Сьогодні у Львові прощалися з письменницею Вікторією Амеліною, яка загинула 1 липня внаслідок отриманих поранень після ракетного обстрілу Краматорська росіянами 27 червня. Прощання відбулося у Гарнізонному храмі Петра і Павла у центрі міста. Далі — ексклюзивний репортаж НЗЛ.
Люди поступово збираються, плачуть і обіймаються, а очі ховають за окулярами. Підходять до батьків Вікторії і обіймають їх, мама плаче, і каже жінці з квітами: «Ну як так, скажи мені, як так?»
В натовпі чуються поодинокі шморгання і зітхання.
«Я прочитала вчора, думаю, ну скільки ж їй років. А її було 37. Дуже шкода, така талановита», — каже якась жінка з натовпу іншій.
Люди приходять віддати останню шану, несуть квіти, відходять, плачуть, обіймаються, моляться. В унісон з молитвою чути гіркий плач.Майже всі мовчать, просто підходять і кивають головою, дивляться один одному в очі — і так все зрозуміло .
«Наша молитва за тебе — радісна, бо ти радісна і ти жива», — каже священник під час прощання.
«Свята людина, більше нічого поганого сказати не можу, шкода, що на війні гинуть дівчата», — ділиться військовий Ярослав, який зустрічався з Вікторією тільки два рази в житті.
Коли труну дістали з машини вже на Личаківському кладовищі, то погода погіршилася, а хмари закрили сонце.
Співають «Довкола мене — цвинтар душ» Стуса — улюблений твір Вікторії, а поруч чутно звуки ударів лопати об землю — там засипають яму з труною Вікторії.
Після поховання друзі, родичі та знайомі загиблої діляться своїми спогадами про неї.
«В останні хвилини свого життя Вікторія сміялась», — згадує журналістка Каталіна Гомес, яка була з Вікторією, коли її на кареті швидкої везли до Дніпра.
«Ти кажеш, що я така свята, а я на похороні не воскресну, людини не повірять», — жартувала Вікторія з подругою.
«Не треба казати, що ти загинула або померла, а просто здійснила перехід трохи раніше, ніж ми», — лунає у мікрофон біля могили письменниці.
Довідка. У 2014 році вийшов перший роман Вікторії «Синдром листопаду, або Homo Compatiens», який увійшов в десятку найкращих прозових видань за версією премії «ЛітАкцент року — 2014». Наступного року роман було перевидано, і він увійшов до короткого списку Премії Валерія Шевчука.
До слова, видавництво Vivat влаштувало розпродаж останніх примірників книжки «Синдром листопаду». Усі отримані кошти передадуть ГО «Нью-Йоркський літературний фестиваль», що його заснувала Амеліна у 2021 році, повідомляє Суспільне Культура.
Фестиваль відбувався у селищі Нью-Йорк у Бахмутському районі Донецької області. «Ідея Нью-Йоркського Літературного Фестивалю з’явилася в мене, відколи я почала їздити на схід як письменниця — тобто фактично від початку війни. Річ у тім, що Нью-Йорк мені рідний — мій чоловік провів там значну частину дитинства, вся його родина з українського Нью-Йорка. Я вперше побувала в смт Нью-Йорк ще в 2005-му році. А у травні 2021-го я подзвонила рідним і спитала, чи варто робити в містечку літературний фестиваль. Після ствердної відповіді запропонувала Олександрі Папіній (керівниці ГО-організатора — НЗЛ) поїхати туди і познайомитися з тамтешніми активістами, які тоді ще тільки боролися за повернення селищу старої назви», — розповіла Вікторія Амеліна.
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну Вікторія приєдналась до правозахисної організації Truth Hounds та розслідувала злочини російської армії на окупованих і потім звільнених територіях. Разом із командою працювала як документаторка воєнних злочинів на деокупованих територіях на сході, півдні та півночі України, зокрема у Капитолівці на Ізюмщині, де знайшла щоденник убитого росіянами письменника Володимира Вакуленка, нагадує PEN-центр.
Письменниця також працювала над книжкою англійською «War and Justice Diary: Looking at Women Looking at War» — про жінок, які документують російські воєнні злочини. PEN анонсує її вихід за кордоном незабаром.
Більше про Вікторію читайте у нашому тексті на сайті.
Фото: НЗЛ
The Ukrainians Media — 9 років. Підтримуйте розвиток якісної української журналістики. Приєднуйтеся до нашої Спільноти