Івана Купала — головне свято літнього циклу, що символізує народження літнього сонця Купала. За часів язичництва свято збігалося з датою літнього сонцестояння. Купальську ніч вважають магічною і небезпечною, адже під час неї відьми та демони набувають надприродної сили, квітне папороть, людина розуміє мову тварин, всі трави й квіти стають цілющими, дерева переходять із місця на місце та відкриваються скарби. Про це пише Інститут історії України.
Чому це цікаво. З часів язичництва Івана Купала символізує початок шлюбного періоду, шлюб небесного та земного божества, сонця і землі, об’єднання жіночого та чоловічого (води та вогню, Марени та Івана). У купальських обрядах велику роль відіграє аграрна і шлюбна магія. Свято завжди відбувалося поблизу води, на пагорбах, а основними його учасниками були молоді хлопці та дівчата.
Контекст. Мета обрядів на Купала — забезпечити врожай, здоров’я, продовження роду та очищення. Ці традиції та купальські пісні тісно пов’язані з язичницькими віруваннями, світоглядом і господарством ранніх східних слов’ян.
Походження. Язичництво не залишило по собі писемних пам’яток. Все, що дійшло до нас про старі слов’янські вірування — це, по суті, тлумачення сучасних українців-християн. Християнство всіляко засуджувало свято через його язичницьке походження. Купала забороняли й гетьман Іван Скоропадський та Катерина II. Згодом Івана Купала «об’єднали» зі святом Іоанна Хрестителя, що відбувається на честь хрещення Ісуса Христа в водах Йордану.
«Купайлиця». Всі традиції та обряди на Івана Купала переплітаються з водою, вогнем та рослинами. Головний атрибут свята — ритуальне дерево «купайлиця» з верби, вишні або сосни, біля якого відбувалися всі основні обряди купальської ночі. Біля «купайлиці» розкладали ритуальний вогонь, водили з піснями хороводи, тут також відбувалися ігри й розваги.
По закінченню ночі «купайлицю» розривали, гілки кидали на город, щоб був добрий врожай. Вранці юнаки та дівчата урочисто йшли зустрічати сонце.
У цю ніч також приділяли неабияку увагу рослинам. Зокрема, згадували старовинне українське повір’я про цвіт папороті, який розквітає на ніч Івана Купала. Зірвати таку квітку, згідно з повір’ям, практично неможливо, оскільки всі лісові біси цьому всіляко заважатимуть. Проте той, кому все ж вдасться це зробити, отримає дар бачити майбутнє й здатність розуміти мову тварин.
Вода. На Купала воду вважали цілющою, тому нею умивалися. На воду дівчата пускали вінки, ворожачи на долю. Водночас вода була й небезпечною, бо, за віруваннями, потребувала жертв. Тому людську жертву замінило її символічні зображення — «купайлицю», фігурки Марени та Івана з дерева. У давнину потоплення, спалення ритуальних атрибутів Купала (купальського дерева, опудала, вінків) символізували відправлення їх у потойбіччя і закінчення свята.
Вогонь. Через магічні мотиви свята на ворота та двері хат вішали кропиву, встромляли коси й серпи, щоби відлякувати відьом, які цієї ночі шкодять людям і худобі. Коли палили багаття, щоб очиститися від «нечистої сили», то кожен мав принести у вогонь щось своє. Вогонь мав також і запліднюючу силу, тому багаття розпалювала дівчина. За віруваннями, щоб мати змогу продовжити рід, усі дівчата і молоді жінки мали обов’язково бути на святі.
Як святкують зараз. Через вплив церкви та заборон, Івана Купала втратило свої язичницькі та магічні мотиви та перетворилося на традицію — веселе гуляння української молоді.
Авторка тексту: Єлизавета Баурда
Фото: ua.korrespondent.net
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики