Автор бюсту — скульптор Володимир Щур. Ініціативу підтримали син поета, Дмитро Стус, мешканці будинку та адміністрація. До збору коштів на проєкт долучилося понад 700 меценатів. На відкритті також були син письменника Дмитро та старша сестра поета Марія.

Довідка. Василь Стус — поет-шістдесятник, перекладач, літературознавець та літературний критик, правозахисник, член Української гельсінської групи. Один із найактивніших учасників дисидентського руху. У 1965 році брав участь в акції протесту в кінотеатрі «Україна» на прем’єрі фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків».

Фото: Суспільне Новини

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Олександр Скобов є дисидентом ще з часів СРСР. У часи комуністичної диктатури чоловік публікував критичні до Кремля статті, а також видавав незаконний антиурядовий журнал «Перспективи». За це його вперше арештували у 1978 році у 21-річному віці. Тоді Скобов пів року провів у в’язниці КДБ (радянська таємна поліція), після чого його на три роки перевели до психіатричної лікарні. Примусове запроторення політичних в’язнів до закладів, призначених для лікування розладів психіки, було поширеною практикою наприкінці існування СРСР. 

Вдруге публіциста арештували у 1982 році, знову відправивши до психіатричної лікарні за опозиційні дії, як-то самовільне видання статей та написання антиурядових закликів на стінах. Вийшов з ув’язнення Скобов у 1987 році, незадовго після чого СРСР розвалився. Від часу приходу Путіна до влади Олександр Скобов залишається його різким критиком. При цьому чоловік активно підтримує Україну: виступає за відновлення територіальної цілісності нашої держави до кордонів 1991 року, за виплату Україні репарацій та за трибунал для військово-політичного керівництва РФ за вчинення воєнних злочинів.

Усе життя Олександр Скобов проживає в Санкт-Петербурзі. Незадовго до останнього арешту в інтерв’ю російській службі «Радіо Свобода» він заявляв, що не збирається нікуди тікати. У цій же публікації чоловік зазначив, що, на його думку, для позитивних змін Росія «має змінитися територіально», можливо, розпавшись на кілька частин, а російська імперська ідентичність має бути знищена. В іншому разі, вважає чоловік, світу загрожує війна між РФ і Заходом із застосування ядерної зброї.

Фото: Крим.Реалії

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

«В мені пробудилася Україна»

Виріс майбутній дисидент у селі біля Волновахи, що на Донеччині. Через тривале захоплення усім російським в університеті його україноцентричність почала формуватися лише під час аспірантури у Києві. З того часу, як казав сам Дзюба, «‎в ньому пробудилася Україна». 

У вересні 1965 року під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» Іван Дзюба повідомив про таємні арешти української інтелігенції. Його підтримали В’ячеслав Чорновіл та Василь Стус. Такою акцією політичного протесту шістдесятники кинули виклик владі, яка багато в чому лишалася тоталітарною.

Феномен «‎Інтернаціоналізму чи русифікації?» 

Того ж року Іван Дзюба написав свою працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?». У ній звернувся до партійних та державних органів радянської влади й розповів про утиски української мови, культури та насильницьку русифікацію. Дзюба сподівався на діалог, однак влада СРСР мала інше бачення. 

Спочатку за ідейно шкідливий твір діяча виключили зі Спілки письменників України. У 1973 році Дзюбу засудили на 5 років і стільки ж років заслання. Причина — антирадянська агітація та пропаганда. За кілька років після написання працю переклали та видали у вільному світі багатьма іноземними мовами. «‎Інтернаціоналізм чи русифікація?» зробила внесок у свідомість українців, стала свідченням активного національного спротиву інтелігенції.

КДБ постійно переконував в’язня в необхідності публічного каяття за написані твори. Дзюба попросив про помилування через хворобу на туберкульоз і частково визнав провину в суді. Згодом його звільнили з-під арешту. 

Після звільнення Дзюбу не брали на роботу. Від нової статті «за тунеядство» його врятував авіаконструктор Олег Антонов — влаштував на посаду коректора газети Київського авіазаводу. 

У незалежній Україні

Коли у суспільстві стало відчутно, що радянська епоха добігає кінця, Дзюба став одним із засновників Народного руху України й редактором журналу «Сучасність». З грудня 1992 року обіймав посаду другого міністра культури України. За часів незалежності Іван Дзюба став Героєм України та лауреатом державної премії ім. Тараса Шевченка.

В останні роки дисидент займався науковою і літературною діяльністю. Але й не залишався осторонь політики — написав працю «Донецька рана України» про події на сході.

Авторка тексту: Світлана Кравченко

Фото: suspilne.media
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики