Жінок звинувачують у незаконному обігу вибухівки у складі організованої групи, участі в терористичній спільноті та скоєнні теракту, що спричинив смерть людини. Артему Мурдіду, окрім перелічених обвинувачень, також інкримінували незаконне виготовлення вибухових пристроїв організованою групою.

За версією ФСБ, у червні 2022 року Артем Мурдід «з власної ініціативи встановив відносини співпраці з працівником СБУ Олегом», а потім залучив до діяльності дружину та матір.

Також їх обвинувачують у тому, що вони начебто організували замах на керівника мелітопольського комунального підприємства «Міський транспорт» Івана Ткача, який після окупації перейшов на бік росіян.

За версією росіян, сім’я стежили за чоловіком, а Артем Мурдід виготовив бомбу з тротилових шашок, магнітів та підривника і прикріпив її до автомобіля чиновника. Увечері 14 березня 2023 року Мурдід за допомогою дистанційного пульта підірвав авто, коли в ньому перебував Ткач. Внаслідок чого той загинув.

Це один із найбільших обмінів. Додому повертаються наші солдати, сержанти та офіцери — воїни, які боролися в лавах Збройних Сил, ВМС, Нацгвардії, Сил територіальної оборони та Державної прикордонної служби.

Вони захищали Україну на різних напрямках — у Маріуполі, на «Азовсталі», у Донецькій, Луганській, Херсонській, Харківській, Миколаївській, Запорізькій, Сумській областях, а також на Курщині.

Фото: Telegram-канал Володимира Зеленського

Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти

Олександра тримає зв’язок з нареченим за допомогою листів, які він надсилає з Донецького СІЗО. За словами дівчини, такий обмін відбувається завдяки волонтерам, але це дозволяють далеко не у всіх колоніях, де перебувають засуджені військовополонені. В останньому листі хлопець написав, що дуже хоче поїхати до Іспанії, бо мріє спробувати серфінг і любить море.

«Максим має внутрішній стрижень: завжди йде до своєї мети, цілеспрямований, дуже добрий та має класне почуття гумору. У його планах завжди було подорожувати, він не любить сидіти на одному місці. Його життя — це рух, і зараз нічого не змінилося. Максим, як і до повномасштабного, мріє подорожувати», — розповідає Олександра.

«Завжди казав, що “Азов” — це дуже мотивований підрозділ, де навчають людей»

Максим мріяв потрапити до бригади «Азов» ще у 2019 році, проте Олександра каже, що саме вона відмовляла його. Хлопець постійно повторював: повномасштабне вторгнення неминуче, тому треба готуватися. До бригади він усе ж долучився — добровільно. До цього хлопець ніде не служив і займався таргетованою рекламою, але, як каже Олександра, «любов до України перемогла і він пішов служити в “Азов”».

«Завжди казав, що “Азов” — це дуже мотивований підрозділ, де людей навчають. Згадаймо, що до повномасштабного вторгнення було не так багато підрозділів, де можна було навчитися воювати. “Азов” якраз цьому добре навчав»

«Вийшов на зв’язок та сказав, щоб я готувалась до найгіршого»

Повномасштабне вторгнення Максим зустрів у Маріуполі — він боронив місто та «Азовсталь». Уночі 5 березня 2022 року по його групі відпрацював російський танк, і хлопець дивом залишився живим: отримав поранення осколками та контузію, а на праве вухо не чує досі. В тих умовах його лікували, а на зв’язок він вийшов уже за місяць — 28 квітня. Сказав, що бої тепер тривають на «Азовсталі» і щоб Олександра готувалася до найгіршого.

Дівчині про полон хлопець не сказав нічого. Про це вона дізналася вже з російських новин. Почути його голос на кілька хвилин вдалося 28 травня 2022 року — це був останній раз, коли Олександра чула голос свого нареченого. Максим сказав, що перебуває в Оленівській колонії в Донецькій області.

«Свого нареченого я побачила вперше за три роки, коли росіяни опублікували фото із зали суду»

Після Оленівки Максима перевезли до Таганрогу — така практика етапування військовополонених з місця на місце для росіян є типовою. Там він пробув 2,5 року. 

«Військовополонених у Таганрозі дуже погано годують, якщо взагалі годують. На фото, зробленому до Донецького СІЗО, видно, що Максим дуже схуд. Свого нареченого я побачила вперше за три роки, коли росіяни опублікували фото із зали суду», — каже Олександра. 

Після Таганрога, приблизно у серпні 2024 року, хлопця перевезли до Ростовського СІЗО, де проти нього відкрили «кримінальне провадження за вбивство цивільного». На початку грудня Максима доправили до Донецького СІЗО, де він очікував вироку так званого суду. 

«Усе, що я дізнавалася, — це інформація від бійців, які повернулися з полону, або від засуджених військовополонених, бо вони мають право на листи»

Представники України, відповідальні за повернення військовополонених, контактували з Олександрою лише на початку. Тоді вона подавала заявки всюди. Представники Міжнародного Червоного Хреста підтвердили факт полону лише за рік, але ні місця перебування, ні про стан здоров’я не сказали. 

«Усе, що я дізнавалася, — це інформація від бійців, які повернулися з полону, або від засуджених військовополонених, бо вони мають право на листи. Але це дозволено не у всіх колоніях РФ або на тимчасово окупованих територіях», — розповідає дівчина.   

Максим Мельніков перебуває в полоні вже понад 1000 днів і засуджений росіянами до 24 років ув’язнення. Олександра, відповідаючи на запитання, що вона хотіла б сказати людям, які читатимуть цей текст, каже: 

«Прошу всіх ходити на акції нагадування про військовополонених. Знайдіть годину часу та підтримайте родини полонених. Пам’ятаю, коли вперше прийшла на акцію і почула, як машини сигналять на підтримку, — я плакала. Мені було важливо усвідомлювати, що я не одна».

Довідка. Женевські конвенції забороняють судити військовополонених за сам факт участі у військових операціях. Проте, за інформацією української прокуратури, станом на листопад 2024 року понад 300 українських військовополонених засудили незаконні окупаційні та російські установи. За інформацією, яку поширюють в російських медіа, відомо про 500 ув’язнених українських військових. 

Виконавча директорка Медійної ініціативи за права людини Тетяна Катриченко каже, що під час розмов із понад двома сотнями колишніх військовополонених усі вони розповідають, що росіяни не лише вигадують їм злочини, а й під тортурами змушують полонених обмовляти себе. Один із останніх випадків — у січні так званий суд «ДНР» засудив громадянина Грузії Ніколоса Беріанідзе до довічного увʼязнення. Чоловік захищав Маріуполь у лавах ЗСУ. Росіяни стверджують, що в березні 2022 року він нібито вистрілив у трьох російських військовослужбовців.

Авторка тексту: Ірина Кравець

Що відомо? За інформацією видання, Івана заарештували в червні 2023 року. Чоловік жив у Харкові та працював у кафе, а його мати Марина Забавська після початку повномасштабного вторгнення залишалася в селі Тавільжанка в Харківській області.

У вересні 2023 року рідна сестра Марини загинула під час обстрілу. Тому жінка вирішила поїхати до Росії, коли до села наближалися російські війська. Іван вирішив поїхати туди, де жила мати, як водій із вантажем гуманітарної допомоги — інші машини до прифронтової зони не пропускали. З того часу він зник, а село опинилося під російською окупацією.

Російське Міноборони повідомило матері, що син перебуває в РФ та був затриманий «за протидію спеціальній військовій операції». Суд почав розглядати справу Забавського за статтею про шпигунство влітку 2024 року. Процес відбувався у закритому режимі.

Фото: X / «Медиазона»

Фото: Маріупольська міська рада

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Серед звільнених є захисники Маріуполя і «Азовсталі», Донеччини, Луганщини, Харківщини, Київщини, Чернігівщини та Херсонщини. Також багато тих, кого утримували у полоні з перших днів повномасштабної війни.

Фото: Координаційний штаб

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Водночас російські ЗМІ повідомляють, що сьогодні відбувся обмін військовополоненими між Росією та Україною у форматі 95 на 95. 

Контекст. З 24 лютого Максим став до лав захисників України. 24 червня 2022 року стало відомо, що він потрапив у полон в Луганській області. 10 березня 2023 слідчий комітет РФ опублікував пресреліз, згідно з яким Максимові винесли вирок нібито за замах на вбивство двох цивільних осіб та позбавили волі на 13 років.

Довідка. Максим Буткевич — учасник Революції на граніті, викладач «Києво-Могилянської Академії», журналіст СТБ та української служби BBC в Лондоні, співзасновник правозахисних організацій «Без кордонів», «Соціальна дія», а також Громадського радіо та співзасновник Центру прав людини ZMINA, координатор допомоги вимушеним переселенцям та активний учасник Комітету солідарності з заручниками Кремля. 

Фото: Станіслав Юрченко / Радіо Свобода

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Відомо, що вдалося визволити дев’ятьох незаконно засуджених оборонців. А також 82 оборонці Маріуполя — з них пів сотні боронили «Азовсталь». 

В ГУР кажуть, що чимало визволених військовослужбовців мають проблеми зі здоров’ям внаслідок поранень, а також через недотримання Росією норм Міжнародного гуманітарного права у полоні.

Фото: з Telegram-каналу Володимира Зеленського

Про що писати у листі? Радить мама політв’язня Ольга Сутуга:

1. вірші. Ті, які подобаються вам, які пасують до ситуації. Навіть якщо людина на волі їх не читала, то там ставлення до віршів змінюється;
2. поради щодо зміцнення здоров’я у замкненому приміщенні. Їх в інтернеті багато: описи вправ, інструкція для точкового масажу. Людині там це дуже потрібно, адже за кілька років у неволі навіть здорові хлопці втрачають до 30% здоров’я;
3. короткі оповідання, інтерв’ю з цікавими людьми, статті. У неволі людині не вистачає великої кількості вражень, які ми навіть не помічаємо у щоденному житті. Зміна візуального ряду, тактильні відчуття, звуковий ряд пасують до ситуації — все залишається на дуже низькому рівні. Вихід — читання інформації на різні теми. Так збуджуються ті ділянки мозку, які не дадуть впасти у депресію. Ще необхідно, аби в’язень писав, аналізував постійно, але не власне життєве становище, а абстрактні теми.

Як оформити лист?

Щоб написане пропустила тюремна цензуру, варто дотримуватися певних правил:

1. листи мають бути написані російською мовою;
2. текст мусить бути політично нейтральним;
3. на конверті важливо вказувати рік народження і повні ПІБ в’язня;
4. якщо ви хочете, аби адресат відповів, додайте до листа чистий аркуш паперу і конверт. Навіть якщо чекаєте на відповідь, все одно папір і конверт знадобляться — у в’язниці навіть вони у дефіциті;
5. вкладайте у конверт картинки, вирізки, інші візуальні елементи, щоби задовольнити сенсорний голод. Але краще обмежитися вагою до 100 г. Тюремні правила дозволяють в’язням отримувати необмежену кількість листів лише з вагою до 100г.

Як надіслати листа?

1. електронний лист можна відправити через систему ФСІН-лист. Повідомлення коштує 42 гривні (110 рублів) із замовленою відповіддю на 1 сторінку. У цьому випадку, відповідь політв’язня сканують і відправляють електронною поштою. Але до цієї послуги підключені не всі колонії. Необхідно перевірити, чи колонія адресата є у списку. Якщо немає, варто скористатися іншим методом.
2. через волонтерський проєкт РосУзник. Вони роздрукують та перешлють ваш електронний лист звичайною поштою адресату. Перевірте, чи є політв’язень на сайті http://rosuznik.org. Якщо немає — надішліть лист на електронну пошту post.rosuznik@gmail.com.
3. паперовим листом. Листівку з України у Росію можна надіслати за 28 грн; лист масою до 100 г обійдеться у 42-82 грн.

Фото: pexels.com