Під час цього інтерв’ю нас було троє: я, Юлія і Кавун — песик, врятований з-під обстрілів у Херсоні, з яким вона познайомилася на Бахмутському напрямку. «Мої побратими коли знайшли його, вирішили, що треба “Кубі” віддати, бо знають, що я люблю такс», — ділиться Юлія і старанно забирає в Кавуна пластмасову «іграшку», щоб він випадково не з’їв її. В атмосфері піклування про кожне життя починаємо цю розмову.
«Життя було розважальним»
До Революції Гідності Юлія мала, як вона сама каже, розважальне життя: тривалий час була танцівницею, допомагала організовувати музичні фестивалі, починала займатися дизайном і пошиттям одягу.
«Коло спілкування здебільшого складалося з діджеїв, музикантів, художників — усе таке творче. Серед моїх знайомих не було військових. Ми приділяли так мало уваги Збройним силам, бо нам здавалося, що це якась непотрібна річ. Принаймні я про це взагалі не думала, аж доки не почався Майдан, а згодом — війна», — ділиться бойова медикиня.
«У мене не було принципової позиції, що я маю бути медикинею. Я тоді насправді ще нічого не вміла»
У 2013-му Юлія Сідорова приїхала на Майдан, який і визначив її подальший шлях. Під час Революції Гідності вона потрапила у шпиталь на вулиці Грушевського, 1. Там на практиці знайомилася з медициною і допомогою пораненим, адже досі не мала подібного досвіду.
Згодом, восени 2014-го, коли Юлія долучиться до війська, казатиме: «У мене не було принципової позиції, що я маю бути медикинею чи кимось іншим. Я тоді насправді ще нічого не вміла».
Рішення йти на фронт визріло після Майдану: «Я відкладала кілька місяців, бо мене відмовляли: і друзі, і багато хто інший. Я собі думала: “А й дійсно, може, воно мені не потрібно”? Але потім зрозуміла — по-іншому якось не виходить. Мені було некомфортно, тому я поїхала».
«Тоді ще навіть не було такої назви — “Госпітальєри”»
Свій перший бойовий досвід «Куба» отримала в медичному батальйоні «Госпітальєри», хоча тоді, як вона пригадує, «ще навіть не було такої назви — “Госпітальєри” чи вона тільки-тільки з’явилася. Тоді це була медична служба ”Правого сектора” — Добровольчий український корпус, якщо точніше».
«Чим далі, тим більше цей вірш стає про мене, ніж у той момент, коли він його написав»
У 2015-му на базі «Правого сектора» «Куба» познайомилася з Сергієм Жаданом, який згодом присвятив їй вірш.
«Спочатку він просто щось у мене розпитував. Ми ще раз перетиналися в Харкові після тієї зустрічі на базі, казав, що пише вірш про “Госпітальєрів”. А потім, на День добровольця в нас було нагородження, і він приїхав туди з гуртом “Лінія Маннергейма” і тоді вже сказав, що цей вірш написаний про мене», — пригадує Юлія.
«Вони б мали тебе називати сестрою.
Просто мертві не пам’ятають про батьків та освіту.
Правда про світ виявилась замалою,
аби в ній вмістити все, що ти хочеш від світу…»
(Читайте вірш повністю за посиланням)
«Він [Сергій Жадан — ред.] часто читає і згадує про мене. Навіть сам каже, що так перевіряє авдиторію, коли виступає перед військовими: якщо це давні воїни, то точно знатимуть, про кого йдеться. Мені здається, що чим далі, тим більше цей вірш стає про мене, ніж у той момент, коли він його написав».
«Якщо не затягувати до того, коли тебе “бусифікують”, то думаю, можна навіть прийти до того, що ти будеш задоволений…»
Юлія вважає свій приклад показовим для людей, які не мають спеціальної освіти й через це бояться долучатися до війська.
«Більшість людей, які зараз військові, станом на 2022 рік ними не були, а на 2014-й — тим паче. Кожна людина може взяти на себе відповідальність. І навіть якщо ти зараз не долучений до Сил оборони, можеш почати навчатися, закінчити якісь курси, обрати свою діяльність і прийти. Кажуть, що всіх відправляють у піхоту. Якщо людина пройде якісь курси, навіть по тих же дронах, прийде в ТЦК і скаже: “От, у мене є Mavic, є знання, і я хочу в батальйон безпілотних систем”, — я думаю, що його візьмуть».
За словами медикині, у війську зараз бракує всіх спеціалістів: від тих, хто може ремонтувати автівки до піхотинців й інших воїнів.
«На всіх ланках не вистачає людей. Якщо заздалегідь про це подумати, не затягувати до того, поки тебе “бусифікують”, а зробити все по-нормальному, думаю, можна навіть прийти до того, що ти будеш задоволений своїм вибором».
«Якщо говорити про повномасштабне вторгнення, то я його очікувала ще з 2014 року»
У 2019-му Юлія «Куба» повернулася до цивільного життя і думала, що на війну ніколи знову не повернеться. Проте повномасштабне вторгнення змінило плани.
На початку повномасштабної війни «Куба» зі своїм екіпажем потрапила в підрозділ «Kraken». Вони самостійно знайшли автомобіль, придбали все необхідне і свідомо долучилися до війська.
«Я розуміла всі нюанси, у якому становищі перебуває військова медицина і що треба долучатися. Я знала, що буду не просто бойовою одиницею, а ще зможу передавати знання, які дуже необхідні. Так усе і відбулося».
З того часу «Куба» перебувала в декількох бригадах і наразі продовжує рятувати військових на фронті.
«Хлопець був у 2016 році в Широкине [село Маріупольського району — ред.] з нами, і я забула про нього. А у 2022-му він мені написав: “Куба, привіт. Завдяки тобі й тому, що ти навчала, вижив. Я трьохсотий, але вижив. Зробив все так, як ти вчила і я живий”. Я йому відповіла: “Мураха (це його позивний), привіт! Я вже й забула про тебе. Протоколи вже неактуальні, треба йти перевчатися”».
Саме у 2022-му «Куба» почала служити безпосередньо у ЗСУ, адже до того перебувала в добровольчих підрозділах, «тобто без статусу УБД, без зарплатні».
«Я воювала з 2014 по 2019 рік, а статус учасника бойових дій отримала у 2021 році», — додає медикиня.
«Привозили, умовно, в пакетах АТБ по 200 тисяч доларів і говорили: “Купіть машини, броніки, щось купіть”»
На початку повномасштабної війни Юлія «Куба» разом із Катериною Приймак створили Штаб швидкого реагування на базі Жіночого ветеранського руху (тепер — рух «Veteranka»).
«Знайшли приміщення, було багато людей-спонсорів. Привозили, умовно, в пакетах АТБ по 200 тисяч доларів і говорили: “Купіть машини, броніки, щось купіть”. Тоді ми завозили бронежилети, тепловізори, шоломи, дуже багато автомобілів купляли з Європи й завозили в Україну».
«Якщо ти працюєш ефективно — тебе будуть сприймати серйозно»
Перебуваючи у війську «Куба» характеризує ставлення до жінок на фронті: «Дуже багато чого залежить від самої жінки: якщо ти працюєш ефективно, тебе будуть сприймати серйозно». Однак сексизм усе ще залишається, навіть на етапі долучення до ЗСУ.
«Часом чоловіки кричать у коментарях “Йди воюй!”, але вони не знають, що часто жінки не можуть потрапити до армії, навіть якщо оббивають військкомати. Я зі своїм досвідом потрапила до ЗСУ у 2022 році через те, що в нас була група людей і ми всі йшли в певний підрозділ. І то на ВЛК були певні труднощі…». Пригадує медикиня про недоречні коментарі й жарти з боку хірурга, який запитував у неї про манікюр, попри її 5-річний досвід на фронті.
Велике значення має командир і його ставлення до жінки в підрозділі, адже від його дій залежить поведінка підлеглих.
«З власного досвіду знаю: був адекватний командир, з яким дуже ефективно комунікували та співпрацювали. Він не розказував, як мені виконувати мою роботу, цінував професіоналів. Це була дуже класна робота, і поки він був, все його оточення ставилося до мене з великою повагою. Коли його перевели в іншу бригаду, поставили іншого командира, навіть деякі ті люди, які попередньо переді мною усміхалися і зверталися “Юлія Ігорівна”, абсолютно змінили свою поведінку», — ділиться досвідом військова.
Останнім часом, за словами Юлії, вона чує про позитивні зміни й про те, що жінкам стає легше потрапити до армії: «Уже наблизилося до того, що жінку в армії не сприймають як щось надзвичайне. Деінде зустрічаються люди, які виступають проти жінок в армії, але вони нічого не можуть з цим зробити».
«ЗСУ — це збір людей з різних шарів суспільства, які за жодних інших обставин не опинилися б разом в одному місці»
За словами «Куби», ситуації з різними видами дискримінації трапляються не лише з жінками. Здебільшого це відбувається через різний попередній досвід і світогляд: «Ситуації бувають різні, бо ЗСУ — це збір людей з різних шарів суспільства, які за жодних інших обставин не опинилися б разом в одному місці. Різне виховання та світогляди зіштовхуються в одному місці. Це стосується не лише жінок, а й чоловіків».
«У мене певною мірою є талант: достатньо 10 хвилин спілкування з людиною, щоб зрозуміти, чи зможе вона цим займатися»
Юлія навчає бойових медиків і, як сама зазначає, неодноразово завдяки їй люди ухвалювали рішення йти в цю сферу. Вона пригадує Аліну Михайлову, яка потрапила до неї в екіпаж, коли «Куба» ще була в «Госпітальєрах». Потім, у 2017-му, вони разом створили медичну службу «Ульф» у підрозділі «Вовки Да Вінчі». Там втілювали чимало нових підходів до бойової медицини в Україні.
«Уже тоді вдавалося впроваджувати, на той момент, інноваційні технології в евакуації поранених і наданні допомоги. Вони були не стільки інноваційними для світу, як були чимось абсолютно новим для України. Навіть в плані обладнання, яке має бути в реанімобілі».
Пригадує «Куба» також Настю Подобайло, з якою познайомилася в Харкові: «Ще коли я була у “Вовках Да Вінчі”, вона звернулася і сказала, що хоче бути бойовою медикинею. Приїхала до нас, я її відправляла на різні навчання. Станом на зараз вона досі воює та надає допомогу пораненим».
«Я вважаю, що в мене певною мірою є талант. Мені треба 10 хвилин з людиною поспілкуватися, щоб зрозуміти: зможе вона цим займатися чи ні. Жодного разу за весь цей час я ще не помилялася. Я бачу: от, з цієї людини вийде класний бойовий медик — і з цієї людини виходить класний бойовий медик».
«Який стосунок має гінеколог до бойової травми? Ніякого»
Перебуваючи у війську тривалий час, «Куба» відчула на собі прогалини, які є у системі. Одна з них — необхідність класичної медичної освіти, щоб стати начмедом штурмового батальйону, хоча це не є показником необхідних знань.
«Медична освіта не завжди напряму співвідноситься до військової медицини. Тобто, наприклад, який стосунок має гінеколог до бойової травми? Ніякого. І точно так само він не має ніякого стосунку до тактики, стратегії. Не знає, як це треба робити і як витягнути пораненого з поля бою. Тобто може прийти який завгодно лікар (стоматолог, гінеколог — будь-яка медична освіта), він буде начмедом штурмового батальйону, але при цьому не буде розумітися взагалі в усій цій темі», — пояснює військова.
Шляхами розв’язання цієї проблеми «Куба» вбачає чітке визначення курсів, які людина має успішно пройти, щоб обійняти цю посаду, а також відмову від залучення лікарів до евакуацій.
«На стабілізаційному пункті мають бути хірурги, травматологи, анестезіологи — так, там лікарі потрібні. До евакуації я їх взагалі б не долучала, як мінімум, ми ризикуємо життям лікаря. Якщо його вб’ють — не буде врятовано інших. Якщо зберегти його життя, і зробити зі звичайних солдатів бойових медиків, це дасть кращі результати».
«Я могла поїхати в Іспанію, жити на віллі з басейном і їздити на феррарі … але я від цього відмовилася і пішла воювати»
На питання про те, чи бувають моменти, коли вона шкодує, що пішла доброволицею на фронт, «Куба» жартома відповідає: «Щодня!». А потім пояснює: «У всіх буває пригнічений настрій. Часом думаєш: “Навіщо воно мені треба було? Я могла поїхати в Іспанію, жити на віллі з басейном і їздити на феррарі”. Це абсолютно про мене, і це правда. Але я від цього відмовилася і пішла воювати».
«Я розумію, що мені не було б простіше, якби я обрала інший шлях. Особливо якщо говорити про початок повномасштабного вторгнення — тоді я б перестала себе поважати. Я не повірю, що є хоч один військовослужбовець, який ніколи не задумувався: “Навіщо я прийшов у ці ЗСУ?”. Це періодично є в думках у кожного. Але якщо подумати глобально, без емоцій — я не жалкую. Я б зробила так само».
«Війна закінчиться, і я створюватиму одяг — я хочу цим займатися»
У «Куби» є швейний цех, що працює на базі фонду «Veteranka». Там виготовляють жіночу військову форму та різний мерч. Наразі всі ресурси спрямовують на Сили оборони, проте після завершення війни Юлія мріє повернутися туди й займатися дизайном одягу.
«У мене є цех, в який я повернуся, війна закінчиться і я буду створювати одяг — я хочу цим займатися. У мене є можливості й дуже крута команда. Вони на мене чекають. Мені є куди повертатися і чим займатися».
«Немає кращого часу, ніж зараз, для єднання і для того, щоб нарешті перемогти»
Наостанок «Куба» ділиться своїм бажанням: хоче, щоб та частина українського суспільства, яке ще не долучена до боротьби, зробила це, й додає: «Немає кращого часу, ніж зараз, для єднання і для того, щоб нарешті перемогти. Попри всі політичні події довкола США, чомусь моє внутрішнє відчуття каже, що це буде поштовхом для позитивних змін. Ми нарешті зрозуміємо, що можемо розраховувати винятково на себе. Зрозуміло, що має бути адекватне спілкування з партнерами, але лише тоді, коли йдеться про партнерів, а не про ворогів».
Інтерв’юерка: Роксолана Кривенко
Фото: колаж НЗЛ
Важливе 
