Що відомо? Марина Полякова — волонтерка організації «Всеукраїнське об’єднання рідних зниклих безвісти та загиблих захисників України» зазначила, що на електронній стіні відображалися лише загиблі за 2022 рік і, щоб виправити це, вона та інші волонтери почали збирати більше інформації. 

Дані про загиблих збирають через заповнення спеціальної форми, у якій потрібно вказати: 

• персональні дані (прізвище, ім’я, дату народження та смерті);
• дані про військове звання;
• фото військового чи військової;
• фото нарукавного знаку військового формування.

Дедлайну для подачі інформації немає.

Серед повернутих — оборонці з Донецького, Запорізького, Луганського та Курського напрямків. Найближчим часом слідчі правоохоронних органів проведуть необхідні експертизи та здійснять ідентифікацію репатрійованих тіл.

Ким була Ольга Сердюк? Військова народилася в Харкові. Ольга служила в піхоті, але за наказом командира перевелась до мінометників після поранення. У сюжеті «Армія TV» вона розповідала, що стала на захист України, щоб її діти могли жити у рідному Харкові та не змушені були залишати країну через агресію. 

Чоловік Ольги також є військовослужбовцем. Поки батьки брали участь у відбитті російської агресії, за доньками Анастасією та Кароліною доглядає їхня бабуся Зоя Іванівна.

Цитата. «Ляля могла сидіти вдома. Але пішла на фронт. Вірила в перемогу як ніхто інший. Робила ремонт в квартирі у центрі Харкова. Попри прильоти. Ляля не хотіла б вашого співчуття, бо вона прийшла на фронт вбивати ворога», — написав Откович.

Що відомо ще? Військовий також додав, що окрім фінансової підтримки родини, розпочався процес меморіалізації. Представниці «Жіночого ветеранського руху» збиратимуть історію та спогади про Ольгу Сердюк в окремому проєкті, а командир мінометної батареї готує документи для її нагородження, щоб діти, отримавши нагороду, знали, що їхня мати — героїня.

Фото: Скриншот з сюжету «Армія TV»

Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти

Ким був Артем Козій? Артем народився у місті Южноукраїнськ Миколаївської області, де здобув освіту в місцевому будівельному коледжі. У червні 2020 року підписав контракт на військову службу та вже в липні вирушив на фронт у складі 1-го окремого батальйону морської піхоти.

21 липня 2020 року під час обстрілу з автоматичного гранатомета поблизу села Павлопіль матрос отримав численні уламкові поранення. Його доправили до мобільного шпиталю в Маріуполі, де лікарі понад сім годин боролися за життя військовослужбовця, однак врятувати його не вдалося. Президент України посмертно нагородив Артема Козія орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Фото: Treads-сторінка онуки чоловіка

Ким був Давид Чичкан? Давид Чичкан народився в Києві в 1986 році в родині художників Іллі Чичкана та Тетяни Ілляхової. Хоча формальної мистецької освіти не мав, він послідовно розвивав власну творчість як форму соціальної та політичної критики, сприймаючи мистецтво як інструмент підтримки робітничого класу. Свою роботу він орієнтував на людей праці та називав себе «рисувальником».

Митець працював у різних жанрах — графіці, плакаті, живописі, вуличному мистецтві, перформансі та текстах. Він ідентифікував себе як анархо-синдикаліст, розглядаючи свої переконання як спосіб втекти від буденності та отримати підтримку у складні моменти. Давид активно виступав за децентралізацію та солідарність у суспільстві.

Що відомо ще? Через політичний характер своїх робіт виставки художника неодноразово піддавалися цензурі та вандалізму. У 2017 році виставку «Втрачена можливість», присвячену війні та наслідкам Майдану, розгромили невідомі, але її відновили через кілька днів. У 2022 році пошкодили виставку «Стрічки та трикутники» у Львівському муніципальному мистецькому центрі. 

У 2024 році скасували відкриття виставки «Зі стрічками і прапорами» в Одеському художньому музеї, де Давид планував показати портрети військових у стилі політичного плаката початку XX століття, підкреслюючи різницю між армією вільних людей та безликою масою окупантів.

Фото: Facebook-сторінка Anya Wtikenwneider 

Що відомо ще? У Сухопутних військах, зазначили, що одразу після сигналу «Ракетна небезпека» оповістили особовий склад. Однак під час переміщення до укриттів група військових потрапила під ураження касетними боєприпасами.

Нагадаємо. Уночі 29 липня росіяни завдали удару по навчальному підрозділу Сухопутних військ ЗСУ, внаслідок чого троє військовослужбовців  загинули, а вісімнадцятеро — отримали поранення. Також 22 червня ворог атакував тренувальний полігон механізованої бригади на Херсонщині, тоді троє людей загинули, а чотирнадцять — отримали поранення.

Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти

Цитата. «Він завжди сумлінно підходив до будь-якої роботи, яку необхідно було зробити, ніколи не ховався за спинами інших чи за власний соціальний капітал. Завжди був щирим з людьми та ділився з побратимами та посестрами своїми глибокими думками щодо політики, етики та соціальної справедливості», — написали в організації.

Ким був Давид Чичкан? Давид народився в Києві в родині художників Іллі Чичкана та Тетяни Ілляхової у 1986 році. Хоча не мав формальної мистецької освіти, послідовно розвивав свою творчість як соціальну та політичну критику, вбачаючи в мистецтві інструмент підтримки робітничого класу. Своє мистецтво він створював насамперед для робітників і називав себе «рисувальником».

Митець працював у різних жанрах — графіці, плакаті, живописі, вуличному мистецтві, перформансі та текстах. Він був анархо-синдикалістом і говорив, що анархістські переконання для нього — це втеча від реальності та підтримка в складні моменти. Давид виступав за децентралізацію та солідарність.

Що відомо ще? Через політичний характер своїх робіт виставки Давида Чичкана неодноразово піддавалися цензурі та вандалізму. У 2017 році його виставку «Втрачена можливість», присвячену війні та наслідкам Майдану, розгромили невідомі, але її перевідкрили через кілька днів. У 2022 році пошкодили виставку «Стрічки та трикутники» у Львівському муніципальному мистецькому центрі. 

У 2024 році скасували відкриття виставки «Зі стрічками і прапорами» в Одеському художньому музеї, яка мала показати портрети військових у стилі політичного плаката початку XX століття. Художник прагнув підкреслити відмінність армії вільних людей від безликої маси окупантів.

Де подивитися роботи художника? 

• «Мистецтво після 2000-го. Глосарій» в Національному центрі «Український дім», Київ — виставка доступна до 24 серпня;
• «Різні місця» в Національному художньому музеї України, Київ — експозицію продовжили до 24 серпня;
• «Дивлячись у розриви ІІ» в галереї «Артсвіт», Дніпро — триватиме до 20 вересня.

Фото: Telegram-канал об’єднання «Комітет Спротиву»

Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти

Цитата. «Любове моє, душа моя, мій всесвіт, життя моє, тебе забрали в мене, і 30 липня з тобою померла і я. Тебе вбили за 9 тижнів до приходу у світ нашої доці, яку ти так чекав і яка тепер ніколи не побачить і не пізнає свого неймовірного тата», — написала Олександра.

Ким був Ігор Климович? Військовий родом із села Грабовець на Львівщині. Навчався в Інституті туризму при Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника. З дитинства брав активну участь у культурному житті села, писав вірші, захоплювався історією та випустив кілька поетичних збірок.

Останні десять років Ігор жив у Києві. Брав участь у Революції Гідності. Він заснував спортивно-оздоровчий клуб «Беллатор» та історичний клуб «Застава». Цікавився реконструкцією давньоруської культури, був знавцем історичної зброї, побуту та звичаїв. Історик став першим українцем у міжнародній асоціації експериментальної археології EXARC, постійно брав участь у фестивалі «Ту Стань!».

У 2021 році Ігор Климович здобув приз глядацьких симпатій на конкурсі «Мандрівник-фотограф року», а цього року у Стрию презентував фотовиставку «Людина і війна» з 48-ми плівкових світлин із фронту.

З 2022 року військовий служив у Хорунжій службі Третьої окремої штурмової бригади. Він розробляв методики морально-психологічної підтримки бійців, організовував лекції, зустрічі та екскурсії. Разом із побратимами евакуйовував культурні пам’ятки, зокрема врятував 900-літню Половецьку кам’яну бабу з Донеччини. У лютому 2024 року отримав звання молодшого лейтенанта.

Фото: Facebook-сторінка Грабовецько-Дулібівської територіальної громади

Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти

Що відомо ще? У липні 2024 року Пилип розповів у інтерв’ю Deutsche Welle, що його родина не знає про його службу в армії. Він розірвав стосунки з батьком через його проросійські погляди. Аліна Михайлова опублікувала скриншоти дописів Пилипа з його закритих соцмереж, де він описує складні стосунки з родиною. Його сестра виїхала до Росії у 2022 році, а племінник здобуває там військову освіту.

Чинне законодавство забороняє дружині загиблого отримати цю допомогу — за постановою №168 частку одноразової допомоги мають отримати батьки загиблого. Військовий усвідомлював проросійську позицію своєї родини, тому оформив особисте розпорядження, згідно з яким усю одноразову грошову допомогу у разі його загибелі має отримати дружина Марина. 

Довідка. Наразі право на частину грошової виплати мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова або вдівець, а також непрацездатні батьки загиблого.

Цитата. «Закон має базуватись виключно на бажанні й волі військовослужбовців, без додаткових обовʼязкових часток у грошових допомогах після загибелі. І йдеться не тільки про Пилипа. Йдеться про те, що кожен військовий, який боронить державу та свідомо заявляє про свою волю, має на це свої причини, а отже заслуговує на те, щоб його воля була повністю виконана»,  — написала Михайлова.

Ким був Пилип Аверенков? Військовий народився у Славутичі на Київщині. У березні 2024 року він приєднався до захисників України. Служив у 59-й окремій мотопіхотній бригаді, 108-му окремому механізованому батальйоні «Вовки Да Вінчі». Пилип загинув 2 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу Надіївки в Покровському районі Донецької області.

Фото: Facebook-сторінка Аліни Михайлової