«Історії про жінок, які прагнуть говорити за двох. Про тих, хто бере в руки своє життя і бореться далі в пам’ять про своїх коханих. І роблять це попри те, що можуть почуватися самотніми, незручними та сторонніми у своєму горі», — кажуть творці проєкту.

Тетяна Ваценко 

Тетяна з Денисом познайомилась у цирковій студії в Полтаві: «Я закохалася до нестями, і це той випадок, коли перше кохання — на все життя. Бо, як би не склалося все далі, складно усвідомлювати, що може бути якесь життя без нього. Тому ось так, в 15 років, я закохалася на свою голову, і все».

Денис долучився до десантно-штурмової бригади ЗСУ одразу. Перший тиждень після вторгнення РФ воював під Полтавою, а від початку березня — під Гуляйполем Запорізької області. «Сказати, що це складно — це нічого не сказати. В мене досі судомить іноді руки від постійного тримання телефону. Бо це ж шалений страх пропустити повідомлення або дзвінок, коли він може поговорити». Загинув Денис через міну, яка здетонувала під колесами авто.

«Для мене важливо, що я встигла йому сказати, що безмежно ним пишаюся і приймаю його рішення. Навіть попри те, що з наслідками зараз доводиться боротися мені. Я тоді йому сказала: «Я буду завжди стояти за твоїм плечем і подавати тобі патрони». 

Ольга Журба

Ольга й Роман познайомились у 2008 році: «Якось так дуже все спонтанно і неочікувано сталось. Чоловік на вісім з половиною років молодший від мене. Але це бентежило тільки мене, а не його. На той момент йому було 23–24 роки, але у нього були дуже чоловічі вчинки, думки. Мені завжди було з ним цікаво, мені була цікава його думка». 

Роман заповнив документи до полку Азов ще в грудні 2021 року, коли повномасштабна війна лише насувалася. Ольга сказала, що не має права цього разу його зупинити, і прийняла рішення чоловіка. Добре розуміла, як це болить Романові. Він часто повторював, цитуючи Довбуша: «Це мої гори, я тут ґазда, і жодного москаля тут не буде». 

Роман захищав Київ, Мощун, Ірпінь. У квітні 2022-го чоловік вийшов зі складу добровольців Азову і пішов служити у 24-ту механізовану бригаду як стрілець-помічник гранатометника. Загинув чоловік під час артилерійського обстрілу.

Олена Макаревич

«Я прокидаюся зранку і розумію, що у мене є сьогодні, щоб прожити його немарно, бо для того, щоб ми тут жили, вони там віддають своє життя. То як ми можемо скласти руки? Ми повинні хоча б своє життя не загубити, хоча б намагатися жити, щось відчувати, виходити в люди, отримувати хоча б якісь радісні миті. По краплинках». 

Владлена та Олену познайомив спільний знайомий: «Не можна сказати, що це кохання з першого погляду, але дуже маленький проміжок часу, бо ніби зустріли споріднену душу», — говорить Олена. Закохані одружилися у червні 2022 року. Наречений мав лише пів доби вільного часу — того ж дня мусив повертатися на службу.

До великої війни Владлен працював інженером у Центрі організації дорожнього руху в Києві. Однак мав військовий досвід, бо ще раніше 3 роки служив у Державній прикордонній службі. «Було дуже страшно його відпускати, але водночас чудово розуміла, що людину зі знанням військової справи неможливо втримати». Загинув військовий через приліт міни 8 грудня. Напередодні пара вітала один одного з півріччям шлюбу.

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики