Українська письменниця Вікторія Амеліна, яка загинула від російського удару по Краматорську 2023 року, посмертно отримала Премію Мура за книгу «Дивлячись на жінок, які дивляться на війну». Про це повідомили на офіційному сайті премії.
Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти
Що відомо? «Дивлячись на жінок, які дивляться на війну» — книга про досвід жінок під час війни. У книзі, зокрема, згадано про правозахисницю Олександру Матвійчук, журналістку Євгенію Подобну, дослідницю із позивним Казанова та інших. Передмову до книги написала канадська письменниця Маргарет Етвуд.
Довідка. Премія Фонду Крістофера Мура нагороджує відзнакою твори нехудожньої літератури, що порушують питання свободи, гідності та прав людини.
Наприкінці вересня у Львові відбувся завершальний захід стипендіальної програми імені Вікторії Амеліної — Victoria Day, організований культурно-дослідницькою інституцією INDEX. Друзі та колеги згадували Вікторію — її ідеї, ініціативи та поезію — та обговорювали нові письменницькі проєкти, що вже проростають із програми, названої на її честь.
НЗЛ побувало на заході та ділиться цитатами з другої панелі — «Історія, що не має кінця» — про те, як ініціативи, започатковані Вікторією, досі продовжують її присутність серед нас.
Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти
Ярина Груша, письменниця, перекладачка та культурна менеджерка
Ярина разом із Вікторією була в літературній школі в Карпатах. У той момент Віка залишила свою роботу в IT-сфері й уже виходив її перший роман, тоді вони й почали спілкуватися.
«Коли я над чимось працюю, я завжди веду цей внутрішній діалог з Вікою. І зараз мені його не вистачає. На певному рівні я продовжую вести цей діалог», — ділиться Ярина своїми спогадами про Вікторію Амеліну.
«Вона [Вікторія Амеліна, — ред.] говорила про себе як людину, яка розслідує загибель Володимира Вакуленка, потім про Аллу Горську, яка розслідувала загибель “Розстріляного відродження”. І от, власне, вона говорила про цю сумну традицію, коли письменники повинні дізнаватися про те, що сталося з їхнім попереднім поколінням», — каже Ярина.
І додає, що ця «сумна традиція» збереглася і з книжкою «Looking at Women, Looking at War» — це незавершена праця Вікторії Амеліної, яка поєднує щоденникові записи, інтерв’ю, репортажі з місць воєнних злочинів та поезію.
Після її загибелі друзі та колеги — Тетяна Терен, Ярина Груша, Саша Довжик і чоловік письменниці Олександр Амелін — підготували рукопис до друку.
Софія Челяк, журналістка, культурна менеджерка і менеджерка з партнерств Руху Veteranka
Софія знала Вікторію ще до того, як вони подружилися: коли вийшла друком книжка «Синдром листопада», Челяк саме працювала
у книгарні в Івано-Франківську. Тоді їй дуже сподобалася книжка і вона її швидко прочитала. Але дружити дівчата почали пізніше, як каже Софія, ймовірно, у вісімнадцятому-дев’ятнадцятому році.
«Це, мабуть, якийсь рівень суперблизькості до людини, коли ти можеш навіть не думати про те, що інколи треба тримати свої емоції. Просто ти поводишся як є, і тебе людина приймає такою, як ти є», — розповідає Софія про дружбу з Вікторією.
У травні, в рік своєї загибелі, Вікторія написала Софії, що хоче видати збірку поезій — «Свідчення» у «Видавництві Старого Лева». Це були всі вказівки, які залишила письменниця. Вже після загибелі Вікторії упорядкувати збірку допоміг Олександр Амелін, який переглянув усі файли і чернетки.
«Віка дуже хотіла, щоб я допомогла їй свого часу з підбором художника або художниці. Ми тут залишили Данила Мовчана, і це якась моя суб’єктивна думка, що це була дуже хороша історія. Данило — іконописець, але з початку повномасштабного вторгнення почав малювати акварелі про війну. І також його акварелі, як на мене, мали ту саму метафоричну мову, якою говорила Вікторія, коли говорила про воєнні злочини у своїй поезії», — ділиться Софія історією створення збірки поезій Вікторії Амеліної «Свідчення» вже після її загибелі.
Марина Слободянюк, координаторка навчальних і стратегічних проєктів Truth Hounds
Перше знайомство з Вікторією відбулося в офісі Truth Hound, тоді керівник організації, що документує воєнні злочини й злочини проти людяності, сказав: «Марино, ти маєш прийти. Віка Амеліна має щось важливе сказати. Це буде важлива зустріч». У той час Вікторія знайшла щоденник Володимира Вакуленка. Тоді Марина зрозуміла, що Амеліна проробить чимало важливої роботи, — так і сталося.
«В кімнаті було мало місця для її пасіонарності. Настільки велика відданість справі, стільки енергії, бажання докластися до відновлення справедливості. Зробити так, щоб нарешті ми всі не були в центрі чергового розстріляного відродження, чого так боялася Віка», — ділиться думками Марина Слободянюк про роль Вікторії в Truth Hounds.
Зараз багато інших свідчень Вікторії — в активній роботі, зокрема справа вбивства Володимира Вакуленка та інших трьох жертв російських військових. Ці справи розглядають у німецькій прокуратурі.
Вікторія також привезла багато матеріалів із деокупованого Херсону, де окупаційні війська знущалися з місцевих та розграбовували культурну спадщину. Цей масив інформації команда досі використовує під час розслідування та планування наступних місій.
«Це ж Віка: вона перша залізе в якийсь підвал, навіть якщо він не був ще перевірений, але вона знає, що там могла бути катівня або могли залишитись якісь важливі речі чи документи», — розповідає Марина про те, як досі допомагає команді робота Вікторії.
Максим Ситніков, виконавчий директор Українського ПЕН
Вони познайомилися восени 2021 року, коли Максим прийшов в Український ПЕН. Він допомагав Віці збирати книжки для Нью-Йоркського літературного фестивалю, який мав відбутися у 2022 році, тоді вони спілкувалися онлайн. А наживо побачилися вже у Львові, в Центрі Довженка. Це була одна з перших культурних подій Українського ПЕН після початку повномасштабного вторгнення.
«Ті, хто знають Віку і спілкувалися, знають її стиль, такий жартівливий, прямолінійний, дуже легкий», — каже Максим.
Вікторія започаткувала волонтерські поїздки Українського ПЕН спочатку на схід та північ, а потім на південь.
«Віка взяла участь у чотирьох волонтерських поїздках наших. І це один із таких проєктів, який став дуже популярним, дуже важливим для нас усіх. Станом на зараз вже відбулося тридцять п’ять таких поїздок, понад сто авторів з України й інших країн долучаються до цих поїздок», — ділиться Максим.
Оля Русіна, журналістка, письменниця та перекладачка
Ольга познайомилася з Вікторією у 2021 році на Нью-Йоркському літературному фестивалі. Тоді вона не встигла записати повністю інтервʼю з Амеліною як організаторкою фестивалю. Тож домовилися про зустріч у Києві. Саме Віка порекомендувала Ользі вступити в Український ПЕН.
«Їй було дуже важливо, що це не просто письменники з Києва, Львова приїхали і зробили, як їм здається, краще. Їй було важливо, щоб власне місцева громада була головним голосом у цьому і головним співтворцем», — розповідає Ольга про задум Вікторії організувати Нью-Йоркський літературний фестиваль.
Авторка: Ірина Кравець
Фото: колаж НЗЛ
Вікторія Амеліна посмертно здобула Премію Орвелла в категорії «Політичне письмо» за книгу «Дивлячись на жінок, які дивляться на війну» (Looking at Women, Looking at War). Це видання поєднує щоденники, інтерв’ю, поезію та репортажі з місць, де було скоєно воєнні злочини. Письменниця загинула у 2023 році під час російського обстрілу Краматорська.
Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти
Цитата. «Незабутня картина людських наслідків війни», — сказав про книжку голова журі Кім Даррок.
Про що книжка? «Дивлячись на жінок, які дивляться на війну» Вікторія написала під час документаційних поїздок на схід України. Це розповідь про українських жінок, які борються з російськими окупантами або допомагають чинити опір. Видання має мозаїчну структуру: особисті фрагменти, портрети героїнь, нотатки з поїздок, побутові моменти та свідчення очевидців переплітаються в єдину розповідь.
Книжка складається з чотирьох розділів: «Час вибору» (The Time of Choices), «Пошуки свого шляху» (Looking for My Way), «Життя у війні» (Living the War) і «Відповіді та перемоги» (Answers and Victories). Серед героїнь: Євгенія, юристка, яка стала солдатом; Олександра, яка задокументувала десятки тисяч воєнних злочинів та отримала Нобелівську премію миру у 2022 році; та Юлія, бібліотекарка, яка допомогла розкрити викрадення та вбивство автора дитячих книжок.
The Guardian назвав цю книжку мозаїкою, що «передає хаос і жорстокість війни». The Telegraph вважає її уривчастість не недоліком, а виявом самої суті війни, яка обриває історії, не даючи їм завершитися.
Після смерті Вікторії книга залишилася незавершеною. Вона побачила світ завдяки зусиллям друзів, колег і родини письменниці — Тетяни Терен, Ярини Груші, Саші Довжик та Олексія Амеліна. Видання уклали з її рукописів, аудіозаписів і особистих нотаток.
Ким була Вікторія Амеліна? Українська письменниця й правозахисниця Вікторія Амеліна дебютувала у 2014 році з романом «Синдром листопаду», а визнання здобула після публікації книжки «Дім для Дома» (2017). Вона також писала для дітей, заснувала Нью-Йоркський літературний фестиваль на Донеччині й у 2021 році стала лауреаткою Премії імені Джозефа Конрада.
Після повномасштабного вторгнення Росії приєдналася до Truth Hounds і документувала воєнні злочини, зокрема знайшла щоденник убитого письменника Володимира Вакуленка в Ізюмі. Вікторія Амеліна померла 27 червня 2023 року від поранень, отриманих під час ракетного удару по ресторану в Краматорську. У неї залишився 10-річний син.
Довідка. Премію Орвелла заснував британський політичний теоретик сер Бернард Крік у 1993 році, використавши для цього кошти, які отримав за біографію Джорджа Орвелла. Мета премії — відзначити твори, що втілюють ідею письменника «перетворити політичну літературу на мистецтво».
У червні проєкт «Вірші в метро — 2025» представить у метрополітенах Києва, Харкова та Дніпра плакати з поезією європейських авторів, які переклали українською мовою. Серед обраних творів — вірш української письменниці й волонтерки Вікторії Амеліної, яка загинула у 2023 році під час російського обстрілу Краматорська. Про ініціативу повідомили на сайті Польського інституту.
Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти
Що відомо? До збірки увійшли десять поетичних творів авторів з Австрії, Іспанії, Литви, Нідерландів, Німеччини, Польщі, Угорщини та Чехії в українських перекладах. Вірші, за словами організаторів, порушують теми, важливі для демократичних суспільств, зокрема виклики, спричинені російсько-українською війною.
Плакати з віршами висітимуть протягом усього червня. Ініціатором проєкту став Польський інститут у Києві спільно з українським кластером EUNIC — у межах головування Польщі в Раді Європейського Союзу.
Хто така Вікторія Амеліна? Українська письменниця і правозахисниця дебютувала у 2014 році з романом «Синдром листопаду», а її «Дім для Дома» у 2017 році здобув визнання в Україні та за кордоном. Вона також писала для дітей і заснувала Нью-Йоркський літературний фестиваль на Донеччині. У 2021 році стала лауреаткою Премії імені Джозефа Конрада.
Після повномасштабного вторгнення Росії Вікторія приєдналася до Truth Hounds і документувала воєнні злочини на сході, півдні та півночі України. Саме вона знайшла щоденник убитого письменника Володимира Вакуленка в Ізюмі. Останній її проєкт — англомовна книжка «War and Justice Diary» про жінок, які документують російські воєнні злочини.
Вікторія Амеліна померла 27 червня 2023 року внаслідок російського ракетного удару, по ресторану Ria Lounge у центрі Краматорська, від отриманих несумісних із життям поранень у лікарні в Дніпрі. У момент атаки вона перебувала в місті разом із делегацією колумбійських журналістів та письменників. У неї залишився 10-річний син.
Хто ще увійшов до збірки? Марія Ілляшенко — поетка, перекладачка, письменниця. Народилася в Києві, живе у Чехії. Авторка трьох збірок, лауреатка Премії Тома Стоппарда у 2023 році. Перекладає українську та польську поезію.
Богдан Задура — сучасний польський поет і перекладач. Автор понад 25 поетичних збірок і 10 томів прози. Завдяки йому польською мовою зазвучали твори Павличка, Жадана, Андруховича, Махна та інших.
Петер Пауль Віплінер — австрійський поет і письменник, автор понад 50 книжок, переважно поетичних. Його твори перекладено 20 мовами. Провів понад 100 виставок і 350 читань у різних країнах.
Вісенте Алейксандре-і-Мерло — іспанський поет, у 1977 році став лауреатом Нобелівської премії з літератури. Народився у Севільї, писати почав через хворобу. Був академіком і наставником молодих авторів.
Марюс Бурокас — литовський поет, перекладач і критик. Дебютував у 1999 році, видав три збірки. У 2018 році його «Найменші речі» переклали українською.
Ліза Віда — нідерландсько-українська письменниця, літературне відкриття 2022 року за версією de Volkskrant. Її дебютний роман «Олександра» номінували на кілька престижних премій.
Роза Ауслендер — німецькомовна поетеса з Чернівців, авторка понад 20 поетичних збірок. У 2011 році вийшла її книга «Час Фенікса» в українському перекладі Петра Рихла.
Шандор Петефі — угорський поет і революціонер. Його поезія стала символом боротьби за свободу під час революції 1848–1849 років. Він загинув у битві при Шегеншвере у 1849 році.
Фото: suspilne.media
Українська письменниця та громадська діячка Вікторія Амеліна померла в лікарні у Дніпрі торік. Травми, які вона отримала внаслідок удару РФ 27 червня по ресторану у Краматорську, виявилися несумісними з життям. У день атаки Вікторія разом з делегацією колумбійських журналістів та письменників вечеряла в ресторані Ria Lounge у центрі міста. Росіяни завдали ракетного удару по цій будівлі, застосувавши високоточну ракету типу «Іскандер».
З літа 2022 року письменниця приєдналася до правозахисної організації Truth Hounds та розслідувала злочини російської армії на окупованих і потім звільнених територіях. Зокрема, у селі Капитолівка на Харківщині Амеліна знайшла щоденник убитого росіянами письменника Володимира Вакуленка, який той закопав у себе у дворі під вишнею. Згодом його видали друком.
Письменниця також працювала над англомовною книжкою «War and Justice Diary: Looking at Women Looking at War» — про жінок, які документують російські воєнні злочини. Книжка має вийти у лютому 2025 року. Серед іншого Амеліна була членкинею українського ПЕН — організації, створеної з метою захисту свободи слова та прав авторів.
У 2021 році Вікторія заснувала Нью-Йоркський літературний фестиваль, що відбувався в селищі Нью-Йорк у Бахмутському районі Донецької області. Метою фестивалю, на який приїздили українські митці, було відновити історію населеного пункту та сприяти розвитку тамтешньої культури.
Львівська письменниця Вікторія Амеліна є авторкою романів «Синдром листопаду, або Homo Compatiens» та «Дім для Дома», а також дитячого твору «Хтось, Або Водяне Серце». Нещодавно у Видавництві Старого Лева вийшла її поетична збірка «Свідчення», яку письменниця почала писати на початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну.
Вікторії було 37 років, у неї залишився 11-річний син.
Вірш Вікторії Амеліної «Тривога»:
«Повітряна тривога по всій країні
Так наче щоразу ведуть на розстріл
Усіх
А цілять лише в одного
Переважно в того, хто скраю
Сьогодні не ти, відбій».
Матеріал підготувала Діана Горон
Фото: Juan Vega de Soto
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики
Суд виніс вирок мешканцю Краматорська, який навів російську ракету на місто в червні 2023 року. Про це повідомив Офіс Генерального прокурора. Тоді загинуло 13 людей, четверо з яких — діти. Поранення отримали 64 людини, серед них — одна дитина.
Засуджений працював на газотранспортному підприємстві, його завербував представник РФ. 27 червня торік до нього звернувся так званий начальник відділення розвідки командування Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ терористичного угруповання «ДНР».
Чоловікові доручили перевірити інформацію про наявність українських військових в піцерії «RIA PIZZA» в Краматорську. На стоянці в центрі міста він побачив авто з військовими номерами, а самих військових побачив у закладі харчування. Після цього він записав два відео, які відправив своєму співрозмовнику в телеграм. Росіяни, отримавши необхідну інформацію, нанесли по кафе прицільний удар. Навідника засудили до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна за державну зраду. До вироку суду чоловік перебував під вартою.
Довідка. Внаслідок атаки Росії 27 червня на ресторан у Краматорську від отриманого поранення, несумісного з життям, у лікарні померла українська письменниця Вікторія Амеліна. У день атаки вона перебувала у місті з делегацією колумбійських журналістів та письменників.
Фото: Офіс Генерального прокурора
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики
Здалеку відразу видно, що Львів вчергове прощається з тими, кого вбили росіяни — натовп біля церкви, машини ритуальної служби на площі Ринок, військові, які будуть нести труну, і люди в чорному з квітами в руках.
Сьогодні у Львові прощалися з письменницею Вікторією Амеліною, яка загинула 1 липня внаслідок отриманих поранень після ракетного обстрілу Краматорська росіянами 27 червня. Прощання відбулося у Гарнізонному храмі Петра і Павла у центрі міста. Далі — ексклюзивний репортаж НЗЛ.
Люди поступово збираються, плачуть і обіймаються, а очі ховають за окулярами. Підходять до батьків Вікторії і обіймають їх, мама плаче, і каже жінці з квітами: «Ну як так, скажи мені, як так?»
В натовпі чуються поодинокі шморгання і зітхання.
«Я прочитала вчора, думаю, ну скільки ж їй років. А її було 37. Дуже шкода, така талановита», — каже якась жінка з натовпу іншій.
Люди приходять віддати останню шану, несуть квіти, відходять, плачуть, обіймаються, моляться. В унісон з молитвою чути гіркий плач.Майже всі мовчать, просто підходять і кивають головою, дивляться один одному в очі — і так все зрозуміло .
«Наша молитва за тебе — радісна, бо ти радісна і ти жива», — каже священник під час прощання.
«Свята людина, більше нічого поганого сказати не можу, шкода, що на війні гинуть дівчата», — ділиться військовий Ярослав, який зустрічався з Вікторією тільки два рази в житті.
Коли труну дістали з машини вже на Личаківському кладовищі, то погода погіршилася, а хмари закрили сонце.
Співають «Довкола мене — цвинтар душ» Стуса — улюблений твір Вікторії, а поруч чутно звуки ударів лопати об землю — там засипають яму з труною Вікторії.
Після поховання друзі, родичі та знайомі загиблої діляться своїми спогадами про неї.
«В останні хвилини свого життя Вікторія сміялась», — згадує журналістка Каталіна Гомес, яка була з Вікторією, коли її на кареті швидкої везли до Дніпра.
«Ти кажеш, що я така свята, а я на похороні не воскресну, людини не повірять», — жартувала Вікторія з подругою.
«Не треба казати, що ти загинула або померла, а просто здійснила перехід трохи раніше, ніж ми», — лунає у мікрофон біля могили письменниці.
Довідка. У 2014 році вийшов перший роман Вікторії «Синдром листопаду, або Homo Compatiens», який увійшов в десятку найкращих прозових видань за версією премії «ЛітАкцент року — 2014». Наступного року роман було перевидано, і він увійшов до короткого списку Премії Валерія Шевчука.
До слова, видавництво Vivat влаштувало розпродаж останніх примірників книжки «Синдром листопаду». Усі отримані кошти передадуть ГО «Нью-Йоркський літературний фестиваль», що його заснувала Амеліна у 2021 році, повідомляє Суспільне Культура.
Фестиваль відбувався у селищі Нью-Йорк у Бахмутському районі Донецької області. «Ідея Нью-Йоркського Літературного Фестивалю з’явилася в мене, відколи я почала їздити на схід як письменниця — тобто фактично від початку війни. Річ у тім, що Нью-Йорк мені рідний — мій чоловік провів там значну частину дитинства, вся його родина з українського Нью-Йорка. Я вперше побувала в смт Нью-Йорк ще в 2005-му році. А у травні 2021-го я подзвонила рідним і спитала, чи варто робити в містечку літературний фестиваль. Після ствердної відповіді запропонувала Олександрі Папіній (керівниці ГО-організатора — НЗЛ) поїхати туди і познайомитися з тамтешніми активістами, які тоді ще тільки боролися за повернення селищу старої назви», — розповіла Вікторія Амеліна.
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну Вікторія приєдналась до правозахисної організації Truth Hounds та розслідувала злочини російської армії на окупованих і потім звільнених територіях. Разом із командою працювала як документаторка воєнних злочинів на деокупованих територіях на сході, півдні та півночі України, зокрема у Капитолівці на Ізюмщині, де знайшла щоденник убитого росіянами письменника Володимира Вакуленка, нагадує PEN-центр.
Письменниця також працювала над книжкою англійською «War and Justice Diary: Looking at Women Looking at War» — про жінок, які документують російські воєнні злочини. PEN анонсує її вихід за кордоном незабаром.
Більше про Вікторію читайте у нашому тексті на сайті.
Фото: НЗЛ
The Ukrainians Media — 9 років. Підтримуйте розвиток якісної української журналістики. Приєднуйтеся до нашої Спільноти
Внаслідок атаки Росії 27 червня на ресторан у Краматорську від отриманого поранення, несумісного з життям, у лікарні померла українська письменниця Вікторія Амеліна. У день атаки вона перебувала у місті з делегацією колумбійських журналістів та письменників. Коли вони вечеряли в ресторані Ria Lounge у центрі міста, російські окупанти завдали ракетного удару по цій будівлі. У Вікторії залишився 10-річний син. Про це повідомляє український PEN.
Гості з Колумбії, які були разом з Амеліною, політик Серхіо Харамільйо, письменник Ектор Абад та журналістка Каталіна Гомес — були поранені. Вони представляли організацію Aquanta Ucraina («Тримайся Україно» — група підтримки України в Латинській Америці). Напередодні удару колумбійська делегація та Амеліна брали участь в київському «Книжковому Арсеналі», пише BBC Україна.
Як повідомляє Український ПЕН та Truth Hounds, аналіз руйнувань та покази свідків указують на те, що росіяни застосовували для удару високоточну ракету типу «Іскандер». Тож вони достеменно знали, що вони стріляють у місце, де буде велике скупчення цивільних людей.
У матеріалі розповідаємо, що втратила Україна із загибеллю Вікторії Амеліної.
«Пообіцяйте, що вони не відберуть у вас її спадку»
У 2014 році вийшов перший роман Вікторії «Синдром листопаду, або Homo Compatiens», який увійшов в десятку найкращих прозових видань за версією премії «ЛітАкцент року — 2014». Наступного року роман було перевидано, і він увійшов до короткого списку Премії Валерія Шевчука.
До слова, видавництво Vivat влаштувало розпродаж останніх примірників книжки «Синдром листопаду». Усі отримані кошти передадуть ГО «Нью-Йоркський літературний фестиваль», що його заснувала Амеліна у 2021 році, повідомляє Суспільне Культура.
Фестиваль відбувався у селищі Нью-Йорк у Бахмутському районі Донецької області. «Ідея Нью-Йоркського Літературного Фестивалю з’явилася в мене, відколи я почала їздити на схід як письменниця — тобто фактично від початку війни. Річ у тім, що Нью-Йорк мені рідний — мій чоловік провів там значну частину дитинства, вся його родина з українського Нью-Йорка. Я вперше побувала в смт Нью-Йорк ще в 2005-му році. А у травні 2021-го я подзвонила рідним і спитала, чи варто робити в містечку літературний фестиваль. Після ствердної відповіді запропонувала Олександрі Папіній (керівниці ГО-організатора — НЗЛ) поїхати туди і познайомитися з тамтешніми активістами, які тоді ще тільки боролися за повернення селищу старої назви», — розповіла Вікторія Амеліна.
У творчому доробку письменниці є й книжки для найменших. У 2016 році вийшла її перша дитяча книжка «Хтось, або Водяне Серце». Наступна — «Е-е-есторії екскаватора Еки» побачила світ у 2021 році.
У 2017 році «Видавництві Старого Лева» вийшов друком другий роман Вікторії «Дім для Дома». Книжка ввійшла до коротких списків національних та міжнародних премій: «ЛітАкцент року – 2017», Премії міста літератури ЮНЕСКО, Європейської літературної премії. Запорізька книжкова толока назвала «Дім для Дома» найкращою прозовою книжкою року.
Тексти Вікторії Амеліної публікувалися польською, чеською, німецькою, нідерландською та англійською мовами. Нещодавно роман «Дім для Дома» було перекладено іспанською мовою. У 2021 році Вікторія стала лавреаткою літературної Премії імені Джозефа Конрада-Коженьовського.
«Поки письменника читають, він живий»
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну Вікторія приєдналась до правозахисної організації Truth Hounds та розслідувала злочини російської армії на окупованих і потім звільнених територіях. Разом із командою працювала як документаторка воєнних злочинів на деокупованих територіях на сході, півдні та півночі України, зокрема у Капитолівці на Ізюмщині, де знайшла щоденник убитого росіянами письменника Володимира Вакуленка, нагадує PEN-центр.
Вакуленко — український дитячий письменник, якого вбили росіяни під час окупації Ізюму. Саме Амеліна знайшла та оприлюднила щоденник Вакуленко, який той закопав у себе у дворі під вишнею. «Того вечора, щойно доїхавши до селища, де був мобільний зв’язок, я сфотографувала кожну сторінку щоденника і надіслала світлини Тетяні Пилипчук, директорці Харківського літературного музею, і Тетяні Терен, директорці Українського ПЕН. Стало трохи легше: Володине послання врятоване, навіть якщо завтра я примудрюся наступити на яку-небудь протипіхотну міну. А поки письменника читають, він живий», — написала у своїй передмові до книжки Вікторія Амеліна.
Письменниця також працювала над книжкою англійською «War and Justice Diary: Looking at Women Looking at War» — про жінок, які документують російські воєнні злочини. PEN анонсує її вихід за кордоном незабаром.
«Це нове Розстріляне відродження»: як у соціальній мережі відреагували на смерть української мисткині
«Чорний день для літературної спільноти й усієї України… Вікторію Амеліну знає за кордон, вона була рупором України на всіх можливих майданчиках. Вікторія документувала злочини росіян. саме вона займалась щоденником убитого українського письменника Володимира Вакуленка, що він закопав його перед тим, як його самого викрали росіяни. саме вона відкопала цей щоденник під вишнею у селі Капитолівка й ініціювала оприявнення його світові. Світла пам‘ять», — пише видавчиня та письменниця Юлія Сливка
«Навіть якщо ви не знали Вікторії Амеліної — у вас її відібрали. Пообіцяйте, що вони не відберуть у вас її спадку..», — пише піаністка та волонтерка Ольга Кричинська
«Вона для мене була уособленням того, що українські письменники не існують у своїх вежах зі слонової кістки, а живуть і творять в епіцентрі війни, попри ризик для життя. Не бояться їздити на фронт, допомагати потерпілим, підтримувати дух. Є зі своїм народом, а не ховаються», — згадує журналістка, авторка ютуб-каналу «Обличчя незалежності» Дарка Гірна.
«Так, це нове Розстріляне відродження. Письменниця Вікторія Амеліна не вижила після обстрілу у Краматорську, де вона була з делегацією колумбійських письменників..», — пише блогерка, амбасадорка української культури Софія Безверха.
«Віки більше немає. Росіяни прокинулися, вип’ють каву, сходять на роботу, заплатять податки, проспонсорують ще більше російських ракет і куль. Якийсь із них натисне на кнопку, чергова ракета полетить. Живіть із цим, громадяни країни, яку я ненавиджу. Ви ніколи не відмиєтеся від усіх цих смертей і смерті Віки Амеліної»,— пише українська кінорежисерка Ірина Цілик.
Світлана Поваляєва — українська письменниця, мати Романа Ратушного і подруга Вікторії Амеліної, опублікувала вірш, що нещодавно присвятила їй письменниця.
«..бо в мене син і у неї син у неї до війни було два
а в мене завжди був один
і спробуй комусь іще поясни
що з нею на двох у нас три сини»
Євгеній Глібовицький, засновник аналітичного центру pro.mova, учасник Несторівської групи, пише: «Вікторію світ ще не встиг відкрити. Ми, ті хто в бульбашці, власне, самі її відкрили тільки недавно. Вона прокладала мости між планетами, які не мали б перетинатись. Львов і Львів, New York і Нью-Йорк, ІТ і література, війна і людяність…»
«Скільки сили було в цій тендітній дівчині. Скільки глибини й таланту. А головне — доброти. Я не знаю, як вона стягувала те, що робила. Дивитися в очі людям, що зазнали болю від окупантів. Спокійно записувати те, що неможливо спокійно слухати. Віка документувала воєнні злочини. Ходила по межі вигорання і дуже, дуже вагалася, чи має право поїхати в Париж на літературну стипендію, щоби написати книжку за зібраними свідченнями», — так прощається з Вікторією українська письменниця Ірена Карпа.
«Сьогодні не ти, відбій»: де і коли можна попрощатися з письменницею?
Попрощатися з письменницею в Києві можна 4 липня о 12:00 в Михайлівському соборі. 5 липня о 15:00 відбудеться прощання у Гарнізонному храмі Святих Апостолів Петра і Павла у Львові. А опісля о 16:00 — поховання на Личаківському цвинтарі (збір біля головних воріт).
«Повітряна тривога по всій країні
Так наче щоразу ведуть на розстріл
Усіх
А цілять лише в одного
Переважно в того, хто скраю
Сьогодні не ти, відбій».
Вікторія Амеліна
Фото: bbc.com
The Ukrainians Media — 9 років. Підтримуйте розвиток якісної української журналістики. Приєднуйтеся до нашої Спільноти
У вівторок, 4 липня, о 12:00 — чин прощання в Михайлівському соборі у Києві. А в середу, 5 липня, о 15:00 відбудеться чин прощання у Гарнізонному храмі Святих Апостолів Петра і Павла у Львові. Поховають письменницю на Личаківському цвинтарі, процес почнеться о 16:00. Збір — біля головних воріт.
Більше про те ким була Вікторія — розкажемо у вечірньому тексті.
Фото:detector.media
The Ukrainians Media — 9 років. Підтримуйте розвиток якісної української журналістики. Приєднуйтеся до нашої Спільноти
Важливе