Я — власник двох продуктових магазинів. Ми планували відкрити у березні третій. Та зараз я вже не маю жодного. Коли окупаційна влада почала змушувати платити їм податки, я закрив свої магазини й виїхав на підконтрольну Україні територію.
У перший день повномасштабного вторгнення рф у місті почався великий ажіотаж на продукти. Хліб, цукор, сірники, сигарети — це купували в першу чергу. Наступного дня до одного з моїх магазинів приїхали окупанти. Вибили вікна. Винесли майже все. Брали сигарети, алкоголь, воду, ковбаси, презервативи й печиво.
Продукти почали швидко закінчуватися. Спочатку в нашому місті. А потім вже й в області. Піднялися ціни, у тому числі на закупівлі. Ми ставили мінімальну націнку на товар, але виходило все одно дорого. Великі мережі магазинів мали свої склади й запаси. Малий та середній бізнес сьогодні ледь виживає. Була велика проблема з дизельним пальним. Люди чекають на продукти, а ти фізично не маєш можливості їх доставити. Це доводило до відчаю.
Окупанти могли прийти до підприємця в магазин або додому зі своїми «пропозиціями». Викручували руки, забирали в підвал. Подальша доля багатьох із цих людей невідома й досі.
Щоб хоч якось «протягнути» й пропонувати продукти за дешевшими цінами, ми почали співпрацювати з місцевими виробниками. Їздили через блокпости. Там залишалися без значної частини товару. Армія «багатої росії» постійно намагалася пригоститися використовуючи українців. Окупанти перевіряли телефони, змушували роздягатися й шукали на тілі татуювання.
Мій знайомий віз продукти в сусіднє місто. На черговому блокпосту його зупинили росіяни. Між двома окупантами відбувся наступний діалог:
— Давай його вб’ємо й заберемо машину. Будемо грітися й матимемо продукти.
— Нехай ще поживе.
Різні ситуації були. В одному з магазинів молодий російський солдат пропонував в обмін на продукти свою військову сумку.
Зараз я спілкуюся з багатьма підприємцями мого рідного міста. Сьогодні весь товар завозиться з Криму. Вибору немає. Ціни пропонуються в гривнях та рублях. Невимовно високі. Люди морально й фізично виснажені. Та разом з тим ми чекаємо на ЗСУ та готові працювати й відновлювати економіку нашої держави.
Історію записала Маргарита Нікітіна
Фото: inlviv.in.ua
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики












