Розмови про Холодну війну
Далекого 1963 року в столиці Баварії започаткували конференцію з безпеки для країн-членів НАТО. Збиратися саме у Західній Німеччині, неподалік від кордону сфери впливу СРСР — головного противника НАТО, було вкрай символічним. Холодна війна завершилася, Московська імперія впала, Німеччина стала єдиною, а демократичний Захід святкував перемогу. Здавалося, безпеці більше ніщо не загрожує. Американський історик Френсіс Фукуяма навіть написав, що «історія закінчилася», мовляв, конфліктів і проблем більше не буде — усі прагнутимуть до розвиненого Заходу й житимуть у мирі. Ця ідея знайшла чимало прихильників на Заході.
У Мюнхен почали запрошувати Росію та країни, які вона раніше окуповувала. Конференції стали передбачуваними. Іноді все ж говорили про загрози тероризму, часом Європу турбували хвилі мігрантів, але демократичний світ вважав, що йому нічого не загрожує. ЄС думав про розподіл сільського господарства між країнами-членами, а у питаннях безпеки спирався на США. Таке уявлення про безтурботну реальність міцно засіло в головах громадян «вільного світу». Тим часом історія стукала у двері.
Китай набирав світового впливу. Війни тривали на Кавказі, Балканах та в Молдові, проте для Європи вони залишалися суто місцевими проблемами. Повільно, але впевнено, розпалювалися війни на Близькому Сході. У 2007-му в Мюнхені Путін відкрито заявив про свою незгоду з чинним світовим порядком, а вже через рік Росія напала на Грузію. Незабаром РФ окупувала частину України. Все це було тривожними сигналами, але Захід щосили намагався жити «як зазвичай». Ігнорування агресора лише розпалювало його апетит, і у 2022 році Москва відкрито напала на Україну, прямо декларуючи бажання знищити українців. Відтак Мюнхен знову набував актуальності.
Промова для своїх
На сцені конференції з’явився круглолиций бородатий чоловік. Це був перший день події, і люди чекали найважливіших гостей — він був одним із них. Його звали Джеймс Девід Венс, хоча всі звикли кликати його скорочено Джей Ді. Він — віцепрезидент США. Спочатку чоловік висловив співчуття родинам постраждалих демонстрантів, у яких за день до конференції врізався автомобіль. Аудиторія аплодує Венсу на знак схвалення, а той жартує, що сподівається, що ці оплески не будуть останніми цього дня. Проте більше він їх таки не почує — його виступ шокує аудиторію.
«Зовнішні вороги — це, звісно, погано, але США турбують внутрішні противники», — заявив віцепрезидент. Увесь свій виступ Венс присвятив звинуваченням Європи у зраді демократії. Йому не сподобалося, що в Румунії скасували результати виборів через російський вплив. Обурила його і боротьба з дезінформацією, яку він вважає цензурою інших поглядів. Американський віцепрезидент розповів цілу мальовничу історію, щоб покритикувати легальність абортів. А ще — памʼятаєте, як він почав зі співчуття жертвам наїзду? Водієм був шукач притулку з Афганістану, і Венс використав це, щоб звинуватити мігрантів як явище.
Уся промова Джей Ді була такою, які він звик озвучувати перед американцями і які так люблять європейські ультраправі (які, підозріло часто, виявляються проросійськими). Це був емоційний опис низки вирваних із контексту епізодів, що мали довести: лише радикальні консервативні політичні сили можуть врятувати демократію. Віцепрезидент США фактично провів агітацію для ультраправих сил Старого Континенту. До речі, на румунських виборах, скасування яких так обурило Венса, перше місце, за допомогою російського втручання, отримав проросійський кандидат Джорджеску. Він заявляв, що Україна — це «вигадана держава», поділ якої є «неминучим».
Гра української дипломатії
Наступного дня, під тривалі оплески аудиторії, на сцену вийшов український президент. Володимир Зеленський багато нагадував про небезпеку, яка йде від Росії, і про небажання Путіна домовлятися. Проте Зеленський не міг оминути увагою й американців. Під час конференції з’явилася інформація, що США надали Україні варіант угоди про розподіл українських корисних копалин. Про таку домовленість говорили й раніше: свого часу її ініціював сам Зеленський, намагаючись продемонструвати американському президенту-бізнесмену, що допомагати нашій країні може бути вигідно у дуже підприємницькому сенсі.
Проте версія угоди, запропонована Вашингтоном, була дещо специфічною. У ній пропонували передавати США половину прибутків від усіх корисних копалин України, водночас документ, схоже, не передбачав нічого у відповідь. Незрозуміло, чи то був шантаж, ціною якого могла стати майбутня допомога Сполучених Штатів (яку ті ще жодного разу не обіцяли надавати), чи команда Трампа розглядала це як оплату за вже надану допомогу (яку, нагадаємо, США надавали безповоротно і вартість якої, вочевидь, була меншою за цінність половини українських надр). У всякому разі, підписувати таку домовленість Зеленський не став, заявивши, що її слід допрацювати. Як описали це американські медіа, український президент «чемно відмовився».
Та зі сцени Зеленський наголошував на іншому. Він зазначив, що відносини між Європою та США більше не будуть такими, як раніше. Отже, Європі потрібно адаптуватися та взяти на себе більше відповідальності. Зеленський закликав створити європейські збройні сили. Його підтримали аплодисментами, хоча досить стриманими. Як зазначив український лідер, відповісти Росії й утримати партнерство на рівних зі США можна лише спільними зусиллями — єдиним європейським голосом, а не багатьма малими окремими країнами. Певною мірою це був заклик, що водночас підігравав вимогам Трампа до Європи щодо посилення оборони та суперечив заявам американських чиновників, які підтримують ультраправі рухи на континенті, що прагнуть зупинити європейську інтеграцію.
Переговори з РФ, але без України?
«Наразі найбільш впливовим членом НАТО видається Путін», — сказав Зеленський і аудиторія відреагувала дещо нервовим сміхом. Це, безумовно, була відповідь на загравання Заходу, передусім нової адміністрації США, з російськими «червоними лініями». Команда Трампа неодноразово закликала до укладання мирної угоди, стверджуючи, що відновити територіальну цілісність України в кордонах 1991 року не вийде, що Україну не приймуть до НАТО. Водночас вони заявляли, що прагнуть тривалого і стійкого миру. Для нього потрібні гарантії безпеки, щоб Росія не напала знову. Наразі Вашингтон хоче перекласти ці гарантії на Європу (а копалини все одно забрати собі). Але в будь-якому разі завершити бойові дії можна лише тоді, коли на це погодиться агресор і якщо умови припинення влаштують Україну.
Тож адміністрація Трампа активно займається організацією переговорів. Проте є проблема: США робить це напряму з РФ, без участі України та Європи. Після завершення Мюнхенської конференції представники Вашингтона відправилися до Саудівської Аравії для розмови з Росією. Майже одночасно туди поїхало подружжя Зеленських, але президент стверджує, що це не повʼязані події, а звичайний міжнародний візит. Ба більше, жодних угод, укладених без участі України, Київ не визнає. Такі ж заяви Зеленський озвучував і з трибуни у Мюнхені.
Європу також занепокоїло ігнорування союзників Вашингтоном. Тож одразу після конференції низка європейських лідерів зібралася в Парижі, щоб обговорити ситуацію та розібратися, як діяти у новому дивному світі. У ситуації, коли США намагаються розхитати ЄС зсередини і шантажують Україну, Європа має обʼєднатися і взяти долю у власні руки. Для цього потрібні політична воля та готовність прийняти ризик. Раніше Європа його наполегливо уникала, але тепер, коли холодний атлантичний вітер змішується з подихами війни зі сходу, часу для зволікань не залишилося.
Автор статті: Дмитро Спорняк
Фото: U.S. Department of State
Важливе 
