Гості з Колумбії, які були разом з Амеліною, політик Серхіо Харамільйо, письменник Ектор Абад та журналістка Каталіна Гомес — були поранені. Вони представляли організацію Aquanta Ucraina («Тримайся Україно» — група підтримки України в Латинській Америці). Напередодні удару колумбійська делегація та Амеліна брали участь в київському «Книжковому Арсеналі», пише BBC Україна.

Як повідомляє Український ПЕН та Truth Hounds, аналіз руйнувань та покази свідків указують на те, що росіяни застосовували для удару високоточну ракету типу «Іскандер». Тож вони достеменно знали, що вони стріляють у місце, де буде велике скупчення цивільних людей. 

У матеріалі розповідаємо, що втратила Україна із загибеллю Вікторії Амеліної.

«Пообіцяйте, що вони не відберуть у вас її спадку»

У 2014 році вийшов перший роман Вікторії «Синдром листопаду, або Homo Compatiens», який увійшов в десятку найкращих прозових видань за версією премії «ЛітАкцент року — 2014». Наступного року роман було перевидано, і він увійшов до короткого списку Премії Валерія Шевчука.

До слова, видавництво Vivat влаштувало розпродаж останніх примірників книжки «Синдром листопаду». Усі отримані кошти передадуть ГО «Нью-Йоркський літературний фестиваль», що його заснувала Амеліна у 2021 році, повідомляє Суспільне Культура.

Фестиваль відбувався у селищі Нью-Йорк у Бахмутському районі Донецької області. «Ідея Нью-Йоркського Літературного Фестивалю з’явилася в мене, відколи я почала їздити на схід як письменниця — тобто фактично від початку війни. Річ у тім, що Нью-Йорк мені рідний — мій чоловік провів там значну частину дитинства, вся його родина з українського Нью-Йорка. Я вперше побувала в смт Нью-Йорк ще в 2005-му році. А у травні 2021-го я подзвонила рідним і спитала, чи варто робити в містечку літературний фестиваль. Після ствердної відповіді запропонувала Олександрі Папіній (керівниці ГО-організатора — НЗЛ) поїхати туди і познайомитися з тамтешніми активістами, які тоді ще тільки боролися за повернення селищу старої назви», — розповіла Вікторія Амеліна.

У творчому доробку письменниці є й книжки для найменших. У 2016 році вийшла її перша дитяча книжка «Хтось, або Водяне Серце». Наступна — «Е-е-есторії екскаватора Еки» побачила світ у 2021 році. 

У 2017 році «Видавництві Старого Лева» вийшов друком другий роман Вікторії «Дім для Дома». Книжка ввійшла до коротких списків національних та міжнародних премій: «ЛітАкцент року – 2017», Премії міста літератури ЮНЕСКО, Європейської літературної премії. Запорізька книжкова толока назвала «Дім для Дома» найкращою прозовою книжкою року.

Тексти Вікторії Амеліної публікувалися польською, чеською, німецькою, нідерландською та англійською мовами. Нещодавно роман «Дім для Дома» було перекладено іспанською мовою. У 2021 році Вікторія стала лавреаткою літературної Премії імені Джозефа Конрада-Коженьовського. 

«Поки письменника читають, він живий»

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну Вікторія приєдналась до правозахисної організації Truth Hounds та розслідувала злочини російської армії на окупованих і потім звільнених територіях. Разом із командою працювала як документаторка воєнних злочинів на деокупованих територіях на сході, півдні та півночі України, зокрема у Капитолівці на Ізюмщині, де знайшла щоденник убитого росіянами письменника Володимира Вакуленка, нагадує PEN-центр.

Вакуленко — український дитячий письменник, якого вбили росіяни під час окупації Ізюму. Саме Амеліна знайшла та оприлюднила щоденник Вакуленко, який той закопав у себе у дворі під вишнею. «Того вечора, щойно доїхавши до селища, де був мобільний зв’язок, я сфотографувала кожну сторінку щоденника і надіслала світлини Тетяні Пилипчук, директорці Харківського літературного музею, і Тетяні Терен, директорці Українського ПЕН. Стало трохи легше: Володине послання врятоване, навіть якщо завтра я примудрюся наступити на яку-небудь протипіхотну міну. А поки письменника читають, він живий», — написала у своїй передмові до книжки Вікторія Амеліна.

Письменниця також працювала над книжкою англійською «War and Justice Diary: Looking at Women Looking at War» — про жінок, які документують російські воєнні злочини. PEN анонсує її вихід за кордоном незабаром.

«Це нове Розстріляне відродження»: як у соціальній мережі відреагували на смерть української мисткині

«Чорний день для літературної спільноти й усієї України… Вікторію Амеліну знає за кордон, вона була рупором України на всіх можливих майданчиках. Вікторія документувала злочини росіян. саме вона займалась щоденником убитого українського письменника Володимира Вакуленка, що він закопав його перед тим, як його самого викрали росіяни. саме вона відкопала цей щоденник під вишнею у селі Капитолівка й ініціювала оприявнення його світові. Світла пам‘ять», — пише  видавчиня та письменниця Юлія Сливка

«Навіть якщо ви не знали Вікторії Амеліної — у вас її відібрали. Пообіцяйте, що вони не відберуть у вас її спадку..», — пише піаністка та волонтерка Ольга Кричинська

«Вона для мене була уособленням того, що українські письменники не існують у своїх вежах зі слонової кістки, а живуть і творять в епіцентрі війни, попри ризик для життя. Не бояться їздити на фронт, допомагати потерпілим, підтримувати дух. Є зі своїм народом, а не ховаються», — згадує журналістка,  авторка ютуб-каналу «Обличчя незалежності» Дарка Гірна.

«Так, це нове Розстріляне відродження. Письменниця Вікторія Амеліна не вижила після обстрілу у Краматорську, де вона була з делегацією колумбійських письменників..», — пише блогерка, амбасадорка української культури Софія Безверха.

«Віки більше немає. Росіяни прокинулися, вип’ють каву, сходять на роботу, заплатять податки, проспонсорують ще більше російських ракет і куль. Якийсь із них натисне на кнопку, чергова ракета полетить. Живіть із цим, громадяни країни, яку я ненавиджу. Ви ніколи не відмиєтеся від усіх цих смертей і смерті Віки Амеліної»,— пише українська кінорежисерка Ірина Цілик.

Світлана Поваляєва — українська письменниця, мати Романа Ратушного і подруга Вікторії Амеліної, опублікувала вірш, що нещодавно присвятила їй письменниця.

«..бо в мене син і у неї син у неї до війни було два

а в мене завжди був один

і спробуй комусь іще поясни

що з нею на двох у нас три сини»

Євгеній Глібовицький, засновник аналітичного центру pro.mova, учасник Несторівської групи, пише: «Вікторію світ ще не встиг відкрити. Ми, ті хто в бульбашці, власне, самі її відкрили тільки недавно. Вона прокладала мости між планетами, які не мали б перетинатись. Львов і Львів, New York і Нью-Йорк, ІТ і література, війна і людяність…»

«Скільки сили було в цій тендітній дівчині. Скільки глибини й таланту. А головне — доброти. Я не знаю, як вона стягувала те, що робила. Дивитися в очі людям, що зазнали болю від окупантів. Спокійно записувати те, що неможливо спокійно слухати. Віка документувала воєнні злочини. Ходила по межі вигорання і дуже, дуже вагалася, чи має право поїхати в Париж на літературну стипендію, щоби написати книжку за зібраними свідченнями», — так прощається з Вікторією українська письменниця Ірена Карпа. 

«Сьогодні не ти, відбій»: де і коли можна попрощатися з письменницею? 

Попрощатися з письменницею в Києві можна 4 липня о 12:00 в Михайлівському соборі. 5 липня о 15:00 відбудеться прощання у Гарнізонному храмі Святих Апостолів Петра і Павла у Львові. А опісля о 16:00 — поховання на Личаківському цвинтарі (збір біля головних воріт).

«Повітряна тривога по всій країні

Так наче щоразу ведуть на розстріл

Усіх

А цілять лише в одного

Переважно в того, хто скраю

Сьогодні не ти, відбій». 

Вікторія Амеліна

Фото: bbc.com

The Ukrainians Media — 9 років. Підтримуйте розвиток якісної української журналістики. Приєднуйтеся до нашої Спільноти