Саміт поміж диктатур

Президент Європейської Ради Антоніу Кошта та голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн відправилися до Самарканда — давнього міста, що колись було великим проміжним пунктом на шовковому шляху — древньому торговельному маршруті між Китаєм і Заходом. Там європейських політиків зустрів президент Узбекистану Шавкат Мірзійоєв разом із лідерами Казахстану, Киргизстану, Таджикистану і Туркменістану.

Сусідами країн Центральної Азії є дві світові сили: Москва, яка в часи СРСР окуповувала землі цих республік, та Пекін, що дедалі активніше нарощує свій вплив. Ба більше, ці дві велетенські держави ще й співпрацюють між собою. Маневрувати поміж ними — вже непросте завдання. А поруч ще й лежить Афганістан, який нині контролює терористичне угруповання Талібан.

В таких умовах місцеві лідери хочуть розширити простір для маневру та знайти певну альтернативу сусіднім диктатурам. І саме тут на сцену виходить ЄС. На саміті домовлялися про боротьбу з тероризмом, клімат та енергетику, торгівлю і, звісно, про ресурси. У цьому регіоні зосереджені значні поклади різноманітної цінної сировини, яка вкрай потрібна для сучасної промисловості та технологій. Якщо Європа прагне мати економіку, не залежну від Китаю, ці ресурси їй вкрай необхідні.

Старі імперські методи?

Отже, Європа може запропонувати центральноазійським республікам інвестиції на вигідніших умовах, ніж Росія та Китай. Натомість ці країни можуть допомогти ЄС ресурсами. Це все повинно було б допомогти старому континенту зміцнити позиції на світовій арені. Та є проблема: Центральна Азія здебільшого досить далека від європейських стандартів верховенства права і демократії. Наприклад, у Казахстані протести проти чинної влади зупинили грубою силою, а в Туркменістані досі править вкрай закритий авторитарний режим династії Бердимухамедових.

Зазвичай ЄС не співпрацює тісно з країнами, в яких не функціонує демократія. Це — один із головних принципів Єдиної Європи, яка передусім просуває цінності, прагнучи відійти від колоніального імперського минулого. Раніше великі європейські імперії нещадно експлуатували підкорені землі. У країнах, де прямого контролю Європи не було, імперії діяли через місцевих корумпованих монархів, проти яких згодом виступали місцеві жителі. Усе це залишило гіркі спогади про Європу в багатьох регіонах світу. Тож у новій Європі, яка стоїть на демократичних засадах, намагаються уникати такого. Але що ж тоді з Центральною Азією?

Взаємна (не)довіра

До 2022 року тісної співпраці з ЄС у регіоні не було: найбільший вплив там усе ж мала Москва. Та відколи Росія напала на Україну, все змінилося. Центральноазійські президенти почали шукати способу, як би їм триматися від Росії трохи далі. Казахстан, наприклад, надсилав Україні гуманітарну допомогу та заборонив російські пропагандистські символи. Попри це, під час голосуванні в ООН Казахстан, Киргизстан, Таджикистан і Узбекистан утрималися від підтримки України. Також є підозри, що через Центральну Азію Росія може уникати західних санкцій.

Здавалося б, співпрацювати з такими сумнівними партнерами — небезпечно. Та на саміті лідери ЄС повідомили, що союз збирається інвестувати 12 млрд євро в регіон. Серед проєктів, які планують реалізувати, є Транскаспійський транспортний коридор, який має скоротити шлях між Європою та Центральною Азією в обхід Росії. У цьому й уся відповідь: якщо гроші на розбудову місцевої інфраструктури не дасть Європа, їх нададуть Росія чи Китай через свою програму «Один пояс, один шлях». Тоді європейські столиці не матимуть жодного способу вплинути на ситуацію, і про просування ідей європейського верховенства права у регіоні можна буде забути.

Якщо співпраця з ЄС буде кращою альтернативою для Центральної Азії порівняно з грошима від її безпосередніх сусідів, Брюссель матиме шанс чинити м’який вплив. Союз зможе вкладатися у місцеву демократичну інфраструктуру, висувати вимоги щодо реформ в обмін на гроші й допомагати місцевому громадянському суспільству. Якщо ж цього не робити, це буде ще один корумпований проєкт із використанням ресурсів в обмін на підтримку диктаторів, у якому ЄС навряд чи зможе конкурувати з визнаними майстрами цієї справи — Росією та Китаєм.

Автор статті: Дмитро Спорняк

Фото: Pexels/AXP Photography