Віталій Скакун. 24 лютого матрос зголосився підірвати Генічеський автомобільний міст, щоб зупинити просування ворожої танкової колони. Віталій замінував важливий стратегічний об’єкт, але не зміг вчасно відійти. Матрос вийшов на зв’язок та повідомив, що підриває міст. Після цього одразу пролунав вибух. Морському піхотинцю присвоїли найвищу державну нагороду — звання Героя України — посмертно. 

Сергій Іванчук. Оперний співак, який гастролював Європою, з початком повномасштабної війни став волонтером. Він возив гуманітарну допомогу, а згодом почав допомагати людям з Харківщини та Сумщини покинути гарячі точки. Йому вдалося врятувати 50 українців. Під час однієї з евакуацій Сергій зазнав п’ять кульових поранень від ворожих обстрілів, провів 16 днів у реанімації. Зараз чоловік проходить реабілітацію у Львові, але вже планує повернутися до волонтерства.

Дмитро Томілов. Хлопець почав навчання військово-морській справі з 9 класу. Спочатку в ліцеї, потім — в університеті та спеціальному навчальному центрі. На 2 курсі Дмитро вирішив підписати контракт із ЗСУ та служити у Військово-морських силах. З початком війни прийшли перші бойові завдання Дмитра. Хлопцю вдалося врятувати життя 25 побратимів, збивши з ПЗРК «Ігла» ворожий винищувач за 40 мільйонів доларів. За свою мужність Дмитра нагородили медаллю «За військову службу Україні». 

«Тьотя Суп». Наталія Бабеуш годувала людей, які ховалися від бомбардувань росіян на «Азовсталі». Прізвисько вона придумала сама, бо діти не могли запам’ятати її ім’я. Наталії вдалося евакуюватися — вона з жахом згадує ті дні. Жінка зізнається, що готувала їжу «з нічого»: на 30 літрів води вона додавала всього дві бляшані баночки тушкованки. Іноді одну порцію супу «з нічого» ділили на п’ятьох осіб. Однак саме така їжа дозволила людям на «Азовсталі» не вмерти з голоду. 

Сергій Алексеєнко. Механік танку Т-64 вдруге заходив у розбите окупантами селище на півдні України. Раптом пролунав вибух — танк підірвався на міні. Прийшовши до тями, Сергій почув пересування ворожої техніки. Він почав рити землю руками й ховатися під намулом. Коли рашисти проїхали, Сергій, попри пекельний біль від понівечених ніг, вирішив дістатися до своїх. Військовий проповз близько 6 км без води та медичної допомоги. Витягнувшись на пагорб, йому вдалося додзвонитися до побратимів. 

Христина «Кудрява». Старша лейтенантка Національної гвардії зараз захищає нашу державу на Луганщині. За спиною у 29-річної Христини — 10 років служби в армії. Дівчина потрапила в Нацгвардію випадково: спочатку працювала сомельє та у моделінгу, але одного дня на біржі праці її направили у військову частину. Саме перед початком російського вторгнення Христина була на міжнародних навчаннях — майже 4 місяці в полях. Тепер її бригада обороняє конгломерацію Рубіжне-Сіверськодонецьк-Лисичанськ. 

Сергій Чорнобривець. Маріупольський парамедик вийшов на зміну 24 лютого, яка тривала без перерви 22 дні. За цей часто місто було практично зруйноване, а Сергій ледь не загинув по дорозі на виклик. Він допомагав пораненим під постійними обстрілами й сам зголошувався на найнебезпечніші поїздки. Одного разу бригаді Сергія вдалося дістати з обстріляного авто 7-річну дівчинку, яка отримала наскрізне осколкове поранення грудної клітини. Через рану можна було побачити биття серця. На щастя, дівчинку врятували й через 2 тижні вона подарувала лікарям малюнок на знак подяки. 

Євген Шаматалюк. Командиру десантно-штурмового підрозділу за один день вдалося відбити чотири потужні атаки агресора, знищити 30 одиниць броньованої та 60 одиниць автомобільної техніки, а також частину особового складу окупантів. Окрім цього, підрозділ Євгена взяв у полон десяток рашистів разом зі зброєю та спорядженням. Військовослужбовець починав службу лейтенантом ще у 2014 році, брав активну участь у боях на сході. Указом Президента йому надали звання Героя України з орденом «Золота Зірка». 

Захисники Маріуполя. Місто-герой боронять найвідважніші представники нашої держави. Ми хочемо подякувати усім підрозділам, які у надважких умовах захищають мирних жителів Маріуполя від окупантів. Це батальйон 36-ї бригади морської піхоти, 12-та бригада оперативного призначення Національної гвардії, підрозділи Державної прикордонної служби, добровольці Правого сектору, працівники 555-го військового госпіталю та Національної поліції. І, звісно ж, окремий загін спецпризначення «Азов», учасники якого кожного дня доводять, що Азов — сталь. 

Фото: telegraf.in.ua

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики.