Під час придушення Празької весни загинули десятки людей, сотні отримали поранення. На знак протесту двоє студентів вчинили самоспалення, такі ж акти здійснювали в Україні. Радянська влада приносила з собою насилля, смерть та репресії.

Чехи добре запам’ятали, що російська жорстокість приходить переодягненою в любов. Один із блоків освітньої програми для старших класів, яка вчить протистояти російській пропаганді також і на прикладі України, має іронічну назву: «Нам вони теж допомагали».

Хакнути мову

Пропаганда бачить мову полем бою. Вона маніпулює нею як завгодно, аби бути ефективною. Пітер Померанцев, дослідник російської пропаганди, називав це «хакнути мову».

Приміром, пропаганда винаходить нові слова, щоб «вирізати непотрібне» і створити власну підробку (хлопки замість вибухів, воєнна операція замість війни, денацифікація замість геноциду, «потєрь нєт» замість реальних цифр втрат). Цю архітектуру мови пропаганди досліджував Орвелл в «1984».

Небезпечними є випадки, коли пропаганда вплітається у нашу ж мову, використовуючи найцінніші поняття, слова й теми. Адже тоді вона втирається в довіру.

Радянська пропаганда була одержимою темою дружби, любові, сім’ї й безпеки. Якщо сьогодні вже мало хто вірить у те, що українці буквально є росіянами, то наратив, що ми є братніми народами, досі виживає в головах невтішно великої кількості людей.

Це тому, що він апелює до найважливішого — до сім’ї. І коли людина чує ці фрази з дитинства, вони стають частиною її світогляду. Такий наратив психологічно важче заперечити, ніж, скажімо, конспірологію про біолабораторії, адже здається, ніби зраджуєш власного брата.

Саме через те, що така пропаганда обманює організм мови як вірус, вона є дуже живучою. Ми вже 30 років як незалежні, у нас вісім років триває війна, а станцію «Дружби народів» перейменовуватимуть тільки зараз. 

Ми некритичні до позитиву

Тому кейси на зразок Марії Овсяннікової речі легше прослизають у наш інфопростір. У її відео на підтримку України «заблукав» наратив про братній народ – один із найфундаментальніших у російській пропаганді. 

Овсяннікову ідентифікують як «свою» на Заході та дехто навіть в Україні, бо вона послуговується мовою протестів проти війни й співчуття жертвам. Oslo Freedom Forum нагородив Овсяннікову премією Гавела 2022, а в Україні ледь не відбулася пресконференція з людиною, яка відкрито вимагає зняття санкцій з росії. Пропаганда змінює свою форму, але досі залишається пропагандою.

Коли в Україні заблокували канали Медведчука, чи коли в Європі почали відключати RussiaToday, російська пропаганда апелювала до свободи слова. Чудово розуміючи, що юридично межа між пропагандою і просто демократичним вираженням думки непомітна, росія била у найслабші місця мови демократії.

Пропаганда продовжує ламати нашу мову щодня, вриваючись в неї і намагаючись знищити її зсередини. Вона використовує найважливіші слова, підриваючи самі їхні сенси.

Вони монополізують і привласнюють поняття дружби, любові, безпеки, миру. Маскують ними жорстокість. І коли ми відмовляємося від їхньої «дружби», вони цілком впевнено кажуть, що Україна сама не хоче «миру». Цей наратив працює.

Бо частково ж вони праві — їхнього спотвореного миру, дружби чи любові ми справді не хочемо. Нас пересмикує від словосполучення «братній народ», бо вони викривили його.

Тому, доки наші слова дещо значать, ми мусимо бути критичними навіть до позитиву. Особливо до позитиву. 

Автор тексту: Олексій Приймак, журналіст та медійний аналітик

Фото: ua.korrespondent.net

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики