«Треба зіграти по їх [росіян] правилах»

Такими словами блогер Олександр Волошин відреагував на обстріл Росією лікарні «Охматдит». Що саме він мав на увазі і в чому полягає його пропозиція, інфлюенсер не пояснив. Але з огляду на те, що він неодноразово повторював, що «ми не вивозимо цю війну», можна припустити, що мова йшла про переговори. І хоч перемовини самі по собі не є негативним явищем, російські умови чи «правила» — дуже небезпечні. Звісно, більшість війн завершуються мирними угодами. Але не кожна мирна угода гарантує завершення війни. Доказів цього в одній лише українській історії — ціла низка. Україна неодноразово укладала з Росією договори. Але кожного разу це закінчувалось однаково — Москва їх порушувала і Україна опинялася під пануванням Кремля. Так було, ще коли козацька держава Богдана Хмельницького уклала домовленості з Московським царством, тільки для того, аби поступово права українців відбиралися і в межах буквально одного століття колись незалежна держава стала кількома губерніями Російської імперії. 

Так було 1918 року, коли після Брест-Литовського миру Росія визнала існування Української держави. Але варто було Україні втратити можливість себе обороняти (через втрату допомоги від Німецької імперії) як Росія пішла в новий наступ і знищила молоду українську республіку, створивши замість неї маріонетку в складі СРСР. Та що ще важливіше: так було зовсім нещодавно, у 2022 році. Україна з Росією перебували в процесі Мінських мирних переговорів і без жодних на те юридичних чи логічних причин Москва їх порушила, розпочавши повномасштабний наступ на Україну. Чи слід сподіватися, що які б то не були нові угоди закінчаться інакше?

Ба більше, РФ не приховує своїх справжніх намірів. Не лише російські пропагандисти, але і високопосадовці, включно із самим Владіміром Путіним, заявляють, що саме існування України вони вважають помилкою. Президент РФ якось заявляв, що вважає розпад СРСР «найбільшою геополітичною катастрофою XX століття». У своїй статті, яку Путін оприлюднив за декілька місяців до повномасштабного вторгнення, він прямо стверджував, що, на його думку, України насправді не існує, і що більшовики «подарували Україні територію». Якщо президент РФ хоче відновити СРСР, то йому для цього йому потрібна українська земля, незважаючи на жодні побажання і уявлення українців. Чи ж не є доказом серйозності намірів Путіна репресії проти українських активістів, заміна українських громадян росіянами і заборона всього українського на окупованих територіях? Хіба ж заклики прийняти російські «правила» призведуть до хоч чогось хорошого?

«Нікому не треба кордони 91 року»

Так на ракетний удар по лікарні відреагувала блогерка Настя Умка. Передовсім, саме висловлювання інфлюенсерки є маніпуляцією: стверджуючи, що відновлення територіальної цілісності «не треба нікому», вона намагається говорити за всіх людей у країні. Соцопитування, проведене Центром Разумкова в червні, показує, що більшість українців з твердженням блогерки не погодилися б. На думку інфлюенсерки, якщо віддати РФ українські території, то можна зупинити війну. Мовляв, український опір не призводить ні до чого доброго, треба сідати за стіл переговорів. Припустимо, що зараз Україна їх продовжить (нагадаємо, мирні перемовини з РФ вже відбувалися у Туреччині в 2022 році). Але так звані «мирні пропозиції» Кремля вимагають від України не лише віддати Росії частину території, але й ніколи не ставати членами міжнародних організацій, не вступати в НАТО і чи то зменшити, чи то роззброїти українські збройні сили. Що в такому разі завадить Росії напасти на Україну ще раз, коли українці добровільно відмовляться від усього, що може їх захистити?

Москва стверджує, що гадана загроза від НАТО є для неї однією з причин нападу на Україну, начебто Кремль лише спровокували. Але ж до 2014 року Україна офіційно, за власною Конституцією була нейтральною державою, а більшість українців виступали проти вступу у військовий блок. Це не зупинило РФ від нападу. Як і не зупинила низка підписаних міждержавних угод, як от Договір про дружбу між Україною і РФ, і Будапештський меморандум, за яким Москва мала б гарантувати непорушність українських кордонів, хай як абсурдно це зараз звучить. Якщо всі ці умови, які Москва виставляє зараз для мирних переговорів, вже існували, вже були дійсністю до 2014 року і війна все одно розпочалася, то чому їх дотримання має зупинити Росію тепер? 

Російські агресивні наміри навіть не є таємним планом. Зовсім нещодавно колишній президент РФ і один з найближчих соратників Путіна Дмітрій Мєдвєдєв заявив, що навіть після укладення миру Росія має знищити Україну. Треба бути геть сліпим, аби не бачити справжніх цілей Москви, які вони навіть не приховують. Тож, який сенс українцям зараз наполягати на переговорах, якщо противник не має жодного бажання досягти миру? Якщо єдиною метою РФ є знищення України як держави, про що говорити? 

Наразі всі переговори або зайдуть в глухий кут, або призведуть до ослаблення України і, неодмінно, до ще одного етапу війни, в якій українська держава може вже не мати такої підтримки як зараз. Заклики до мирних переговорів за будь-яку ціну як реакція на російські злочини лише потурає амбіціям Москви і провокує нову хвилю таких або ще жахливіших злочинів. Дослідження показують, що заяви про необхідність досягнення миру ціною значних поступок зі сторони України є ключовою частиною наративів російської пропаганди. Зрештою, для Москви було б набагато вигідніше, якби українці здалися без бою, адже прорвати оборону українських військ Кремль змоги не має. Та хіба відмова воювати може гарантувати безпеку України? Бо ж якщо можна силою і вбивствами дітей у лікарні домогтися поступок зі сторони жертви, то чому б Росії не повторити це знову? Чи думали про це блогери, коли викладали свої емоційні реакції?

Чому війна — це не «ігрища політиків»

Саме так ситуацію описала блогерка Міла Бараєва. Грою війну називав і блогер Волошин. Таким чином інфлюенсери стверджують, що повну відповідальність за всі політичні рішення несе не народ, не громадяни, не виборці і не громадянське суспільство, а лише реальні чи уявні політики. При чому, політики з обох сторін. Схожі твердження про те, що «українська влада прирекла народ України на страждання» є одним з важливих елементів російської пропаганди. Вони намагаються не лише перенести відповідальність з агресора на жертву, але й розділити українське суспільство на «політиків», які винні у війні і «простий народ», який нічого не вирішує. Але це — не так. Народ обирає політиків. Політики виходять з народу. В Україні немає родової аристократії, яка передає владу у спадок. Так, українську владу можна критикувати і причин для цього є достатньо. Але початок війни — не є однією з них. Навпаки, одним з основних зусиль президента Зеленського перед початком повномасштабного вторгнення було намагання провести переговори з Путіним, які таки відбулися в Парижі, але ні до чого не привели, бо Кремль хотів капітуляції України.

Розділяючи українське суспільство на кардинально протилежні «владу» і «народ», РФ намагається спровокувати і поглибити розколи в нашій державі. Без підтримки народу влада функціонувати не може. Без влади держава не працюватиме. Таким чином знищити Україну Кремлю буде набагато простіше. Ба більше, кожного разу заявляючи, що війна є просто «грою політиків» ви самі забираєте зі своїх рук вплив на власне життя. Якщо ви стверджуєте, що усе вирішили за вас, то чому хтось має вас слухати? Чому ваша думка важлива, якщо ви самі стверджуєте, що ніхто не зважає на неї, а все вирішили якісь абстрактні «політики»? Це — не так. Жоден з політиків ніколи не може зробити нічого, якщо це йому не дозволять люди, які живуть в його державі. Янукович намагався розвернути геополітичний курс України, але народ йому цього не дозволив. І почалося все з гнівних постів в інтернеті. Саме тому ми зараз ведемо з вами цю дискусію. Ваші слова і ваша позиція мають значення. Якби вони не мали — ми б цього не писали.

Саме тому, що ви маєте значення, ми намагаємося вас зараз переконати у тому що війна — це не ігри політиків. Війна — це реальність цілих народів і реальних людей. Ми з вами живемо у цій реальності, бо більшість росіян хоче, щоб Україна та українці припинили існувати. Зброю в руках тримають прості російські солдати, а не якісь незрозумілі політики, військові злочини вчиняють рядові та офіцери російської армії, а не Владімір Путін особисто. А українську землю захищають звичайні українці: батьки і діти, чоловіки й дружини, брати і сестри. І роблять вони це тому що, як показують опитування, вони вірять, що це правильно, а не тому, що їм сказав це робити якийсь справжній чи уявний політик.

Як би того не хотілося, війну не зупинити просто тим, щоб сказати, що політики мають домовитися і треба просто перестати стріляти. Агресор не зупиниться просто тому, що українці так захочуть. Його можна лише змусити зупинитися або здатися самим. Зараз у нас немає вибору між продовженням війни і негайним миром. У нас є вибір між тим, щоб захищатися сьогодні і тим, щоб нас знищили завтра. Якщо не нас, то наших дітей.

«Я ненавиджу владу з двох сторін»

Так на російський теракт відреагувала блогерка Владислава Роговенко. Звинуватила українську владу і блогерка Юля Верба, написавши підряд: «Нашу країну обкрадає наша ж влада. Гинуть діточки і люди». Хіба не можна казати нічого про українську державну владу? Критикувати владу можна і навіть необхідно. Це — один з основих елементів демократії. Це — основа підзвітності політиків людям. Це — забезпечення громадянських свобод у країні. Але, як і для всього в нашому житті, для критики є своє місце і свій час. Коли виринають історії про Миколу Тищенка, чи про сумнівні закупівлі в Міноборони (про обидва випадки писали НЗЛ), необхідно висловлювати своє обурення, щоб тиснути на владу і щоб вона більше такого не робила, а винні були покараними. Але коли відбувається російський обстріл — у цьому обстрілі винна лише Росія. Українська влада є частиною української держави і коли по українській державі запускають ракети, вона не може бути у цьому винною. Жертва не є винною у тому, що над нею вчинили злочин. 

І хоч в української влади безумовно є помилки, у нашій державі, як і у всіх інших, є корупція, бувають нераціональні рішення, про них слід казати тоді, коли вони відбуваються. Коли ж в одному реченні пишуть про те, що Росія обстріляла дитячу лікарню і що українська влада краде, мимоволі складається думка, що ці речі взаємопов’язані. Так ніби росіяни обстріляли хворих українських дітей виключно тому, що українська влада щось краде. Але це не так. Росія обстрілює Україну тому, що хоче захопити нашу державу. Не можна ставити на один рівень росіян і українців. Навіть якби влади були однакові (що, звісно не є правдою), це не Україна напала на РФ, а Росія на нас.

Цікаво, що Кремль намагається виставити це з іншого боку. Росіяни вже намагалися колись поставити на один рівень владу в ЛНР-ДНР і українську владу. Ця маніпуляція мала на меті принизити статус української влади і підвищити статус маріонеток Кремля, а саму Москву виставити як посередника-миротворця. Ставлячи українську владу на один рівень з російською, жертву прирівнюють до нападника. Одне із завдань російської пропаганди — створити враження для світу, що між російською і українською владою немає різниці. Якщо ж це так, то навіщо підтримувати Україну? Москва постійно каже, що воює проти України, бо начебто українці самі не вміють жити і організовувати свою державу. Начебто під російською окупацією українцям буде краще. Згадуючи пліч-о-пліч російські злочини та які б то не були проступки української влади, ви мимоволі потураєте цій російській пропаганді. 

Критикувати українську владу потрібно, але робити це слід окремо від критики російської агресії. Ба більше, при критиці слід чітко вказувати на помилки влади, а не використовувати загальні фрази штибу «влада краде». Тільки конкретикою можна вплинути на ситуацію. В Україні справді є корупція і це проблема. Але більшою проблемою є те, що наявність корупції дехто намагається використати для того, щоб не давати нашій державі зброю для захисту. Або ж для того, щоб відвернути увагу з головної проблеми — російської агресії. Складно було б побороти корупцію в Україні, якби не стало самої держави. Так, якби в українській державі не було корупції, країна захищалася б ефективніше. Але не вона є причиною чому російські війська обстріляли Охматдит.

Блогери, маючи мільйонні аудиторії, сотні тисяч людей, які слідкують за їхніми життями, часто мають вплив на думку своїх підписників. Та свобода їхніх висловлювань закінчується там, де вона шкодить їхнім же підписникам. А тому вони повинні нести відповідальність за свої слова. Кожного разу, коли блогери звинувачують обрану українцями владу в тому, що вона винна в обстрілах України, вони лише забирають відповідальність зі справжнього злочинця — з Росії. Бо ж якщо війна триває через владу в Києві, то відповідальними за все є й самі блогери, і ми з вами, як громадяни і як виборці. Якщо в ракетних ударах по українських містах винні українські уряд, парламент і президент, чому світ має допомагати нашій державі вижити? Єдине, до чого ведуть слова про вину влади з обох сторін — це до підтвердження російських заяв про те, що Україна — несправжня держава. До того, що у світі почнуть думати, що українці не здатні самі організувати своє життя. Блогерам слід думати перед тим, як говорити. А нам — добре обирати, що читаємо і що слухаємо.

Автор тексту: Дмитро Спорняк

Фото: Колаж НЗЛ

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

«Чи не свідчить це про сплановану провокацію ФСБ, підкинуту вже цього тижня, коли попередня понеділкова атака, яка тривала на всі мої обліковники, з тріском провалилася. Особливий провал стосувався бажання втягнути в якісь ефемерні акції протестів студентів Львівської політехніки», — написала Ірина Фаріон.

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики