Важливе 127 років тому з’явилася на світ одна з найяскравіших постатей української літератури 20 століття. Радянська влада багато років намагалася приховати творчий доробок Маланюка, ім’я якого стало відомим лише на початку 90-х. Про що писав Євген Филимонович — вірний патріот України, який провів більшу частину свого життя за її межами?
Культура
Євген Маланюк — «імператор залізних строф». Чим відомий письменник зі зброєю та пером у руках?
«Коли 45-46 років тому ми з Маланюком познайомилися у Варшаві, він був високим, струнким, коротко підстриженим брюнетом; обличчя, наче в моряка, засмагле й обвітрене; тримався просто, у його голосі ледь вчувалися металеві нотки, що відчутне і в його віршах; уважний погляд темних очей видавався приязним і водночас скептичним. Усе це створювало портрет молодого офіцера української армії. Він прибув у Польщу 1920 року з рештками українських військ», — написав про Маланюка один з найвидатніших польських есеїстів Єжи Стемповський у своєму есе, яке було опубліковане в паризькому часописі «Культура».
Саме з цього й почався творчий шлях Євгена Филимоновича, коли він потрапляє до таборів у Стшелкові та Щипйорно, а згодом у Каліші (Польща). Там молодий офіцер армії УНР разом зі своїми друзями Юрієм Дараганом, Миколою Чирським та Максимом Гривою видає журнал «Веселка», де й опубліковано його вірші.
Після переїзду до Чехословаччини у 1923 році він стає лідером об’єднання «Празької школи поетів». Українець бере участь у літературно-мистецьких дискусіях та вечорах, на яких він здружується Олегом Ольжичем, Оленою Телігою та Наталею Лівицькою-Холодною, кохання до якої ледь не доводить його до самогубства.
У 1925 році виходить відома збірка Маланюка під назвою «Стилет і стилос». Провідним мотивом вірша є роль митця як борця, що формує свідомість нації та має служити інтересам свого народу. Перша збірка поета викликає у тогочасному літературно-мистецькому світі неоднозначну реакцію. Одні захоплюються лірикою українця, а інші геть її не сприймають.
Після повернення до Польщі письменник очолює у Варшаві літературну групу «Танк». Однак, коли гурт трансформувався в утворення «Ми», Маланюк розриває зв’язки з групою через гостру полеміку з Донцовим. Євген Филимонович поновлює співпрацю з «Вісником». У цей період виходять на світ його книжки «Земля й залізо», «Земна мадонна», «Перстень Полікрата», «Вибрані поезії», а також з’являються статті, нариси та есе, в яких поет осмислює набутки вітчизняної та світової культури.
Друга світова вносить корективи в плани Маланюка. Коли радянські війська вступили на територію Польщі, він змушений податися вже в другу еміграцію. Про літературну діяльність доводиться на певний час забути. Лише зрідка письменник бере участь у зібраннях та культурних акціях.
Червень 1949 — переїзд Євгена Филимоновича до США. Там поет друкує нові збірки, працює в галузі публіцистики та літературознавства, а також стає головою об’єднання українських письменників «Слово». Центром у всій літературній спадщині Маланюка є мистецтво, історія та культура України. Десятки його статей присвячені митцям-емігрантам та письменникам України.
Завдяки радянській владі на Батьківщині ім’я Маланюка стало символом запеклого ворога. Володимир Сосюра звертався до нього «Шановний пане Маланюче» й звинувачував того мало не в найстрашніших гріхах. Євген Филимонович у відповідь писав сумовито-іронічні епіграфи. «Від кларнета твого пофарбована дудка зосталась», — писав Маланюк про Тичину.
Обірвалося життя письменника та поета 16 лютого 1968 року. Вже після його смерті з’являється збірка «Перстень і посох», в якій він прощається з усім, що було йому дороге.
Авторка тексту: Соломія Добрянська
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики
відреагувати
