Олена Теліга

Про жінку найчастіше згадують в літературному контексті, але її громадська діяльність не менш значуща. Вона народилася і виховувалася в Росії, але вже в дорослому віці зробила вибір на користь України й доводила його своїми вчинками.

Коли у Києві почалися масові арешти українських націоналістів, друзі просили Олену Телігу виїхати, але вона відмовилася. Приходила на зустрічі Спілки письменників України, хоч це було вкрай небезпечно. «Коли я не повернусь, то не забувайте про мене. Коли я загину, то знайте, що свій обов’язок сповнила до кінця», — так пояснювала свою поведінку Теліга. На одній з таких зустрічей її та її чоловіка Михайла заарештували нацисти, а згодом розстріляли в Бабиному Яру.  

Іван Рогач

Чоловік був редактором головного ідеологічного інструменту ОУН — газети «Українське слово». Хоч вона, як і інші тогочасні видання, проходила цензуру, Рогач зі своєю командою надавали їй проукраїнського змісту. У випуску за 22 жовтня 1941 року він опублікував свою публікацію, де вказав, що подальші місяці під німецькою окупацією мають стати «місяцями нашої розумної дружнопраці… щоб Україна скоро ввійшла в нову Европу як нова, добре зорганізована, сильна, тверда як камінь, державна одиниця».

На одному із зібрань українських націоналістів у грудні 1941 року Івана Рогача заарештували. Через 2 місяці виснажливих допитів його разом із сестрою Ганною розстріляли в Бабиному Яру.

Одарка Гузар

Сестру Любомира Гузара Одарку Гузар також розстріляли в Бабиному Яру. У 1941 році разом зі своїм чоловіком Орестом Чемеринським Одарка Гузар вирушила до Києва у складі похідної групи ОУН. 

Чемеринський працював журналістом і був співредактором раніше згаданої газети «Українське слово». У грудні 1941-го їх обох заарештували й розстріляли в Бабиному Яру.

Володимир Багазій

Володимир Багазій був мером Києва з жовтня 1941 по лютий 1942 року. Як і більшість оунівців-мельниківців, він пройшов шлях від надій на вільну Україну за сприяння німецької влади до розуміння, що це не входить у плани нацистів.

З приходом цього усвідомлення Багазій саботував накази німецького керівництва, сприяв діяльності українських публіцистів, серед яких і Олена Теліга, використовував свої повноваження на користь колег з ОУН. За його участі був створений Український Червоний Хрест та продовжувала діяльність Українська Національна Рада. Володимира Багазія розстріляли нацисти 1942 року у Бабиному Яру.

Наталя Винників

Наталя Винників з дитинства усвідомлювала свою роль у процесі творення самостійної України, тому очолювала шкільну організацію ОУН. Одразу по завершенню гімназії 1940 року її заарештували радянські енкаведисти (працівники політичної міліції СРСР). На суді Наталю та ще 41 представника проукраїнської молоді засудили до смертної кари. Згодом це покарання змінили на ув’язнення.

Відступаючи у 1941 році, енкаведисти підпалили в’язницю, в якій перебувала Наталя, але їй вдалося врятуватися. Вона продовжила боротьбу за українську державу вже проти німецьких окупантів, за що її розстріляли у лютому 1942 року. Тоді їй було 22. 

Довідка. 29 вересня 1941 року нацисти почали масові розстріли у Бабиному Яру. Знищення продовжувалися наступні два роки, аж до відступу німецької армії з Києва у листопаді 1943-го. За цей час у Бабиному Яру загинуло близько сто тисяч осіб, половина з яких — євреї.

У 1940 році ОУН розкололась на 2 частини: під проводом Андрія Мельника — їх називають мельниківці, та під керівництвом Степана Бандери — бандерівці. Представники другої гілки мали більш революційні погляди, мельниківці ж розглядали варіант підпільної боротьби аж поки не виникне вдалий момент для проголошення самостійності.

Авторка тексту: Роксолана Кривенко

Фото: slovoidilo.ua

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Олена походила з української родини. Імперський Санкт-Петербург був містом її дитинства та юності. Отримала освіту, змалку вивчала іноземні мови. Та української на той час не знала.

У 1918 році її родина переїхала до Києва. Батько Олени був призначений міністром Української Народної Республіки. Але через політичний стан у державі родина емігрувала в Чехію. Саме там Олена потрапила в українське середовище, почала писати вірші та публіцистичні статті українською. Була постійною учасницею літературних процесів, що відбувалися в громаді. У Празі Олена вступила до Українського вищого педагогічного інституту та познайомилася зі студентом Михайлом Телігою. З ним вона одружується. З ним же згодом і піде на розстріл. 

Олена читала власні поезії, брала участь у літературних заходах та дискусіях. Дізнавшись про загибель двох українських патріотів — Василя Біласа й Дмитра Данилишина, поетеса написала вірш «Засудженим». У Кракові вона зустріла свого давнього знайомого Олега Кандибу-Ольжича — поета та громадського діяча, одного з керівників націоналістичного руху. Відтоді поетеса взялася до активної роботи в ОУН.

Олена Теліга повернулася до Києва в 1941 році. Тут вона організувала Спілку українських письменників та почала редагувати літературний тижневик «Літаври». Видання мало «яскраве антиімперське забарвлення». У ньому публікувалися праці українських культурних діячів, які прагнули поширювати ідеї української соборності й самостійності. Олена не брала до уваги постанов та ігнорувала вказівки німецької влади. Це стало приводом для доносів у гестапо. Врешті «Літаври» заборонили. 

У лютому 1942 року Олену заарештували. «Тут сиділа й звідси йде на розстріл Олена Теліга» — такий напис помітили в камері, де вона перебувала. Вище був стилізований під меч тризуб. 22 лютого українську поетесу та громадську діячку розстріляли в Бабиному Яру.

Авторка тексту: Маргарита Нікітіна

Фото: uinp.gov.ua

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики