Втеча з Центральної Азії
У Казахстані Айдос Садиков займався бізнесом і політикою. Він довгий час був в опозиційних партіях та організаціях, які виступали проти тодішнього казахського президента Нурсултана Назарбаєва. У 2010 році Айдос взяв участь у протестах за відставку президента. Після цього його затримали і ув’язнили на два роки, звинувативши у хуліганстві. Правління Назарбаєва ніколи не було демократичним. Він почав керувати цією центральноазійською державою ще до проголошення її незалежності, коли вона була республікою у складі СРСР. І на цій посаді він залишався довгі десятиліття, тримаючи всю повноту контролю у своїх руках. Тож опозиціонери часто опинялися за ґратами.
Коли Айдос Садиков відбув призначений йому термін і вийшов, більш спокійним його життя не стало. Вже у 2014 році кримінальну справу порушили проти його дружини — казахської журналістки. Родина Садикових була змушена виїхати до Києва. А от Назарбаєв залишився. Але він старів, йому було вже майже 80. Владу від нього мав хтось перейняти. На цю роль чудово підійшов досвідчений апаратник і дипломат Касим-Жомарт Токаєв. Він швидко виграв вибори перебрав керівництво країною на себе. Але доволі швидко Токаєв зіткнувся з протестами.
У січні 2022 року на вулиці казахських міст вийшли тисячі людей. Приводом стало різке зростання цін на газ, але напруга між владою і людьми виявилася досить високою. Щоб придушити мітинги, уряд Токаєва мусив звернутися по допомогу до Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ) — міжнародного військового альянсу, головним у якому є Москва. Кілька сотень людей загинуло, тисячі були заарештовані.
Дві диктатури
Виглядало на те, що президент Казахстану утримується на посаді лише завдяки російським військам. Зрештою, схожою є ситуація самопроголошеного диктатора Білорусі Лукашенка — його режим теж тримається лиш на підтримці Москви. Тому білоруські землі перебувають в цілковитому розпорядженні російської армії, а Мінськ вітає усі рішення Москви. Але ситуація Казахстану виявилася іншою.
Коли війська РФ почали повномасштабний наступ на Україну, Казахстан неочікувано вирішив залишитися нейтральним. Астана не стала погоджуватися з окупацією Москвою українських територій і відмовилася визнавати самопроголошені терористичні угруповання ДНР та ЛНР незалежними державами.
Водночас казахстанська влада не критикувала Кремль прямо. Зате частина населення виступила проти війни. Уряд Казахстану натомість вирішив обережно дистанціюватися від Москви. Така позиція виявилася досить несподіваною — низка оглядачів та московських політиків вважали найбільшу країну в Центральній Азії цілком залежною від Росії. Зрештою, на це вказувала не така давня історія розпаду СРСР.
Порятунок незалежності
На початку 90-х років, коли СРСР перебував на межі розпаду, країни Центральної Азії не надто активно боролися за свою незалежність. Насправді комуністична влада Казахстану виступала за збереження радянської імперії. Національні проблеми казахів турбували лиш досить незначну меншість казахстанського суспільства. Коли Союз все ж розвалився, місцеві владні еліти продовжували залежати від Москви. Тож вони вирішили продовжувати підтримувати тісні стосунки з Кремлем і увійшли до нових російських міжнародних організацій, штибу СНД (Співдружність Незалежних Держав) та ОДКБ.
Владу в республіках Центральної Азії впродовж усього періоду після здобуття ними незалежності утримували авторитарні клани та диктаторські сімейні династії. Казахстан не був винятком: і політика, й економіка цієї держави залишилися тісно пов’язаними з РФ завдяки правлінню Назарбаєва і його родини. Та за десятиліття незалежності багато змінилося. Молодше покоління казахів, яке виросло у власній вільній державі і ніколи не знало тиску радянської системи, перестало сприймати Росію як норму. Знання про московську окупацію Казахстану, репресії і геноцид, вчинений комуністичною владою проти кочових казахів, стали відкритими для широкої публіки. Це відобразилося на поглядах казахстанського суспільства.
Ба більше, за час незалежності казахи знову стали більшістю у власній країні, бо ж у часи СРСР Казахстан був єдиною республікою Союзу, корінне населення у якій було в меншості відносно росіян. Тому коли РФ почала повномасштабний наступ на Україну, думки казахстанського суспільства розділилися. Соцопитування показують, що більшість громадян Казахстану дотримується нейтральної позиції, Росію підтримують, здебільшого, люди, старші за 60 років, які звикли сприймати інформацію з телебачення, часто — російського, а молодь більшою мірою підтримує Україну. При цьому, що далі триває війна, то менше казахів виступають на стороні Москви. Це викликає незадоволення у Кремлі.
Російська загроза
Путін якось заявив, що вважає розпад СРСР «найбільшою геополітичною катастрофою 20 століття». Влада РФ неодноразово відкрито заявляла, що воліла б відновити радянську імперію. Казахстан, який також входив до неї, цілком може бути однією з цілей Кремля. Росія традиційно не сприймає своїх сусідів собі за рівних, намагаючись контролювати кожен їхній крок і, як видається, прагнучи приєднати їхні землі до себе. Коли ж країни, що сусідять з РФ, провадять незалежну політику, Москва влаштовує проти них війну. Україна та Грузія — приклади цього. Якщо ж держава-сусід не чинить військового спротиву, Москва контролює її без жодного пострілу, як це відбувається з Білоруссю.
Це все ставить Казахстан у дуже загрозливе становище. Російські пропагандисти неодноразово агітували за необхідність «захисту російськомовного населення» на півночі Казахстану. Загроза російської армії для Астани є більш ніж реальною: не слід забувати, що межа між двома країнами становить 7600 кілометрів — це найбільший сухопутний кордон на планеті. То ж чи готується Казахстан до можливого наступу зі сторони Москви? Насправді не зовсім. Астана сьогодні залишається дуже тісно пов’язаною з РФ: торгівля після вторгнення російських військ в Україну лише зросла. Існують навіть припущення, що завдяки країнам Центральної Азії Москва обходить міжнародні санкції.
Найбільша диктатура Сходу
Водночас Астана намагається знайти собі інших союзників. Ще одним велетенським сусідом Казахстану є Китай. Влада КНР, імовірно, має свої плани на центральну Азію. Так, скажімо, саме Казахстан був першою країною, яку відвідав китайський лідер Сі Цзіньпін після довгого періоду дипломатичної перерви часів коронавірусу. Втім, Пекін водночас є близьким союзником Москви, тож навряд чи можна бути певним, що співпраця з Казахстаном буде для Китаю більш важливою за співпрацю з Росією. Певні контакти казахстанська влада тримає й із західними структурами, але цей напрямок співпраці є доволі обмеженим і тому, що Центральна Азія є дуже віддаленою від усіх країн Заходу, і через те, що уряд в Астані є авторитарним і недемократичним.
Низка оглядачів зазначає, що сьогодні доля Казахстану більшою мірою залежить від вирішення війни в Україні. Якщо демократичний світ переможе і РФ ослабне, Центральна Азія зможе діяти більш вільно і залишитися незалежною. Якщо ж Москва зуміє надовго окупувати хоча б частину території України і не відчує за це відповідальності, Казахстан може стати наступною жертвою Кремля. Чи зможе авторитарний казахстанський уряд цьому протистояти — велике питання. Питання, яке турбує казахську опозицію в далекому від їхньої батьківщини Києві.
Автор статті: Дмитро Спорняк
Фото: REUTERS/Florence Lo
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики
Важливе 
