Важливе 
Активізм 
Економіка 
Інновації 
Культура 
Наука 
Політика 
Спорт 
Зібрали добірку документальних фільмів, знятих за час повномасштабного вторгнення, які зафіксували в історії реальну картину того, що відбувалося.
Текст підготувала Вероніка Тарасова
Це історії звичайних містян, які опинилися в епіцентрі бойових дій і змогли вижити в Маріуполі. Фільм побудовано на щоденниках маріупольської журналістки Надії Сухорукової. Жінка нотувала те, що бачила навколо себе у той час.
«Фільм наводить різкість на кордоні добра і зла. Він про життя простих людей у місті, що знищує війна. Тут є диво народження під бомбами. Є побутовість очікування гіршого у підвалі філармонії. Є шок від розуміння масштабів варварства, біль втрати та пошук сил, щоб жити далі. А головне, у ньому є міць протистояти обставинам, які, здавалося б, повинні зруйнувати вщент».
Цей фільм відтворює повернення додому мешканців Київської області після деокупації міст. Андрій Толпига повертається у свою конюшню у Бучі, де знаходить замордованних коней, а Христина Сафарян — до свого притулку для тварин у Фасовій; Ніна Ісінчук та Анна Петрушенко з Андріївки показують свої будинки, спаплюжені російськими військовими, а інші — розповідають як пережили окупацію, втратили рідних та як планують жити далі.
Тихий терор — це саме те, що відбувається в окупованому Херсоні. Фільм про перші дні війни на півдні України, спроби супротиву та розправу з незгодними. Розповідь людей про життя в окупації, російську пропаганду та виїзд з Херсону.
«Поза зоною досяжності» — саме в такому становищі опинилися усі маріупольці на початку березня. Герої фільми ще матимуть змогу почути телефонний гудок та довгоочікуване «алло», але тисячі містян вже не почують його ніколи. Цей фільм про любов до життя, про виживання під бомбардуваннями російської авіації, про героїзм звичайних маріупольців, які врятували своє життя та життя інших — зовсім чужих їм людей.
Буча — місто, яке опинилося в окупації. Місто, в якому знищували всіх і все. У цьому фільмі — люди, які втратили своїх близьких; люди, які пережили окупацію розповідають свою історію. Розповідають за себе та за тих, кого вже немає поряд.
«Стоїмо» — саме такий слоган проговорюють усі військові на фронті. «Стоїмо» — це фільм про поранених військових та їхні спогади про війну. Про втрату побратимів та переживання болю, про полон та бажання йти до кінця.
У фільмі йдеться про життя у справжньому пеклі: без води, їжі, світла, медикаментів та зв’язку. Герої фільми діляться своїми спогадами про початок війни: життя під цілодобовими обстрілами та бомбардуваннями, смерть близьких та бажання жити.
Документальний фільм про українських жінок, які через повномасштабне вторгнення вимушені були покинути домівку та шукати прихисток у Європі. Інтерв’ю кожної героїні відображає той нелегкий шлях, який зуміли пройти тисячі українських жінок. Переживання вибору, страх, життя у новій країні та палке бажання повернутися додому.
«Дев’ять життів» — дев’ять врятованих душ: людей і тварин. Це фільм про волонтерів, які, ризикуючи власним життям, витягували тварин із палаючих та зруйнованих квартир. Про людей, які не поїхали, а залишилися рятувати тих, хто слабший і не може себе захистити. Про героїв, які відмовлялися залишати тварин у зоопарках та притулках навіть під час найзапекліших обстрілів.
«Вокзал надії» — це фільм, який досліджує тему українських біженців та європейських волонтерів. «Коли одні з жахом вириваються з пекла, а інші, приховуючи сльози, зустрічають їх на головному вокзалі Берліна. Почуття милосердя, терпіння, причетності, які переживають європейські волонтери, об’єднують їх з втікачами перед обличчям війни».
Фото: suspilne.media
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики
