Дівчину звинувачують у «держзраді» та «шпигунстві. Вона нібито у 2023 році знімала на телефон об’єкти, які використовували російські військові, а зібрані матеріали передавала через месенджери замовникам.

Фото: скриншот з відео

Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти

Олександра тримає зв’язок з нареченим за допомогою листів, які він надсилає з Донецького СІЗО. За словами дівчини, такий обмін відбувається завдяки волонтерам, але це дозволяють далеко не у всіх колоніях, де перебувають засуджені військовополонені. В останньому листі хлопець написав, що дуже хоче поїхати до Іспанії, бо мріє спробувати серфінг і любить море.

«Максим має внутрішній стрижень: завжди йде до своєї мети, цілеспрямований, дуже добрий та має класне почуття гумору. У його планах завжди було подорожувати, він не любить сидіти на одному місці. Його життя — це рух, і зараз нічого не змінилося. Максим, як і до повномасштабного, мріє подорожувати», — розповідає Олександра.

«Завжди казав, що “Азов” — це дуже мотивований підрозділ, де навчають людей»

Максим мріяв потрапити до бригади «Азов» ще у 2019 році, проте Олександра каже, що саме вона відмовляла його. Хлопець постійно повторював: повномасштабне вторгнення неминуче, тому треба готуватися. До бригади він усе ж долучився — добровільно. До цього хлопець ніде не служив і займався таргетованою рекламою, але, як каже Олександра, «любов до України перемогла і він пішов служити в “Азов”».

«Завжди казав, що “Азов” — це дуже мотивований підрозділ, де людей навчають. Згадаймо, що до повномасштабного вторгнення було не так багато підрозділів, де можна було навчитися воювати. “Азов” якраз цьому добре навчав»

«Вийшов на зв’язок та сказав, щоб я готувалась до найгіршого»

Повномасштабне вторгнення Максим зустрів у Маріуполі — він боронив місто та «Азовсталь». Уночі 5 березня 2022 року по його групі відпрацював російський танк, і хлопець дивом залишився живим: отримав поранення осколками та контузію, а на праве вухо не чує досі. В тих умовах його лікували, а на зв’язок він вийшов уже за місяць — 28 квітня. Сказав, що бої тепер тривають на «Азовсталі» і щоб Олександра готувалася до найгіршого.

Дівчині про полон хлопець не сказав нічого. Про це вона дізналася вже з російських новин. Почути його голос на кілька хвилин вдалося 28 травня 2022 року — це був останній раз, коли Олександра чула голос свого нареченого. Максим сказав, що перебуває в Оленівській колонії в Донецькій області.

«Свого нареченого я побачила вперше за три роки, коли росіяни опублікували фото із зали суду»

Після Оленівки Максима перевезли до Таганрогу — така практика етапування військовополонених з місця на місце для росіян є типовою. Там він пробув 2,5 року. 

«Військовополонених у Таганрозі дуже погано годують, якщо взагалі годують. На фото, зробленому до Донецького СІЗО, видно, що Максим дуже схуд. Свого нареченого я побачила вперше за три роки, коли росіяни опублікували фото із зали суду», — каже Олександра. 

Після Таганрога, приблизно у серпні 2024 року, хлопця перевезли до Ростовського СІЗО, де проти нього відкрили «кримінальне провадження за вбивство цивільного». На початку грудня Максима доправили до Донецького СІЗО, де він очікував вироку так званого суду. 

«Усе, що я дізнавалася, — це інформація від бійців, які повернулися з полону, або від засуджених військовополонених, бо вони мають право на листи»

Представники України, відповідальні за повернення військовополонених, контактували з Олександрою лише на початку. Тоді вона подавала заявки всюди. Представники Міжнародного Червоного Хреста підтвердили факт полону лише за рік, але ні місця перебування, ні про стан здоров’я не сказали. 

«Усе, що я дізнавалася, — це інформація від бійців, які повернулися з полону, або від засуджених військовополонених, бо вони мають право на листи. Але це дозволено не у всіх колоніях РФ або на тимчасово окупованих територіях», — розповідає дівчина.   

Максим Мельніков перебуває в полоні вже понад 1000 днів і засуджений росіянами до 24 років ув’язнення. Олександра, відповідаючи на запитання, що вона хотіла б сказати людям, які читатимуть цей текст, каже: 

«Прошу всіх ходити на акції нагадування про військовополонених. Знайдіть годину часу та підтримайте родини полонених. Пам’ятаю, коли вперше прийшла на акцію і почула, як машини сигналять на підтримку, — я плакала. Мені було важливо усвідомлювати, що я не одна».

Довідка. Женевські конвенції забороняють судити військовополонених за сам факт участі у військових операціях. Проте, за інформацією української прокуратури, станом на листопад 2024 року понад 300 українських військовополонених засудили незаконні окупаційні та російські установи. За інформацією, яку поширюють в російських медіа, відомо про 500 ув’язнених українських військових. 

Виконавча директорка Медійної ініціативи за права людини Тетяна Катриченко каже, що під час розмов із понад двома сотнями колишніх військовополонених усі вони розповідають, що росіяни не лише вигадують їм злочини, а й під тортурами змушують полонених обмовляти себе. Один із останніх випадків — у січні так званий суд «ДНР» засудив громадянина Грузії Ніколоса Беріанідзе до довічного увʼязнення. Чоловік захищав Маріуполь у лавах ЗСУ. Росіяни стверджують, що в березні 2022 року він нібито вистрілив у трьох російських військовослужбовців.

Авторка тексту: Ірина Кравець