна площа

Починаємо подорож із центральної площі, де розташований Палац культури. «У цьому місці відбувалася більшість культурних заходів міста: всілякі концерти, свята та інші події. Наприклад, тільки наближається Перше вересня — одразу ж запрошують всіх вчителів, співають, танцюють», — розповідає Софія. Також у Палаці займалися творчі колективи, «тому ввечері, після 19:00, ця площа перетворювалася на батьківську алею, бо всі приходили забрати своїх дітей». Софія відвідувала тут заняття з циркового мистецтва і неодноразово виступала. «Найбільше мені запам’ятався період новорічних свят, тому що тоді починався сезон концертів», — пригадує дівчина.

На площі бачимо фонтан — «максимально базове місце, бо всі, хто одружувався у 2000-х, робили фото біля нього». Позаду Палацу культури — ще одна знакова площа, де збирали випускників усіх шкіл для нагородження на свято останнього дзвоника. Софія, на жаль, так і не потрапила на цю подію як учасниця — вона закінчувала школу після початку повномасштабної війни онлайн.

Одразу біля площі — центральна зупинка, звідки Софія щоранку їздила до школи, це ми зробимо й зараз. «У нас форма міста не видовжена, тобто центр дійсно в центрі, і звідси можна було доїхати будь-куди за однаковий час», — розповідає дівчина. Однак на хвилину затримуємося тут. Позаду зупинки — будинок, фото якого після початку повномасштабної війни ширилося мережею. На майже зруйнованій будівлі написали «Бахмут любе Україну».

Район Новий ринок

Шлях від площі до району Новий ринок, де розташовувалася школа №12 (там навчалася Софія), займає приблизно 25 хвилин. Проте спершу прямуємо до єдиного в місті кінотеатру: «На які тільки фільми я туди не ходила. Квитки коштували по 60 гривень, хоч наш кінозал був дуже великий, я такого не зустрічала навіть в інших містах». У цьому приміщенні містився також і розважальний центр для дітей, тож тут бував чи не кожен мешканець Бахмуту. Софія теж відзначала у цьому місці свій сьомий день народження, який пригадує з особливим теплом і ностальгією: «Мені ще тоді батьки замовили аніматорів Вінкс…». Побувати у цьому місці хотіла кожна дитина. 

Поруч із кінотеатром — пам’ятний для Софії дитячий майданчик. Певний період до 10 років дівчина з родиною жила в цьому районі, тож часто приходила сюди гратися разом із подружкою: «Ми були малими, нам здавалося, що це якась величезна гірка, ледь не американська».

Неподалік розташований заклад «Gusto», де святкували особливі події дорослі мешканці Бахмуту. «Коли запрошували, навіть уже не питали, куди йти — усі знали, що в “Gusto”. Тут є абсолютно все: солодке, солоне, суші, тортики…». Найбільше Софія любила класичні «Філадельфії» з цього закладу. Найімовірніше, завітавши до міста, ми б пішли на обід саме сюди.

Пройшовши від «Gusto» нижче вулицею, минаємо дерев’яний дитячий майданчик. Багато малечі з Бахмуту мають теплі спогади про це місце. «Я пам’ятаю, як зараз: мені було 11 років, коли його відкривали. Тоді запросили ведучих, які організували інтерактиви для дітей, роздавали безплатно солодощі й морозиво», — пригадує Софія. Зараз цей майданчик і будівлі довкола нього — зруйновані.

Ще трохи далі — будинок, у якому мешкав хлопець Софії. «Він жив на шостому поверсі… А потім Володимир Зеленський навіть опублікував фото його кімнати у своєму дописі в Instagram, туди було пряме влучання», — розповідає дівчина. Софія також пригадує, як після початку повномасштабної війни вони разом стояли на балконі його квартири й спостерігали за дітьми, які гуляли на вулиці попри звуки вибухів: «Мене це якось заспокоювало, бо я бачила життя, люди далі займалися своїми справами. Я думала: “Отже, нормально, отже, ще не критично…”».

Зрештою навідуємося до школи Софії — тоді ще на вулиці Леваневського. Поруч — спортивне поле, два садочки та гірка, де взимку діти полюбляли кататися на санчатах: «Там така черга була, наче в АТБ на Новий рік». Найяскравіший шкільний спогад дівчини — травень 2021 року, завершення дев’ятого класу та настільні ігри з друзями. Софія пригадує з теплом цей час і свій дружний клас. А тоді з сумом додає: «Я бачила фото школи зараз. Особливо нічого спільного з тим, який вона мала вигляд тоді, вже і немає…».

Район Північний

З Нового ринку вулицею Леваневського швидко дістаємося до району Північний. Свою назву він отримав від ставка Північного, розташованого тут. «У нас над назвами не сильно парилися. Ви за Бахмуткою? Будете — Забахмутка. У вас є ставок Північний? Отже, й район — Північний», — жартує Софія. Переважно тут — приватний сектор, тож цей район доволі спокійний, події організовували хіба вихованці ще одного Палацу культури.

Однак найголовніше місце Північного — алея троянд. «Вони в нас були повсюди. Навіть під час уже повномасштабної війни, коли всі виїжджали, люди закуповували й попри все саджали троянди», —  пригадує Софія. Дівчина любила приходити сюди, а ще — спускатися до ставка Північного, що розташований одразу за алеєю. 

Район Забахмутка

З Північного повертаємося до центру — району, де мешкала сама Софія.  Але перед тим, як рушити до її домівки, зазираємо до річки, на честь якої й названий Бахмут — Бахмутки (дівчина зауважує, що правильно ставити наголос на «у» — її часто про це запитують). «У 2019 чи 2020 році завершили реконструкцію, і набережна тепер має такий красивий вигляд. Увечері влітку сюди приходило дуже багато людей — особливо родини з дітьми. Максимально тепле й сімейне місце», — розповідає Софія й додає, що часто бувала тут із друзями та рідними. 

Одразу за набережною наступний район — Забахмутка, один з найспокійніших у місті. Тут ми переважно проходимо повз житлові будинки, декілька шкіл і садочків. «У мене на Забахмутці жив дідусь, тож я часто тут бувала», — ділиться Софія. Це район, як і інші, засаджений великою кількістю дерев. Зараз дівчині цього бракує у Львові, де вона навчається і живе: «Мені не вистачає природи, бо в Бахмуті в нас були мільйони парків, ставків. Починається весна — усе зелене». 

Перебуваючи на Забахмутці, не можемо оминути завод шампанських вин — одну з ключових асоціацій Софії з містом. «Мені здається, у нас кожен містянин хоча б раз у житті був на екскурсії до цього заводу в підземеллі. Сотню разів батьки туди їздили. Якщо приїжджали гості — одразу лунало: “Так, ну ми поїдемо на завод шампанських вин”».

На виїзді з району розташований кар’єр, де містяни полюбляли плавати влітку: «Туди було доволі легко дістатися. Ми з подружкою їздили туди удвох, коли нам було навіть по 15 років».

Центр

«Мій улюблений район», — так Софія починає розповідь про центр. До окупації дівчина планувала своє майбутнє саме тут: «Якби не сталося повномасштабної війни, я поїхала б вчитися до іншого міста. А ось облаштовуватися, щоб діти мої зростали, я хотіла б тут — в Бахмуті, жила б у центрі». 

Від Палацу культури — першої точки нашої подорожі — до будинку дівчини орієнтовно 10 хвилин пішки. У цьому районі Софія провела більшість життя, тому особливо щемливо розповідає про все, що з ним пов’язане: стадіон «Металург», на базі якого тренувалися вихованці спортивної школи; готель «Бахмут», де зупинялися співаки під час концертів; вокзал, що неначе поєднував Новий ринок із центром; музична школа, де навчалися друзі дівчини. 

Далі вирушаємо до Верхнього та Нижнього парків. Верхній — повен різних атракціонів. Тут також є майданчик, що асоціюється в Софії з дитинством: «Ми заходили туди, коли мама забирала мене з садочка. Постійно тут гуляли». Одразу за ним — Нижній парк. «Коли я була підлітком, постійно гуляла тут, слухаючи музику», — розповідає дівчина. А далі резюмує: «Якщо Верхній парк був більше для дітей, то Нижній — для романтичних прогулянок». Особливо багато людей відвідували парки на День міста (друга субота вересня): «Це такий прекрасний день був…»

Зрештою дістаємося до вулиці Василя Першина — тут розташовувався дім Софії. «Мій будинок був у максимально спокійному районі: ніби й до центру недалеко, але навколо — трохи багатоповерхівок і приватний сектор», — з теплом розповідає дівчина й додає, що дуже любила свою вулицю. Зараз дім зруйнований — як і більшість будівель у Бахмуті. 

За 5 хвилин звідси — школа №7, де Софія навчалася в першому класі. Хоч потім дівчина змінила навчальний заклад, проте часто ходила тут алеєю: «Ця дорога для мене дуже атмосферна та близька, бо щоранку я гуляла тут зі своїми друзями та псом».

Показує Софія також гуртожиток у своєму районі, де після 24 лютого 2022 року жили переселенці з Попасної. «Це місто було гарячою точкою перед Бахмутом. Люди не знали, що все зайде так далеко, і тому евакуювалися до нас. Я пам’ятаю, як ми гуляли з друзями, і до нас підійшла жінка, запитала, як дійти кудись — ми їй підказали. Вона почала розповідати свою історію, і нам стало так її шкода. Ми тоді ще не знали, що вже за місяць будемо такі самі…».

Район Літак

Це — останній район Бахмуту, який бачила Софія, адже саме через нього її родина виїжджала з міста 6 квітня 2022 року. Він стане завершальним і в нашій подорожі. Дівчина показує літак, на честь якого названо район, Бахмутський індустріальний фаховий коледж і загалом характеризує цю місцевість як дуже спальну.

Останнє, що Софія запам’ятала в Бахмуті, — велику кількість машин на виїзді з міста. У магазини перестали завозити товари, правоохоронні органи активно говорили про евакуацію, більшість знайомих покинули місто, а необхідних ліків для Софії — вона має діабет — в аптеках уже не було. Усе це вплинуло на рішення залишити Бахмут. Тоді родина Софії, включно з тримісячною сестричкою, вирушила спочатку до Запоріжжя, далі — до Київської області, згодом — до Павлограда, і зрештою осіла в Одеській області. Батьки дівчини й досі там мешкають, а сама Софія живе й навчається у Львові. «Чому я вступила саме сюди? По-перше, будьмо відверті: тут безпечніше, ніж у тій же Одесі. А ще — в чомусь Львів і Одеса можуть нагадувати мені дім…».

Відповідаючи на питання, чого їй найбільше бракує в нових містах, Софія каже: спокою. І додає: «Найбільше сумую за відчуттям безпеки й безтурботності». Час від часу дівчина спілкується в соцмережах зі знайомими з Бахмуту — вони запрошують одне одного в гості, хоч і розуміють, що «людина не приїде, бо знаходиться в іншому кінці планети». 

Софія часто «гуляє» вуличками рідного міста троянд — точками, що на гугл-картах позначені як тимчасово закриті, а насправді — знищені. «Зараз, коли є можливість дивитися на Бахмут хіба що у відео, які росіяни знімають для пропаганди, а потім наші новини це показують, видно, що місто мертве, людей немає, а троянди далі цвітуть. Усе сіре, а троянди таки цвітуть…».

Авторка: Роксолана Кривенко

Фото: колаж НЗЛ