1. Була талановита не лише у письмі

Леся змалку виявляла зацікавленість до музичних інструментів. Вона володіла ідеальним музикальним слухом і вже у п’ятирічному віці написала музичну п’єсу. Уроки гри на фортепіано їй тоді давала дружина композитора Миколи Лисенка — Ольга О’ Коннор. 

Леся могла стати першою в Україні жінкою-композиторкою, якби їй не діагностували туберкульоз кісток. Крім хисту до музики, вона ще й прекрасно малювала, зокрема морські пейзажі. Її називали першою жінкою-мариністкою в українському мистецтві. На сьогодні збереглась лише одна картина мисткині, яку та намалювала олійними фарбами.

2. Мала чітку антиросійську позицію

«Ніякі ми не браття, просто сусіди», — писала Леся до свого товариша Михайла Кривинюка ще у 1903 році. Північних сусідів вона аж ніяк не толерувала і послідовно називала їх «кацапами» у своїх листах. Хоч поетеса народилася і жила на теренах Російської імперії, але тамтешнє життя називала «тюремним». Вона навіть хотіла зректися російського громадянства й отримати натомість австрійське, проте до кінця життя так цього і не зробила. У драмі «Бояриня» письменниця яскраво протиставила російський та український світи.

3. Стояла біля джерел українського фемінізму

Жіночі образи у творах Лесі Українки — сильні, самодостатні та вільні у своєму виборі. Вона зуміла позбавити своїх героїнь тавра рабині, яке закріпилося у тогочасній літературі. Діячка друкувалася на сторінках жіночого альманаху «Перший вінок», започаткованого у 1887 році. Вона підтримувала емансипацію жінки та рухи за жіночу самореалізацію. 

«Леся Українка — не була програмною феміністкою, вона була нею за духом», — вважає літературознавиця Тамара Гундорова. Перебуваючи у свого дядька Михайла Драгоманова у Софії, Леся разом з кузиною пішла до театру без супроводу чоловіків. На той час така поведінка була немислимою. А у 1901 році вона поїхала до Мінська, щоб доглядати за тяжко хворим коханим Сергієм Мержинським, хоч це і суперечило волі її батьків та суспільним нормам. 

4. Шукала свій шлях до Бога 

Важливо розуміти, що Леся Українка не була атеїсткою. Вона вороже ставилася саме до тієї церкви, яка існувала на території тодішньої Російської імперії. Для неї величезною травмою було те, що мама все ж змусила її до офіційного вінчання з Климентом Квіткою. Тодішнє суспільство вимагало цього, але сама Леся не хотіла мати нічого спільного ані з обрядовістю тієї церкви, ані з її інституціями. «Вона пішла в обхід іншими шляхами, іншими віруваннями. Ось це той самий пошук свого шляху до Бога», — вважає сучасна українська письменниця Оксана Забужко. 

5. Захоплювалася фольклором

Леся Українка впродовж всього життя цікавилася фольклором. Вона знала близько 500 народних пісень. Її перша фольклористична праця «Купала на Волині» містить опис купальського обряду та 47 пісень з мелодіями. У 1913 році видатна поетеса померла, а у 1917 — її овдовілий чоловік Климент Квітка видав двотомник «Мелодії з голосу Лесі Українки». Подружжя Квіток ще за життя письменниці організувало експедиції для пошуку та запису голосів українських кобзарів. Саме вона пожертвувала 300 рублів галицькому етнографу та композитору Філарету Колессі, щоб той міг записати кобзарів на фонограф. На одному з тих записів зберігся голос і самої Лесі.

6. Не була «слабосила хвора дівчина»

Такий образ закріпився за Лесею Українкою після статті Івана Франка, але сама вона себе такою аж ніяк не вважала. «Хто вам сказав, що я слабка, що я корюся долі?», — відповіла письменниця аж через 15 років Франку, з яким мала дружні стосунки. Лариса Косач жила і творила, паралельно борючись з невиліковною хворобою — туберкульозом кісток, а згодом ще й хворобою нирок. 

Це, без сумніву, завдавало їй болю, але вона продовжувала робити свою справу й обурювалася, коли їй дорікали кволістю. Життєвий шлях поетеси аж ніяк не про страждання, він про наполегливу працю і вміння досягати цілей. Радянський режим використав образ «хворої, знесиленої дівчини у вінку» з метою знецінення досягнень діячки та маргіналізації її як жінки та українки. 

7. Багато подорожувала Європою

Звісно, що значна частина цих поїздок мала на меті лікування чи консультації з лікарями, але письменниця приділяла чимало уваги вивченню культурного життя європейських столиць. Вона захоплювалася оперою Відня, музеями Каїру, скуповувалася у модних бутиках Берліну (так, мисткиня добре зналася на тогочасній моді) і відвідувала тамтешні вистави популярного тоді драматурга Гауптмана. Кілька разів вона бувала в Італії та Єгипті, де викладала охочим французьку та німецьку мови. А останні роки життя провела в Грузії, яку щиро любила.

Матеріал підготувала Діана Горон

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики