Детальніше. «Шум» у перекладі із староукраїнської означає «ліс», пише у книжці «Весняна обрядовість західного Поділля» Олег Смоляк. Він стверджує, що у прадавній період наші предки обожнювали «шум». У ньому відбувалися великі громадські дійства, ритуальні ігри, а також очищення водою і вогнем. Шум-ліс, за уявленнями наших предків, був населений як добрими, так і злими духами. Ці духи інколи допомагали, а інколи робили зло.
Цією феєрично-магічною веснянкою дівчата будили Шумлячого, щоб він розвивався у зелені, набирався весняно-літньої сили, приносив радість і відганяв усе лихе. Часті повтори у тексті веснянки звуконаслідування на «ш» (типу шума, шуба, нашого, ішли) звучали як магічні замовляння і мали на меті імітативно накликати швидке розпускання дерев.
Від більшості веснянок не слід чекати того, що ми звикли чути в музиці: вони створені не для звичного прослуховування, а для спонукання закликати людину до життя під запальні ритми, викликати в ній весняний рух, ініціювати прихід весни на землю. Головне у них те, що відчувається єдність людини з природою, усвідомлення себе її частиною.
Особливість веснянок у тому, що вони є невід’ємною складовою обрядового дійства. Як правило, вони виконувались під час ритуальної процесії вулицями села у сполученні з певними хороводами, ігровими чи танцювальними рухами: дівчата, взявшись за руки, то опускають їх, то підіймають догори, відтворюючи рухи, подібні до колихання дерев. Цими та іншими феєрично-магічними веснянками дівчата пробуджували Шумлячого, йдеться у збірці українських народних пісень упорядника Єфремова.
Фото: life.liga.net
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики
Важливе 
