Мовляв, тепер залишилася лише одна ідеологія: капіталістична демократія, яку приймуть усі народи планети — і стануть вільними й об’єднаним. Захід в такій ситуації грав роль спостерігача, який стоїть на кінцевій станції маршруту і показує шлях тим, хто відстав. Історія нібито завершилася, тепер тільки прямий рух до демократії.
У той самий час у світі й далі точилися війни й революції, встановлювалися диктатури й відбувалися перевороти, формувалися нові держави й падали режими, тривала бідність та експлуатація. Втім, ідея кінця історії захопила багатьох інтелектуалів і політиків «розвинених країн». Поки вони жили в уявленні про власну беззаперечну безпеку, світ довкола них змінювався.
Війна і популісти у Європі та США
Минуло декілька десятиліть — і посеред Європи триває найбільша війна на континенті з часів завершення Другої світової: російська агресія проти України. Москва, відкинувши комунізм і адаптувавши капіталізм до своїх авторитарних потреб, знову взялася за імперські завоювання. Сусідня Білорусь перебуває під повним контролем Кремля — з волі місцевого диктатора.
По той бік Атлантики США відмовляються від ролі лідера вільного світу. Новий американський президент — Дональд Трамп — поспішно руйнує відносини з союзниками й навіть претендує на суверенні території інших держав: Гренландію, Панамський канал і навіть Канаду. Поки що це — лише слова.
У ЄС також є свої відступники від правил. Угорщиною керує популіст Віктор Орбан, який воліє підтримувати гарні відносини з Росією, а не з сусідами й союзниками. Поруч, в Словаччині, схожу політику провадить прем’єр Роберт Фіцо. Радикальні партії набирають щораз більше голосів у Франції, Нідерландах, Австрії і навіть Німеччині. Усе це суттєво похитнуло старий континент — і його складні бюрократичні машини вже почали рухатися активніше. Втім, поки більшість ЄС залишається об’єднаним довкола спокійного, розміреного життя, до якого історія ще не повернулася.
Диктатури й біженці від Туреччини до Казахстану
На півдні від ЄС — бурхлива політика. У Туреччині режим президента Ердогана поступово ув’язнює політичних опонентів, намагається боротися з представниками меншини курдів та відправляє війська до сусідньої Сирії. На схід від Турецької Республіки оговтується від програшу у війні Вірменія, яка мусила прийняти біженців із Нагірного Карабаху після того, як місцеву сепаратистську республіку Арцах знищили війська Азербайджану. Це сталося під мовчазним наглядом російських «миротворців», які раніше були союзниками вірменів, але тепер знайшли кращих партнерів — авторитарний клан Алієвих, що керує Азербайджаном.
Далі на схід — у Центральній Азії — діє низка диктаторських режимів і кланів, які намагаються зберегти незалежність своїх країн від потужних сусідів поруч: Москви та Пекіна. Демократичні цінності їх турбують значно менше. Тим часом згаданий вище Китай стрімко нарощує свій вплив.
Китайський світ та Індія на межі конфліктів
Комуністична партія Китаю повністю прийняла капіталізм і користується ним, щоб активно поширювати свій вплив у світі. Поки всередині країни опозиція не має шансів на існування, а народи уйгурів та тибетців зазнають утисків і репресій, зовнішня політика КНР стає агресивнішою. Попри це, останнім часом темпи зростання китайської економіки сповільнилися, а понад мільярдне населення вже не є найбільшим на планеті.
Тайвань перебуває під постійною загрозою вторгнення, а в Південнокитайському морі флот Пекіну веде жорстке, але поки що цивільне протистояння з Філіппінами. Натомість високо в Тибетських горах — на кордоні — війська КНР час від часу б’ються з солдатами Індії.
Населення Індії вже два роки як стало найбільшим на планеті: там живе майже півтора мільярда людей. Вони належать до різних етнічних груп, говорять різними мовами й дотримуються різних традицій. Проте більшість об’єднує спільна віра — індуїзм. Цим користується місцевий популіст і «сильний лідер» Нарендра Моді, який не цурається співпрацювати з Росією. Попри все, Індія залишається демократією.
У сусідньому Бангладеш торік відбулася революція, тож ситуація там все ще мінлива. Поруч, у М’янмі, триває жорстока і вкрай заплутана громадянська війна, яку не здатна зупинити навіть спільна для всіх трагедія — руйнівний землетрус. Тим часом між Індією та Пакистаном відбуваються взаємні обстріли, яким передували терористичні атаки.
Релігійні диктатури та війни з терористами
На північ від Пакистану лежить Афганістан, яким керує терористичний рух Талібан. Якщо рухатися на захід, можна дістатися до Ірану, де керує релігійна диктатура аятол. Попри масові протести, іранцям не вдалося змінити режим. Українці ж добре знають про «досягнення» іранського військово-промислового комплексу: саме іранські дрони-камікадзе використовує Росія у війні проти України.
Ще далі на захід — на Близькому Сході — панує неспокій. У Сирії, після довгої й кривавої громадянської війни, повстанці зуміли скинути диктатора Башара аль-Асада. Тепер різним повстанським групам доводиться домовлятися між собою, налагоджувати відносини з сусідніми країнами й реагувати на окупацію території на півдні силами Ізраїлю.
Поруч — в Лівані — Ізраїль ударами продовжує руйнувати можливості політичного руху «Хезболла», який тримається завдяки підтримці Ірану. Найгучніша війна регіону триває в Секторі Газа — там Ізраїль воює проти терористів з організації ХАМАС після того, як вони вчинили напад на цивільних ізраїльтян, убивши понад тисячу людей. Ця війна в густонаселеному регіоні вже забрала десятки тисяч життів цивільних палестинців.
На півдні від цих країн — терористи-хусити з Ємену, яких також підтримує Іран. Вони займаються піратством, блокуючи прохід міжнародних торговельних суден Червоним морем. Поки що ні обстріли ВМС США, ні збройні операції монаршої родини Саудівської Аравії не змогли перемогти хуситів.
Війни в Африці
По іншу сторону Червоного моря — в Африці — відбувається безліч перипетій. У країнах регіону Сахель владу захопили військові хунти, й там подекуди тривають бойові дії проти різних повстанців. Диктаторським урядам допомагає російський Африканський корпус, який перебрав на себе роль групи «Вагнера».
В Судані триває війна між державною армією та озброєним угрупованням «Сили швидкої підтримки», яка часто переплітається з місцевими етнічними конфліктами між арабами півночі та темношкірими корінними народами півдня. Громадянські війни тривають також в Ефіопії та Сомалі, а в Демократичній Республіці Конго повстанці, яких підтримує маленька сусідня Руанда, навіть захоплюють міста.
Картелі, католики і популісти
З іншого боку Атлантики, у Латинській Америці, ситуація значно спокійніша. Проте в низці країн регіону досі існують проблеми з кримінальними картелями. Частина людей намагається емігрувати до США, звідки їх депортує уряд Дональда Трампа. Свого часу такі підходи президента США критикував Папа Римський Франциск, який родом якраз з Латинської Америки.
Тим часом у Європі намагаються зрозуміти, як діяти у світі, де США більше не гарантують безпеки. Новим Папою Римським вперше обрали американця, до того ж, доволі критичного стосовно політики Трампа. Українці борються за свою свободу, Молдова намагається рухатися до ЄС, а Грузія опинилася в пастці: її проросійський уряд перешкоджає інтеграції країни із Заходом. Люди протестують вже не перший місяць, та поки що це нічого не дало. Популісти здобувають собі більше популярності у світі, вміло використовуючи соціальні мережі. Історія нині феноменально бурхлива — і завершуватися поки що не планує.
Автор статті: Дмитро Спорняк
Фото: Mykhailo Volkov/Pexels
Важливе 
