Що відомо? Премія «Читомо» — винагорода, яка відзначає видання, проєкти та людей, які популяризують українську літературу у світі. Загалом премія має три категорії: «Трендсетер видавничого ринку», «Амбасадор української книги» та «Книжкова ініціатива з промоції читання».

Переможці у кожній категорії отримають грошову винагороду — 150 000 гривень. Церемонія нагородження відбудеться 29 січня у столиці.

Фото: Читомо

Цитата. «Незабутня картина людських наслідків війни», — сказав про книжку голова журі Кім Даррок.

Про що книжка? «Дивлячись на жінок, які дивляться на війну» Вікторія написала під час документаційних поїздок на схід України. Це розповідь про українських жінок, які борються з російськими окупантами або допомагають чинити опір. Видання має мозаїчну структуру: особисті фрагменти, портрети героїнь, нотатки з поїздок, побутові моменти та свідчення очевидців переплітаються в єдину розповідь.

Книжка складається з чотирьох розділів: «Час вибору» (The Time of Choices), «Пошуки свого шляху» (Looking for My Way), «Життя у війні» (Living the War) і «Відповіді та перемоги» (Answers and Victories). Серед героїнь: Євгенія, юристка, яка стала солдатом; Олександра, яка задокументувала десятки тисяч воєнних злочинів та отримала Нобелівську премію миру у 2022 році; та Юлія, бібліотекарка, яка допомогла розкрити викрадення та вбивство автора дитячих книжок.

The Guardian назвав цю книжку мозаїкою, що «передає хаос і жорстокість війни». The Telegraph вважає її уривчастість не недоліком, а виявом самої суті війни, яка обриває історії, не даючи їм завершитися.

Після смерті Вікторії книга залишилася незавершеною. Вона побачила світ завдяки зусиллям друзів, колег і родини письменниці — Тетяни Терен, Ярини Груші, Саші Довжик та Олексія Амеліна. Видання уклали з її рукописів, аудіозаписів і особистих нотаток.

Ким була Вікторія Амеліна? Українська письменниця й правозахисниця Вікторія Амеліна дебютувала у 2014 році з романом «Синдром листопаду», а визнання здобула після публікації книжки «Дім для Дома» (2017). Вона також писала для дітей, заснувала Нью-Йоркський літературний фестиваль на Донеччині й у 2021 році стала лауреаткою Премії імені Джозефа Конрада.

Після повномасштабного вторгнення Росії приєдналася до Truth Hounds і документувала воєнні злочини, зокрема знайшла щоденник убитого письменника Володимира Вакуленка в Ізюмі. Вікторія Амеліна померла 27 червня 2023 року від поранень, отриманих під час ракетного удару по ресторану в Краматорську. У неї залишився 10-річний син.

Довідка. Премію Орвелла заснував британський політичний теоретик сер Бернард Крік у 1993 році, використавши для цього кошти, які отримав за біографію Джорджа Орвелла. Мета премії — відзначити твори, що втілюють ідею письменника «перетворити політичну літературу на мистецтво». 

Фото: X-сторінка The Orwell Prize

Про це повідомив Суспільне Культура Олег Коцюба, керівник видавничої програми.

Серед запланованих книжок

• Гаська Шиян, “За спиною” (Behind Your Back);
• Володимир Рафєєнко, “Мобільні хвилі буття” (Signals of Being);
• Леся Українка, “Лісова пісня” (Forest Song);
• Софія Андрухович, “Фелікс Австрія” (Felix Austria);
• Майк Йогансен, “Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію” (Dr. Leonardo’s Journey to Sloboda Switzerland with his Future Lover, the Beautiful Alcesta);
• Тарас Прохасько, Earth Gods 

та інші.

Керівник видавництва хотів би, щоб більше людей у світі могли прочитати твори українських письменників, зокрема Ольги Кобилянської, Лесі Українки та Тараса Шевченка. Однак перекласти їхню творчість англійською мовою — це непросте завдання.

Саме тому, за словами Коцюби, є попит у хороших перекладачах. Видавництво планує щороку проводити літню школу для молодих перекладачів, першу з яких вже втілили в життя влітку 2024 року у Вроцлаві.

Цитата. «На цій літній школі ми зібрали 20 надзвичайно талановитих перекладачів. Ми мали викладачів, які проводили три модулі. Тобто це поезія, художня проза і нехудожня, або академічна, проза. І ми побачили, що є величезний потенціал, якщо інвестувати у підтримку цього середовища, якщо їх поєднувати одне з одним, знайомити», — зазначає він.

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики.

До річниці повномасштабного вторгнення Росії на територію України фонд видав книжку, в якій зібрано близько сотні цитат українських дітей про їхнє сприйняття війни. До створення малюнків долучилися не лише українські митці, а й ілюстратори з різних куточків світу.

Цитата. «Минулого року ми презентували книгу в Європарламенті, ОБСЄ та багатьом європейським лідерам. Співпраця з видавництвом світового рівня означає, що голоси українських дітей зможе почути весь світ. Це — наша мета», — поділився Азад Сафаров, автор ідеї та співзасновник фонду «Голоси дітей».

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

«Коли 45-46 років тому ми з Маланюком познайомилися у Варшаві, він був високим, струнким, коротко підстриженим брюнетом; обличчя, наче в моряка, засмагле й обвітрене; тримався просто, у його голосі ледь вчувалися металеві нотки, що відчутне і в його віршах; уважний погляд темних очей видавався приязним і водночас скептичним. Усе це створювало портрет молодого офіцера української армії. Він прибув у Польщу 1920 року з рештками українських військ», — написав про Маланюка один з найвидатніших польських есеїстів Єжи Стемповський у своєму есе, яке було опубліковане в паризькому часописі «Культура». 

Саме з цього й почався творчий шлях Євгена Филимоновича, коли він потрапляє до таборів у Стшелкові та Щипйорно, а згодом у Каліші (Польща). Там молодий офіцер армії УНР разом зі своїми друзями Юрієм Дараганом, Миколою Чирським та Максимом Гривою видає журнал «Веселка», де й опубліковано його вірші.

Після переїзду до Чехословаччини у 1923 році він стає лідером об’єднання «Празької школи поетів». Українець бере участь у літературно-мистецьких дискусіях та вечорах, на яких він здружується Олегом Ольжичем, Оленою Телігою та Наталею Лівицькою-Холодною, кохання до якої ледь не доводить його до самогубства. 

У 1925 році виходить відома збірка Маланюка під назвою «Стилет і стилос». Провідним мотивом вірша є роль митця як борця, що формує свідомість нації та має служити інтересам свого народу. Перша збірка поета викликає у тогочасному літературно-мистецькому світі неоднозначну реакцію. Одні захоплюються лірикою українця, а інші геть її не сприймають. 

Після повернення до Польщі письменник очолює у Варшаві літературну групу «Танк». Однак, коли гурт трансформувався в утворення «Ми», Маланюк розриває зв’язки з групою через гостру полеміку з Донцовим. Євген Филимонович поновлює співпрацю з «Вісником». У цей період виходять на світ його книжки «Земля й залізо», «Земна мадонна», «Перстень Полікрата», «Вибрані поезії», а також з’являються статті, нариси та есе, в яких поет осмислює набутки вітчизняної та світової культури. 

Друга світова вносить корективи в плани Маланюка. Коли радянські війська вступили на територію Польщі, він змушений податися вже в другу еміграцію. Про літературну діяльність доводиться на певний час забути. Лише зрідка письменник бере участь у зібраннях та культурних акціях. 

Червень 1949 — переїзд Євгена Филимоновича до США. Там поет друкує нові збірки, працює в галузі публіцистики та літературознавства, а також стає головою об’єднання українських письменників «Слово». Центром у всій літературній спадщині Маланюка є мистецтво, історія та культура України. Десятки його статей присвячені митцям-емігрантам та письменникам України. 

Завдяки радянській владі на Батьківщині ім’я Маланюка стало символом запеклого ворога. Володимир Сосюра звертався до нього «Шановний пане Маланюче» й звинувачував того мало не в найстрашніших гріхах. Євген Филимонович у відповідь писав сумовито-іронічні епіграфи. «Від кларнета твого  пофарбована дудка зосталась», — писав Маланюк про Тичину.

Обірвалося життя письменника та поета 16 лютого 1968 року. Вже після його смерті з’являється збірка «Перстень і посох», в якій він прощається з усім, що було йому дороге. 

Авторка тексту: Соломія Добрянська 

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Цитата. «Роботу зі знищення літератури виконують представники окупаційних адміністрацій. Зокрема працівники «управлінь освіти». Звітність за знищення та заміщення літератури на ТОТ, окупанти направляють безпосередньо до міносвіти рф», — зазначає ЦНС.

Українські книжки росіяни позиціюють як «екстремістську літературу». До неї відносять будь-які української книжки, видані у 1994-2021 роках.

Авторка: Добаріна Анастасія

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики.

Саша Станишич, німецькомовний письменник боснійського походження, став лауреатом літературної премії Центральна Європа Ангелус. Журі оцінило його за роман «Звідки», виданий у Польщі. Про це повідомили у Facebook-сторінці організатори премії.

Нагадаємо, влітку одразу чотири українські письменники потрапили у довгий список європейської літературної премії «Ангелус» у 2023 році — Станіслав Асєєв, Тамара Горіха Зерня, Наталія Сняданко й Оксана Забужко.

Довідка. Літературна нагорода Центральної Європи Ангелус —  це літературна відзнака, яку вручають щороку з 2006-го за найкращу прозову книжку, опубліковану польською мовою попереднього року. Організатором і фундатором є місто Вроцлав; лауреатом може стати письменник або письменниця, які походять із Центральної Європи. Нагородою є чек на 150 тисяч злотих (майже 1,4 мільйона гривень) і статуетка авторства вроцлавської різьбярки Еви Россано. 

Авторка: Добаріна Анастасія

Фото: chytay.ua

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики.

При цьому колаборанти влаштували останній дзвінок в школах ще на початку травня. Так вони хотіли швидше завершити навчальний рік і отримати можливість «евакуації» на територію РФ.

Раніше ЦНС повідомляв, що на тимчасово окупованих територіях росіяни вилучають українські книжки з фондів загальних та шкільних бібліотек і спалюють їх у котельнях. Такі випадки були зафіксовані в Ровеньках Луганської області. Окупанти виправдовують це тим, що вилучають «нацистську літературу».

Фото: slovoidilo.ua

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики