Не просто військовий
Костя народився у Рівному, але побував у різних містах: ще підлітком брав участь у Революції гідності, згодом разом із родиною допомагав військовим, відвідував чимало навчань та долучався до реабілітації ветеранів.
Навіть під час навчання в Польщі хлопець знаходив час, щоб приїжджати на акції на підтримку політв’язнів. З початком повномасштабного вторгнення намагався вступити до війська — спочатку не брали через вік, потім — через відсутність медичної освіти. Тим часом Костя займався волонтерством, евакуаціями, доставляв допомогу туди, куди не наважувалися їхати інші.
У 2023 році він підписав контракт і долучився до ЗСУ. Боровся на Запорізькому напрямку на посаді оператора дронів. Розвивав підрозділ зсередини: допомагав із тактичною медициною, закупівлями, навчанням і медійною підтримкою. Був веганом і навіть на війні залишався відданим своїм переконанням. У перервах між виїздами долучався до благодійних забігів, організовував збори та підтримував побратимів. Загинув 18 липня 2024 року від поранень, отриманих під час бойового виходу.
Його історія — не тільки про війну. Вона — про світогляд, вірність, внутрішнє світло. Пам’ять про Костю — це орієнтир і мотивація для кожного й кожної з нас.
Атени. Відпустка, присвячена Кості
Благодійний вечір в Атенах у грудні став знаковою подією памʼяті про Костю за межами України. Його організували двоє військових — друзі Кості — під час короткої відпустки. Усе — щоб розповісти іноземцям та грецькій діаспорі про Костю. За три дні до події одна з організаторок написала до місцевого волонтерського центру — їй відповіла Діана Романко, українка, яка давно живе в Греції. Вона переклала грецькою «Вірші з бійниці» Максима Кривцова (чоловік загинув на війні 7 січня у віці 33 років разом зі своїм рудим котом) й зараз активно відстоює інтереси України. Саме Діана допомогла втілити подію.
Формат був скромним: фотовиставка та вечір памʼяті з презентацією про Стамбула. Але сенс заходу був глибшим: йшлося не лише про Костю, а й про брак інформації про війну в Україні в грецькому медіапросторі. Через російську пропаганду в Греції афіші розміщували лише в перевірених місцях — уникали районів, де їх могли зірвати проросійські активісти.
На захід прийшло близько 25 людей — греки та українки. Діана перекладала виступ грецькою. Вони слухали мовчки, і лише під час розповіді про заповіт Кості та збори його мами — Ольги Юзвюк — люди розплакалися. Це був момент, коли стало зрозуміло: історію Кості відчули.
Після події жінки з діаспори, які мешкають у Греції вже понад 30 років, показували фото з акцій і розповідали, як допомагають Україні. Один молодий грек поділився історією про те, як у дитинстві читав фейки про кримських татар і лиш у 2022 зрозумів, наскільки потужною є дезінформація в європейському просторі. Тепер він волонтерить для України.
Ця подія стала точкою усвідомлення: Європа потребує правди про Україну. А особиста історія Кості — один з найсильніших методів, аби достукатися.
Лондон. «… І зрозумів, що йому було 23. Як і мені. А він уже стільки зробив»
«Я ніколи не знав, що насправді відбувається в Україні. Бачив новини, але не задумувався глибоко… І зрозумів, що йому було 23. Як і мені. А він уже стільки зробив». Це один із відгуків, який залишив хтось із відвідувачів виставки про Костю в Imperial College London.
За втілення експозиції в Лондоні взялася українська студентська спільнота: «Ми хотіли, щоб про війну в Україні памʼятали. Потрібно було розповісти його історію тим, хто нічого не знає про Україну». До підготовки долучилися самі студенти, викладачі коледжу й організатори виставки з України. Діаспора участі не брала — усю логістику й комунікацію взяла на себе саме студентська спільнота.
Експозицію відкрили у головному холі університету — місці з великою прохідністю. Це допомогло залучити основну аудиторію — іноземних студентів, які інакше ніколи б не дізналися про Костю.
Програма передбачала промови, фотороботи, хронологію життя Кості, його улюблену музику, коротке відео й презентацію, що розповідала його історію. Під час події вдалося зібрати близько 400 фунтів (близько 20 400 гривень). «Люди долучалися, коли самі хотіли подивитися виставку. У цьому випадку донатити було логічним кроком. Якщо ні — то або не долучалися, або просто проходили повз», — розповідає організатор.
Чикаго. «Люди надсилали світлини, як повісили фото Кості у себе вдома»
Подія памʼяті Кості в Чикаго відбулася на базі Chicago Grand Gallery — просторі, що вже давно підтримує українські благодійні ініціативи. Ідея виникла в межах фандрейзингової кампанії: організаторка долучилася до проєкту пам’яті Кості й захотіла зібрати кошти, розповідаючи його історію серед української діаспори.
Підготовка почалася за місяць до вечора — і цього виявилося достатньо, щоб усе встигнути. Українські бізнеси надали десерти, закуски, подарунки для лотереї, а місцеві медіа поширили інформацію. Було багато веганських страв та білий квас — як у Лондоні. Лише за один вечір вдалося зібрати 5000 доларів США — завдяки лотереї, аукціону та продажу квитків на захід. Усі кошти передали Сергію Стерненку для потреб війська.
«Люди надсилали світлини, як повісили фото Кості у себе вдома. А я отримувала ще й слова подяки», — поділилася організаторка. Вона радить не боятися просити про допомогу: бізнес, діаспора, галереї — часто охоче підтримують, якщо чують справжню історію.
Ошкош. Виставка в серці авіації
У містечку Ошкош, штат Вісконсин, фотовиставку організували студенти з України, які навчаються в місцевому університеті. Вони обʼєднали фотографії Кості з фронту з елементами іншого проєкту — «Unissued diplomas» («Невидані дипломи»), присвяченого українським студентам, які загинули через війну.
За два дні виставку відвідали понад 150 людей — студенти, місцеві жителі, гості з інших регіонів. Відвідувачі писали про подію в соцмережах, ділилися враженнями й поверталися через кілька днів, щоб знову подякувати організаторам.
«Багато хто казав, що це змінило їхнє уявлення про війну в Україні. Що вони не усвідомлювали, наскільки особистою є ця історія», — кажуть організатори.
Глазго та Париж. Хвилина мовчання
Виставки про Костю стали приводом для згуртування українських громад не лише в Британії. У Глазго та Парижі відбулися події памʼяті з хвилиною мовчання, де також говорили про ціну, яку платить Україна за свою свободу. Учасники кажуть: часто головна мета таких подій — не лише розповісти про одну людину, а й дати присутнім шанс зупинитися і подумати про війну глибше.
Як зробити подію памʼяті: досвід з-за кордону
Ми запитали в організаторів виставок, які поради вони дали б тим, хто хоче провести подібну подію у своєму місті.
- Обирайте прохідні місця. Люди часто не планують іти на виставку. Але якщо вона трапляється їм на очі дорогою до кавʼярні чи лекції — вони можуть зупинитися.
- Розкажіть історію. Презентація про Костю під час відкриття зробила його «ближчим» для глядачів. Люди почали асоціювати себе з ним — і це важливо.
- Запрошуйте персонально. Анонси в соцмережах — це добре, але персональне запрошення від знайомої людини — завжди працює краще.
- Робіть усе завчасно. Матеріали, реклама, друк — усе краще мати готовим за 3–5 днів до заходу. Інакше день виставки буде не про памʼять, а про стрес.
- Співпраця з університетами та адміністраціями — окрема операція. Узгодження з адміністрацією може затягнутися. Починайте організацію щонайменше за місяць.
- Менше слів — більше дій. Якщо хочете ввімкнути музику, сирену чи поставити коробку для збору коштів — просто зробіть це. Якщо спершу запитаєте, вам, імовірно, відмовлять.
Чому це важливо
Фотовиставки про Костю Юзвюка — це не лише про одного воїна. Це про життя тих, хто виборює нашу свободу на фронті; історії тих, хто віддав цій боротьбі життя; зусилля тих, хто навіть за тисячі кілометрів від України знаходить спосіб говорити про війну. Це спосіб опиратися забуттю й транслювати правду на весь світ. Це можливість подивитися на себе, свої цінності й принципи — через історію людини, яка не зраджувала своїм.
Розповідати історії загиблих — важливо. І пам’ять про наших полеглих — це дія. Вона не про жалість, а про гідність. Про вдячність. Про відповідальність.
Костянтин (Стамбул) Юзвюк — один із тих, хто зробив для країни більше, ніж ми встигли усвідомити. Його життя було коротким, але повним сенсів. І ми маємо їх зберегти.
Авторка: Прямухіна Олена-Марія
Колаж: НЗЛ
Важливе 
