«Ми досі чекаємо, хоча і розуміємо що ніколи його більше не побачимо і не обіймемо»
Ігореві Прокопенкові «Гантеля» був 21 рік. Він народився і виріс в Мелітополі, за місяць до повномасштабного вторгнення перевівся до лав «Азову». Вже 24 лютого захищав Маріуполь, а пізніше тримав оборону в оточеній «Азовсталі». 16 травня вийшов з заводу, проте його вбили росіяни під час теракту в Оленівці. У рідних залишилися куртка, яку Ігор одягав в Маріуполі. Це — одна з небагатьох речей, якою хлопець користувався в останні місяці свого життя, і яка залишилася в них.
«Останній раз я з ним спілкувалася 21 квітня, попри складну ситуацію на «Азовсталі» і в Маріуполі, він не був в розпачі або зляканий, але категорично казав, що в полон здаватися не буде. Знаючи це, я розумію, що нашим військовим не сказали про полон — казали про «евакуацію» під гарантії міжнародних партнерів і організацій з обміном через 3-4 місяці. Я впевнена, що інакше він би не вийшов з заводу», — розповідає сестра Ксенія.
Його цікавила історія Чорнобиля. На останній день народження, коли Ігорю виповнився 21 рік, сестра Ксенія подарувала йому сертифікат на тематичну екскурсію в Прип’ять. Він дуже радів цьому подарунку і планував поїхати, але не встиг.
Про загибель брата вона дізналася зі списків росіян, Ігор був під номером 2. В Україну вдалося повернути його тіло, проте хлопця ще не поховали. Родина чекає результатів незалежної ДНК-експертизи (International Commission on Missing Person).
«Від мого чоловіка залишилось приблизно 40-45 кг. Голова мого чоловіка, а тіло підлітка, так сильно він схуд»
Артем Гондюл — військовослужбовець бригади «Азов», захищав Маріуполь та «Азовсталь». Артем двічі поранений, перше отримав на «Азовсталі», уламок досі знаходиться в його тілі, друге — в ніч з 28 на 29 липня в Оленівці.
Артем мріяв рятувати людей та про «Азов». Тому охороняв міжнародні судна у Гвінейській затоці від сомалійських піратів, організовував пішохідні підйоми до найвищих точок нашої країни та керував «Школою виживання» для дітей та підлітків. А у 2019 виконав ще одну мрію — приєднався до «Азову».
Вже на «Азовсталі» Артем мріяв обійняти дружину та сина, і з’їсти сирники. «Мріяв про сирники… писав про те, що йому сниться їжа. І що він дуже хоче, щоб, коли він повернеться, я приготувала йому багато сирників», — розповідає дружина Анастасія.
Про поранення внаслідок теракту Анастасія дізналася із запису ефіру телеканалу «Росія-24» та списків росіян. Артем досі в російському полоні, останню інформацію про чоловіка дружина побачила ще у вересні 2022. 3 того часу вона не знає, де і в яких умовах утримують чоловіка.
«Від чоловіка лишилось приблизно 40-45 кг. Голова мого чоловіка, а тіло підлітка, так сильно він схуд», — каже Анастасія.
«Я писала йому листи в полон, але не знаю, чи йому дали їх хоча б прочитати»
Сергій Алєксєєвич — боєць бригади «Азов», з 24 лютого обороняв Маріуполь, а пізніше «Азовсталь», там отримав поранення. До 24 лютого Сергій навчався на останньому курсі факультету психології, він досі не отримав диплом, але викладачі чекають на нього. Вдруге його поранили вже в Оленівці. Дружина Марія каже, що ще до теракту в полоні Сергій читав книжки саме з психології.
«Я сподіваюсь, що йому ці знання допомагають зараз витримати все», — каже Марія.
20 квітня на «Азовсталі» Сергій написав своїй майбутній дружині, що хоче одружитися, якщо вона згодна.
«І ми одружились дистанційно 27 квітня 2022 року. Я пам’ятаю цей день, пам’ятаю як Сергій був щасливий, що ми це зробили. І я думаю, що це дало йому сили на подальшу боротьбу і віру в те, що він обов’язково повернеться до мене живим», — розповідає Марія.
Про поранення вона дізналася зі списків та відео з лікарні в Донецьку, у якому Сергій розповідав, що чув під час теракту, як поранені вибиралися на вулицю та як це все було. Він сказав, що у нього щось з ногою.
Все, що відомо Марії про чоловіка — в кінці вересня 2022 року його разом з іншими азовцями перевезли з Оленівки в іншу колонію. Вона писала йому листи в полон, але не знає, чи йому дали їх хоча б прочитати. Сергій досі в російському полоні.
«Мої очі дивляться на твоє місто, але серед натовпу сторонніх людей мені тут пусто, бо ти ще не поруч»
Олег Лобов — військовослужбовець «Азову», обороняв Маріуполь та після прориву з правого берега на «Азовсталь» бився вже на заводі. Його поранило під час теракту в Оленівці, проте Олег досі в російському полоні.
Дружина Олега — Анна — каже, що він завжди багато розповідав їй про своє рідне місто. Тепер вона собі каже: «Мої очі дивляться на твоє місто, але серед натовпу сторонніх людей мені тут пусто, бо ти ще не поруч».
Про поранення в Оленівці дружина дізналася з російських відео, на них чоловік розповідав про ту ніч, про поранення. Чоловік був страшенно худий.
З останнього, що дружина знає про чоловіка — в грудні 2022 року близько 30 полонених вивезли з госпіталя в колонії, куди саме — невідомо. Серед них був і Олег.
Що відомо про розслідування теракту?
ООН та Червоний Хрест виступали гарантами домовленостей щодо захисників «Азовсталі», які утримувалися в Оленівці. 3 серпня 2022 року Генсекретар ООН організував групу експертів для розслідування загибелі полонених в Оленівці. Через 5 місяців він розпустив місію через відсутність гарантій безпеки. 11 жовтня 2022 року в Україну повернули тіла 62 українських військових. Серед них — загиблі в Оленівці. За підрахунками Медійної ініціатива за права людини (МІПЛ), загалом під час обмінів в Україну вдалося повернути 23 військовополонених, які перебували в бараці під час теракту.
25 липня 2023 року Управління Верховного комісара ООН з прав людини зробило заяву, що теракт в Оленівці «не був спричинений ракетою HIMARS». Раніше такі тези поширювали росіяни.
«Спільноті Оленівки» вдалося об’єднати розслідування справ загиблих та поранених під час теракту.
«Коли ми почали детально розбиратися «Хто в Україні відповідальний за розслідування цього злочину», нам назвали ім’я слідчого з СБУ. Але він займався лише справами загиблих», — розповідає дружина одного з поранених в Оленівці бійців Анна Лобова.
Що відомо про процеси обміну?
Рідні не знають про майбутні обміни та процеси організації повернення військових. На зустрічах в Координаційному штабі їм кажуть стандартні фрази «РФ не погоджується на обмін всіх на всіх», «відсутність обмінів це позиція РФ», «ваших рідних утримує РФ, якби від нас залежало тільки, ми б всіх вже забрали».
«Можливо якби рідні полонених знали більше інформації ніж стандартні промови, то це мало б більш позитивний результат», — каже Анна.
Фото: Ксенія Прокопенко, Анастасія Гондюл, Анна Лобова, Марія Алєксєєвич
Авторка тексту — Кравець Ірина
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики