Захід, присвячений памʼяті військового, активіста та зоозахисника Кості Юзвюка, відбудеться 26 липня у Запоріжжі. Саме цей напрямок він захищав у війську.
Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти


Захід, присвячений памʼяті військового, активіста та зоозахисника Кості Юзвюка, відбудеться 26 липня у Запоріжжі. Саме цей напрямок він захищав у війську.
Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти
Про подію. «Костя згуртовував навколо себе людей за життя — і продовжує це після загибелі. Цей вечір — про нього, його атмосферу, цінності, музику й усе, що було йому близьким», — кажуть організатори.
Як приєднатися? Щоб відвідати концерт — зареєструйтеся за посиланням.
Коли? 26 липня.
Де? Запоріжжя (місце повідомлять після реєстрації).
Хто виступатиме? Renie Cares, Lely45, Хлібороб та Марина Круть.
Що ще? Глядачі зможуть переглянути виставку світлин, які військовий зробив під час служби; взяти участь у благодійному аукціоні на підтримку збору Сергія Стерненка на дрони; послухати теплі спогади від близьких, друзів і побратимів.
Хто такий Костя (Стамбул) Юзвюк? Хлопець був волонтером, зооактивістом та військовослужбовцем ЗСУ. До повномасштабного вторгнення Костя організовував евакуацію тварин із прифронтових територій, координував гуманітарну допомогу, збирав кошти на потреби армії. Після мобілізації виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку. Загинув у липні 2024 внаслідок поранення. Йому було 23 роки. Більше про Стамбула та те, як зберігають пам’ять про нього — читайте в тексті НЗЛ.
Фото: надали організатори


Торік, 18 липня 2024 року, під час бойового виходу загинув Костянтин (Стамбул) Юзвюк — український військовий, волонтер і зооактивіст. Йому було 23 роки. Восени рідні та друзі Кості започаткували проєкт памʼяті, щоб розповісти його історію — щиру, складну, сповнену рішучості та дій. Ключовим елементом проєкту стала фотовиставка, що відбулася вже в кількох містах — у Чикаго, Атенах, Лондоні, Вісконсині, Рівному — і готується до нових подорожей. Ми поговорили з тими, хто організовував виставки за кордоном. Про те, як організувати подію пам’яті в інших країнах, навіщо це потрібно, а також про досвід і виклики — читайте у тексті.
Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти
Не просто військовий
Костя народився у Рівному, але побував у різних містах: ще підлітком брав участь у Революції гідності, згодом разом із родиною допомагав військовим, відвідував чимало навчань та долучався до реабілітації ветеранів.
Навіть під час навчання в Польщі хлопець знаходив час, щоб приїжджати на акції на підтримку політв’язнів. З початком повномасштабного вторгнення намагався вступити до війська — спочатку не брали через вік, потім — через відсутність медичної освіти. Тим часом Костя займався волонтерством, евакуаціями, доставляв допомогу туди, куди не наважувалися їхати інші.
У 2023 році він підписав контракт і долучився до ЗСУ. Боровся на Запорізькому напрямку на посаді оператора дронів. Розвивав підрозділ зсередини: допомагав із тактичною медициною, закупівлями, навчанням і медійною підтримкою. Був веганом і навіть на війні залишався відданим своїм переконанням. У перервах між виїздами долучався до благодійних забігів, організовував збори та підтримував побратимів. Загинув 18 липня 2024 року від поранень, отриманих під час бойового виходу.
Його історія — не тільки про війну. Вона — про світогляд, вірність, внутрішнє світло. Пам’ять про Костю — це орієнтир і мотивація для кожного й кожної з нас.
Атени. Відпустка, присвячена Кості
Благодійний вечір в Атенах у грудні став знаковою подією памʼяті про Костю за межами України. Його організували двоє військових — друзі Кості — під час короткої відпустки. Усе — щоб розповісти іноземцям та грецькій діаспорі про Костю. За три дні до події одна з організаторок написала до місцевого волонтерського центру — їй відповіла Діана Романко, українка, яка давно живе в Греції. Вона переклала грецькою «Вірші з бійниці» Максима Кривцова (чоловік загинув на війні 7 січня у віці 33 років разом зі своїм рудим котом) й зараз активно відстоює інтереси України. Саме Діана допомогла втілити подію.
Формат був скромним: фотовиставка та вечір памʼяті з презентацією про Стамбула. Але сенс заходу був глибшим: йшлося не лише про Костю, а й про брак інформації про війну в Україні в грецькому медіапросторі. Через російську пропаганду в Греції афіші розміщували лише в перевірених місцях — уникали районів, де їх могли зірвати проросійські активісти.
На захід прийшло близько 25 людей — греки та українки. Діана перекладала виступ грецькою. Вони слухали мовчки, і лише під час розповіді про заповіт Кості та збори його мами — Ольги Юзвюк — люди розплакалися. Це був момент, коли стало зрозуміло: історію Кості відчули.
Після події жінки з діаспори, які мешкають у Греції вже понад 30 років, показували фото з акцій і розповідали, як допомагають Україні. Один молодий грек поділився історією про те, як у дитинстві читав фейки про кримських татар і лиш у 2022 зрозумів, наскільки потужною є дезінформація в європейському просторі. Тепер він волонтерить для України.
Ця подія стала точкою усвідомлення: Європа потребує правди про Україну. А особиста історія Кості — один з найсильніших методів, аби достукатися.
Лондон. «… І зрозумів, що йому було 23. Як і мені. А він уже стільки зробив»
«Я ніколи не знав, що насправді відбувається в Україні. Бачив новини, але не задумувався глибоко… І зрозумів, що йому було 23. Як і мені. А він уже стільки зробив». Це один із відгуків, який залишив хтось із відвідувачів виставки про Костю в Imperial College London.
За втілення експозиції в Лондоні взялася українська студентська спільнота: «Ми хотіли, щоб про війну в Україні памʼятали. Потрібно було розповісти його історію тим, хто нічого не знає про Україну». До підготовки долучилися самі студенти, викладачі коледжу й організатори виставки з України. Діаспора участі не брала — усю логістику й комунікацію взяла на себе саме студентська спільнота.
Експозицію відкрили у головному холі університету — місці з великою прохідністю. Це допомогло залучити основну аудиторію — іноземних студентів, які інакше ніколи б не дізналися про Костю.
Програма передбачала промови, фотороботи, хронологію життя Кості, його улюблену музику, коротке відео й презентацію, що розповідала його історію. Під час події вдалося зібрати близько 400 фунтів (близько 20 400 гривень). «Люди долучалися, коли самі хотіли подивитися виставку. У цьому випадку донатити було логічним кроком. Якщо ні — то або не долучалися, або просто проходили повз», — розповідає організатор.
Чикаго. «Люди надсилали світлини, як повісили фото Кості у себе вдома»
Подія памʼяті Кості в Чикаго відбулася на базі Chicago Grand Gallery — просторі, що вже давно підтримує українські благодійні ініціативи. Ідея виникла в межах фандрейзингової кампанії: організаторка долучилася до проєкту пам’яті Кості й захотіла зібрати кошти, розповідаючи його історію серед української діаспори.
Підготовка почалася за місяць до вечора — і цього виявилося достатньо, щоб усе встигнути. Українські бізнеси надали десерти, закуски, подарунки для лотереї, а місцеві медіа поширили інформацію. Було багато веганських страв та білий квас — як у Лондоні. Лише за один вечір вдалося зібрати 5000 доларів США — завдяки лотереї, аукціону та продажу квитків на захід. Усі кошти передали Сергію Стерненку для потреб війська.
«Люди надсилали світлини, як повісили фото Кості у себе вдома. А я отримувала ще й слова подяки», — поділилася організаторка. Вона радить не боятися просити про допомогу: бізнес, діаспора, галереї — часто охоче підтримують, якщо чують справжню історію.
Ошкош. Виставка в серці авіації
У містечку Ошкош, штат Вісконсин, фотовиставку організували студенти з України, які навчаються в місцевому університеті. Вони обʼєднали фотографії Кості з фронту з елементами іншого проєкту — «Unissued diplomas» («Невидані дипломи»), присвяченого українським студентам, які загинули через війну.
За два дні виставку відвідали понад 150 людей — студенти, місцеві жителі, гості з інших регіонів. Відвідувачі писали про подію в соцмережах, ділилися враженнями й поверталися через кілька днів, щоб знову подякувати організаторам.
«Багато хто казав, що це змінило їхнє уявлення про війну в Україні. Що вони не усвідомлювали, наскільки особистою є ця історія», — кажуть організатори.
Глазго та Париж. Хвилина мовчання
Виставки про Костю стали приводом для згуртування українських громад не лише в Британії. У Глазго та Парижі відбулися події памʼяті з хвилиною мовчання, де також говорили про ціну, яку платить Україна за свою свободу. Учасники кажуть: часто головна мета таких подій — не лише розповісти про одну людину, а й дати присутнім шанс зупинитися і подумати про війну глибше.
Як зробити подію памʼяті: досвід з-за кордону
Ми запитали в організаторів виставок, які поради вони дали б тим, хто хоче провести подібну подію у своєму місті.
Чому це важливо
Фотовиставки про Костю Юзвюка — це не лише про одного воїна. Це про життя тих, хто виборює нашу свободу на фронті; історії тих, хто віддав цій боротьбі життя; зусилля тих, хто навіть за тисячі кілометрів від України знаходить спосіб говорити про війну. Це спосіб опиратися забуттю й транслювати правду на весь світ. Це можливість подивитися на себе, свої цінності й принципи — через історію людини, яка не зраджувала своїм.
Розповідати історії загиблих — важливо. І пам’ять про наших полеглих — це дія. Вона не про жалість, а про гідність. Про вдячність. Про відповідальність.
Костянтин (Стамбул) Юзвюк — один із тих, хто зробив для країни більше, ніж ми встигли усвідомити. Його життя було коротким, але повним сенсів. І ми маємо їх зберегти.
Авторка: Прямухіна Олена-Марія
Колаж: НЗЛ


Культура пам’яті формується не лише через меморіали, але й завдяки діям людей. Одним із прикладів є день пам’яті, організований у Кривому Розі до третіх роковин загибелі Івана Покідька — 19-річного військового, який загинув 9 березня 2022 року на Харківщині. Цю практику вшанування пам’яті ініціювали його рідні та друзі разом з волонтерською платформою «Дотик», створеною випускниками Української академії лідерства (УАЛ), до яких належав й Іван. Платформа покликана підтримувати військових та формувати пам’ять про загиблих випускників академії.
Про те, як відбувався цей день, ритуали, які допомагають триматися, та про культуру пам’яті у Кривому Розі — читайте в тексті.
Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти
«Без пам’яті, скоріше за все, ми просто втратимо себе»
Того дня, 9 березня, до Кривого Рогу приїхали друзі Івана — зі Львова, Полтави, Хмельницького та інших міст. О 9:00 на вулиці біля школи, де навчався Іван, і біля його дому друзі перекрили дорогу для ще одного ритуалу — хвилини памʼяті.
«Те, як ми пам’ятаємо загиблих, говорить про те, хто ми є», — каже Єлизавета Канєвська, подруга Івана й ініціаторка цього дня пам’яті.
«Без пам’яті, скоріше за все, ми просто втратимо себе», — додає учасниця Софія Спіженко.
Після цього у районі, де виростав Іван, друзі розвісили плакати з його мріями. Найпростіші з них — ті, що можуть відгукнутися кожному — стали закликом: здійсни мрію Івана або пригадай власну. Кожен плакат має QR-код, за яким можна дізнатися більше про Івана та його бажання.
Наступна зупинка дня пам’яті — гімназія, де навчався Іван. Там досі триває боротьба за перейменування навчального закладу на його честь (гімназію хочуть назвати іменем депутата від забороненої «Партії Регіонів» Олександра Голякова). Завершили цей день на кладовищі та у «Шелтері+», де Іван волонтерив. До вечора друзі ходили улюбленими місцями Івана: сміялися, мовчали та згадували.
Чому вирішили організувати цей день пам’яті?
Зазвичай друзі Івана організовують ритуали пам’яті про нього двічі на рік — у день народження та в день загибелі. Вони висаджували дерево біля «Шелтера+», де хлопець волонтерив. Згодом друзі надрукували футболки з силуетом Івана та написом «пам’ятати бути боротися», а всі зібрані кошти передали побратимам.
«Ми б хотіли, аби було якомога більше точок дотику до Івана і пам’яті про нього: школа, “Шелтер+”, дім, двір, вулиця. А як інакше? Ми розуміємо, що ніхто, крім нас, цього не зробить», — каже Єлизавета Канєвська, подруга Івана та організаторка дня пам’яті.
Цьогоріч формат був інший: хвилина мовчання, плакати з мріями Івана, екскурсія школою та іншими улюбленими місцями хлопця, де друзі згадували про нього.
«Мені здається, що уніфікованої культури пам’яті в Кривому Розі наразі просто не існує»
Відсутність належної культури пам’яті в Кривому Розі — проблема, що турбує багатьох мешканців міста, зокрема й родини загиблих героїв. Протягом років вони вимагають від місцевої влади вшанування пам’яті своїх рідних, однак, за їхніми словами, часто стикаються з байдужістю та відмовами.
«Мені здається, що уніфікованої культури пам’яті в Кривому Розі наразі просто не існує. Її створюють індивідуально — виключно родини загиблих. І, як правило, їхнім діям протистоїть місцева влада. Цього протистояння не має бути — існує багато демократичних способів вирішення і врегулювання таких питань. Нехай цей процес буде довгим, але він має відбуватися», — каже Єлизавета Канєвська.
За її словами, місцева влада неодноразово відмовляла родинам загиблих у перейменуванні вулиць на честь їхніх синів: «Пів року тому місцева влада без нормального конкурсу хотіла ухвалити рішення щодо того, як виглядатиме військовий меморіал. Вони просто знімають із себе відповідальність і кажуть: “Добре, вам не сподобалося те, що ми пропонуємо — ми взагалі нічого більше не будемо робити. Ось вам по 50 тисяч гривень — кожен робіть індивідуально”».
Спільноти та формування культури пам’яті
Зараз в Україні існує чимало спільнот — випускників навчальних закладів чи просто близьких за цінностями людей — які формують культуру пам’яті у своїх колах, згадуючи учасників, які загинули.
Координаторка команди пам’яті платформи «Дотик» Софія Спіженко розповідає про «Бакотиків» — це спільнота українських мандрівників та автостоперів, які вже п’яте літо збираються разом. Вони вшановують пам’ять Кості Юзвюка, який загинув 18 липня 2024 року і був частиною цієї спільноти. Через персоналізовані акції, вечори пам’яті та розповіді про нього вони передають знання про своїх героїв.
«Костя загинув за три тижні до з’їзду “Бакотиків”, тому під час зустрічі ми влаштували вечір пам’яті — тримали свічки й ділились спогадами про нього, з тими його частинками, які сьогодні несемо в собі», — каже Софія.
За словами дівчини, важливо створювати дієвіші меморіали, які виходять за межі стандартних пам’ятних дошок чи пам’ятників. Колеги Софії з Київської школи економіки планують зробити Книгу пам’яті про загиблих зі спільноти, де кожен герой буде персоналізовано вшанований
«Загалом у мене тепер трохи прагматичний підхід до смерті. Коли гине хтось зі спільноти, я відчуваю, що тепер ми маємо робити більше, щоб перекрити частину того, що робив він. Умовно — я візьму одну десяту, ще хтось — іншу частину», — каже Софія.
Фото: колаж НЗЛ
Авторка тексту: Дарина Захарчук, членкиня команди «Дотик»