100 років тому, 1921 року, на українських землях почався масовий голод. Вперше. Більшовицька Росія тоді розглядала Україну як сировинну базу, а селян – як «підозрілий елемент», який постійно перебуває під впливом «класових ворогів». Була в цьому голоді й природна причина — посуха. Згодом українці ще двічі за століття зазнають смерті від голоду. Найбільше життів забрав геноцид у 1932-1933 роках. Штучно створений і спланований, бо ж природних причин тоді не було. «Новини Здорової Людини» зібрали найважливіше, що потрібно знати про Голодомор 1932-1933 років.
Скільки насправді жертв? Встановити точну кількість загиблих складно. Національний музей Голодомору-геноциду називає цифру 10 мільйонів 500 тисяч осіб. За даними установи, сьогодні виявили таємні списки деяких сільрад з переліком померлих у 1932–1933 роках. Ці списки вдвічі перевищують офіційні дані. Цілком зрозуміло, що такі випадки були непоодинокими. Існувала заборона записувати причину смерті як «голод», тому в актах про смерть вказували «від тифу», «виснаження», «від старості».
Імена 882 510 жертв відомі, як і формальні причини їхніх смертей. Список жертв вміщений у «Національну книгу пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні» в 19 томах. Жертв продовжують шукати. Встановлені імена загиблих від геноциду вносять до Єдиного реєстру жертв Голодомору.
Для чого людей морили голодом? Українські селяни чинили спротив колективізації — об’єднанню індивідуальних приватних господарств у колективні господарства, власником яких ставала держава. За три роки колективізації в Україні відбулося понад п’ять тисяч повстань. Лише в 1930 році відбулося понад чотири тисячі протестів, у яких взяли участь понад мільйон осіб.
Радянська влада могла «втратити» Україну. Це загрожувало розпадом Радянського союзу. Інструментом для покарання «непокірних» став голод. Головна мета терору — змусити українців відмовитися від своєї ідентичності і стати частиною «безликого радянського народу», зазначають історики в інтерв’ю «Радіо Свобода».
Хто висвітлював проблему Голодомору? У радянський час про трагедію забороняли говорити. За допомогою пропаганди та підкупів окремих журналістів СРСР зробив так, аби Європа не побачила, що насправді відбувається. Уперше в західній пресі про Голодомор розповів англійський журналіст та публіцист Малкольм Маггерідж. 27 березня 1933 року його статтю опублікували на анонімних засадах. Вже через два дні відкрито під власним іменем заявив, що в Україні у відбувся Голодомор, Ґарет Джонс. Його репортаж надрукували з-поміж інших також у газетах «The Guardian» та «New York Post».
Розголос, якого набули публікації Маггеріджа та Джонса, змусили радянське керівництво розпочати проти нього інформаційну війну на сторінках західної преси. Залучили до неї й лауреата Пулітцерівської премії Волтера Дюранті, якому у 1929-му Йосип Сталін дав ексклюзивне інтерв’ю. Дюранті надрукував кілька замовних матеріалів, де заперечував факт смертності від голоду в радянській Україні. Жонглював фактами, щоб перетворити свідчення Ґарета Джонса на «кашу з напівправд». Однак той твердо тримався своєї позиції й далі публікував правдиві статті про голод в Україні.
Як вшанувати пам’ять? Щорічно в останню суботу відбуваються пам’ятні заходи по різних куточках країни. Загальнонаціональні інформаційні кампанії проводить Український інститут національної пам’яті. Анонси форумів та дискусій можна знайти на сайті інституту. У фокусі цьогорічної кампанії — діти. Вшанувати пам’ять про жертв можна також у суботу о 16:00 запаленою свічкою на підвіконні та хвилиною мовчання.
Марія Оринчак
Фото: vn.20minut.ua
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики










