Джоанна Біґґз «Власне життя. Девʼять письменниць починають усе спочатку» 

Пронизлива суміш мемуарів, критики й біографії про те, що означає бути жінкою і прагнути свободи. Ця книжка — дослідження життя і творчості відомих письменниць під унікальним феміністичним дискурсом пошуку себе. 

Уривок з книжки. Я зняла з пальця обручку: золоту стрічку з вигравіюваною із внутрішнього боку половинкою рядка з “Ранкової пісні” Сильвії Плат. Ще кілька місяців мій великий палець мимохіть простягався впоперек долоні, щоб торкнутися теплого блискучого кільця, тепер зниклого. Я не викинула персня в буйнотрав’я, як жінки в кіно, але в моєму шлунку почало закипати почуття, яке підіймалося аж до горла й могло навіть змусити змахнути руками. Я була вільна.

Віра Курико «Летиція Курʼята та всі її вигадані коханці, яким вона збрехала про свого батька»

Багатогранний і суперечливий роман про спробу втекти від травм і знайти себе серед вигадок, в яких заплутуються не лише герої, а й читачі. Це суміш гумору, сарказму, поетичних алюзій, магічного реалізму і спроба описати вразливість у світі, де війна стає буденністю, а любов — рятівною ілюзією. 

Уривок з книжки. Летиція сказала, що має чоловіка й кількох коханців, з якими не може дати собі раду. Розповіла про місце, де народилася. Мовляв, це найстрашніше місце у світі, бо було воно світу кінцем, про що постійно повторювала бабця: живуть вони в найбільш забутому Богом кутку, на самому краю світу, над діркою в кишені Божого пальта. І ніхто, взагалі ніхто не може цьому зарадити — навіть районна рада. Свої спостереження баба підтверджувала тим, що сюди не доїжджали щотижневі газети, натомість їх великими стосами закидали раз на три тижні.

Елінор Каттон «Бірнамський ліс»

Чудернацька історія про групу екологічних ентузіастів, які під час виконання своєї особливої місії зіштовхуються з ексцентричним мільярдером, що готується до кінця світу. Найкраща книга року за версією the New York Times Book Review, NPR, The New Yorker, The Washington Post та Kirkus.

Уривок з книжки. Я тут собі подумала: насправді ж ніхто ніколи не знає, як правильно. Тобто можна думати, що ти знаєш, як правильно, і ти можеш собі казати, що знаєш, але в момент, коли робиш свій вибір, саме в той момент, ти ніколи не впевнений достеменно. Ти просто сподіваєшся. Ти просто робиш щось і сподіваєшся на краще, і може виявиться, що ти вчинив правильно, а може, і ні, і тоді ти можеш сказати, що ти принаймні спробував. А от як неправильно — це майже завжди зрозуміло. Неправильне легше побачити, ніж правильне, у більшості випадків. Воно певніше — типу, ось цю лінію я точно ніколи не переступлю, ось це я точно ніколи не зроблю. — Тому, — вела далі Шеллі, — я собі тут подумала: справжній вибір, який ти робиш у житті, справжній важкий визначальний вибір, він ніколи не стоїть між тим, що правильно і що легко. Він завжди між тим, що неправильно і що важко.

Маріам Найем «Як вдихнути вільно. Посібник з деколонізації»

Ця книга розкриває тему деколонізації не як складну політичну концепцію, а як глибоко особистий і емоційний процес — крізь емоції, відчуття, сумніви, страхи, пам’ять і любов. Наповнена особистими історіями, цитатами людей, які намагаються осмислити свій шлях у постколоніальному світі, і глибокими роздумами над роллю емоцій і почуттів у процесі змін. 

Уривок з книжки. Злість дає той первинний імпульс, який спонукає рухатись, коли здається, що інші почуття паралізовані. Вона як іскра, що пробуджує рух, коли страх чи розгубленість намагаються нас зупинити, й заповнює простір, де залишились рештки того, що хтось знищив. Там, де окупант намагався створити порожнечу, злість стає тим вогнем, що освітлює руїни й дає силу боротися далі. Злість повертає собі себе — відновлює наше природне право відчувати й реагувати на несправедливість. Вона нагадує про кордони, які існують не на мапі, а в нашій сутності: «це моя земля», «це моя мова», «це моя гідність», «це мої люди».

Єлизавета Бурштин «Мене звати Дуся»

Щемка, трохи наївна історія з сільським вайбом. Це книга про пошук себе, дому, власної пам’яті та любові. Про страхи, які ми несемо з дитинства, втрати й відчайдушне прагнення бути видимими. І про те, як іноді чужі люди стають найріднішими. 

Уривок з книжки. Люди все життя тим і займаються, що нічим. Вони тільки ходять туди-сюди та удають, що зайняті. І ще про щось думають, маскуючи це під діяльність. Звичайний день Кажана був дуже дурним. Він жив без любові та радості, а хіба існує щось дурніше за це? Жив день, очікуючи на ніч, і намагався заповнити своє життя маленькими діями, щоб час до ночі не тягнувся так довго. 

Шеймус ОʼМагоні «Ґуру, спільник і скептик. Історії про науку, секс і психоаналіз»

Приголомшлива історія трьох видатних постатей 20 століття — Зиґмунда Фройда, його ревнителя Ернеста Джонса й скептика-хірурга Вілфреда Троттера. Книга занурює в культурне життя Лондона, Кембриджа й Відня початку 20 століття, охоплюючи драматичні події: від перших психоаналітичних конгресів до змін у світовій політиці й медицині. 

Уривок з книжки. У коментарі до своєї роботи 1916 року «Стадні інстинкти в мирний і воєнний час» Вілфред Троттер пише: «Професійних висот сягають лише ті рідкісні генії, які поєднують фахову компетентність із талантами ділка». За ділка Фройду правив Ернест Джонс. До Фройда об’єктом поклоніння цього природженого ревнителя був Троттер. А втім, навіть присягнувши на вірність Фройду й психоаналізу, Джонс не порвав із Троттером остаточно — зрештою, вони були свояками, тож їхні шляхи й надалі схрещувалися, часом карколомно, як у романі. Якщо Джонс — ревнитель і ділок, то Троттер — скептик і сам собі хазяїн. Це історія про трьох чоловіків, два протилежні погляди на світ і людську дурість, якій немає кінця.