Контекст. У пості, за який власне соцмережа і видалила акаунт, журналістка розповіла про 3 липня 1941 року. У той день радянська армія відступала зі Львова під натиском Німеччини. Відступаючи, війська СРСР знищили десятки тисяч українців, у тому числі тих, хто сидів по тюрмах як «контрреволюційні елементи»: інтелігенцію, викладачів, студентів. Вони розстрілювали людей та кидали гранати у камери. Німці відкрили львівські в’язниці й пустили львів’ян упізнати своїх рідних.

На фото, яке прикріпила Устина Стефанчук, зображена молода львів’янка у вишитому вбранні, на її обличчі вираз жаху від того, що відбувається навколо: сотні напіврозкладених трупів, люди впізнають своїх рідних по фото у кишенях та волоссю. За браком часу десятки тіл замурували у тих же камерах: радянські війська втікали зі Львова, нажахані наступом німців.

Цитата. «Маю записані спомини моєї бабці Ірени, на той момент — 16-літки, яка їздила ровером шукати свою найближчу товаришку, ще не знаючи, що вона в одній з тих братських могил, куди людей скинули як непотріб. Згадуючи про ті дні на початку літа, бабця постійно казала, що спека робила неможливим сморід від розкладання трупів у кількох частинах міста, особливо на Городоцькій, куди вона з’їжджала з Левандівки. Львів був просякнутий жахом і божевільними криками батьків, матерів, людей, які знаходили понівечені тіла своїх рідних, і солодким огидним сопухом смерти.

Товаришку моєї бабці опізнав кілька днів по тому її батько по косах і одежі, усе, що можна було пізнати серед гори напіврозкладених тіл, тітку матері мого чоловіка знайшли серед інших вбитих лише за закривавленою знимкою в кишені, обох в тій самій тюрмі Бриґітки. Такі історії є чи не в кожній родині Західної України від Золочева до Бучача, від Станиславова до Луцька. Але про це згадані історики та історикині зручно мовчать», — написала блогерка у дописі, який і став причиною видалення її сторінки.

Детальніше. За словами дослідниці, свій пост вона написала, щоб обговорити табуйовані теми української історії і псевдодослідників, які не керуються принципом історизму, професійною гідністю, а висмикують та перекручують факти.

Світлину, якою жінка ілюструвала свій допис, зробили того ж дня — 3 липня 1941 року. У коментарях під дописом навіть зголосилася жінка, яка сказала, що нажахана дівчина на фото — це її мама. Устина Стефанчук згадуєі  про дивізію СС «Галичина», яку нещодавно деякі історики й історикині розкритикували. Жінка каже: львів’яни вступали до лав німецьких дивізій, бо вважали, що страшніше за радянських військових бути не може. Усі коментарі в дискусії були адекватні та ввічливі. Однак вже наступного ранку сторінку блогерки заблокували без права відновлення.

Крім того, Стефанчук втратила доступ і до своєї групи «На своїй не своїй землі», а всі її дописи у спільноті зникли. Устина листувалася з менеджерами соцмережі й сказала, що вона всього лише висвітлювала справжню історію своєї родини. Однак Facebook залишив цю її заувагу без розгляду.

Фото: localhistory.org.ua

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики