Спляча потужність Німеччини

Федеративна Республіка Німеччина — це найбільша економіка Європи, тому Берлін має величезні можливості для впливу на інші країни. Проте довгий час німецький уряд їх не використовував. Для порівняння: ВВП Росії більш ніж удвічі менший за ВВП Німеччини, але про вимоги й бачення Кремля у світі говорять помітно частіше, ніж про погляди Берліна. Звісно, РФ має значно ширші території й більше населення, ніж ФРН, але маючи настільки потужну економіку, Німеччина могла б відігравати важливішу роль. То в чому ж причина? У політичній волі.

Після завершення Холодної війни та об’єднання двох частин Німеччини країни Західної Європи відчували себе переможцями в історичному масштабі. Комунізм упав, ядерної війни не сталося — Захід тріумфував. Провідні країни континенту прагнули якнайдалі відійти від імперського минулого, а тому не думали про активний вплив у світі. Армії були не надто потрібні у Європі без кордонів, економіка зростала, був створений ЄС, який постійно приваблював нових членів, а якість життя стабільно покращувалася. Так ще й питання безпеки у світі взяли на себе США. Навіщо щось змінювати, якщо все й так добре працює?

Та добре було не всюди. Багато так званих «країн, що розвиваються» перебували у складних умовах. Люди там часто переживали бідність, переслідування, війни чи голод. Європа намагалася їм допомагати: виділяла кошти й рекомендувала як краще проводити реформи. Така репутація приводила до Європи все більше шукачів притулку, біженців і мігрантів. Тим часом сили набирали ті, що не хотіли відмовлятися від старих імперських методів.

Ангела Меркель… 

У такому стабільному світі, що рухався до великих загроз, Німеччиною керував союз двох партій — Християнсько-демократичного та Християнсько-соціального. Ці партії — помірковані консерватори, тобто правоцентристи. У 2005 році це об’єднання на чолі зі знайомою українцям Ангелою Меркель прийшло до влади у Берліні. Так почалися її 16 років правління. За цей час Німеччина була наймогутнішою державою ЄС. Більшість грошей надходила саме від ФРН, а з ними — й певний контроль над реформами й політикою країн, які ці гроші отримували. Слід віддати належне, такий контроль справді був корисним: економіки менших країн ЄС зростали, а якість життя їхніх громадян покращувалася. Сама ж Німеччина не надто змінювалася.

Тому коли проблеми таки почалися, це стало шоком. Напливи мігрантів та імперські амбіції Росії викликали зростання цін та суспільну напругу. Приблизно тоді Меркель вирішила завершити свою роботу. Люди вимагали змін, тому владу перебрали інші політичні сили — Соціал-демократична партія на чолі з Олафом Шольцом. Проте досить помірковані рішення нового канцлера видалися німцям недостатніми. Тому на політичну арену повернувся один, здавалося б, давно забутий політик.

…і давній супротивник Меркель

У 2000 році основним суперником Меркель у боротьбі за лідерство в партії був такий собі Фрідріх Мерц — юрист за освітою, депутат і голова фракції у Бундестазі. Тоді він поступився їй, після чого залишив політику й з часом пішов у бізнес, де працював у правлінні великих корпорацій. Коли ж Ангела Меркель оголосила про завершення кар’єри, перед Мерцом відкрився шанс, який він не міг пропустити. Тож політик повернувся, швидко здобув популярність у партії й зрештою очолив її. Тепер він буде канцлером. 

Мерц критикував уряд Шольца за недостатню допомогу Україні, також він був першим німецьким політиком, який приїхав на звільнену Київщину. Водночас він прагне зменшити залежність Європи від США, особливо у питаннях безпеки. Отже, Німеччина інвестуватиме в оборону. Для цього потрібні гроші, тому новий канцлер хоче пожвавити бізнес, скоротивши податки й сумнозвісну німецьку бюрократичну тяганину. А ще — він прийняв досить жорстку позицію щодо мігрантів.

Німеччина як найбагатша країна ЄС приваблює багатьох шукачів кращої долі, і це почало турбувати німців. На цих побоюваннях ефективно грають ультраправі з «Альтернативи для Німеччини» (АдН) (ця ж партія має проросійські позиції). Їхня популярність, порівняно з минулими виборами, виросла вдвічі, здебільшого на сході країни. Безумовно, Фрідріх Мерц відреагував на це, і його партія ухвалила жорсткіші правила для мігрантів. Щоб прийняти їх, ХДС/ХСС довелося голосувати разом із АдН. Такий крок у німецькій політиці є дуже ризикованим через складне минуле країни, пов’язане з ультраправими рухами. Співпраця Мерца з «Альтернативою для Німеччини» викликала масштабні протести, але ХДС/ХСС усе ж перемогли на виборах.

То який розклад сил?

Найбільше місць у парламенті взяла ХДС/ХСС, за нею йде АдН, тоді соціал-демократи Шольца, зелені і, неочікувано, ультраліві з Die Linke (минулих виборів вони не пройшли, а цього разу таки здобули близько 9% голосів). Фрідріху Мерцу треба формувати коаліцію. Домовлятися з АдН він не буде (він вже відчув, наскільки це небезпечно). Тому, вочевидь, Німеччиною керуватиме коаліція ХДС/ХСС із соціал-демократами, як у часи Меркель. Двопартійна коаліція традиційно ефективніша (бо треба менше домовлятися і можна швидше ухвалювати рішення). Німеччина і Європа потребують змін. Чи докладеться до них новий уряд у Берліні, чи стане Мерц одним з провідних лідерів нової, активнішої Європи, чи отримає Україна довгоочікувані німецькі ракети Taurus — дізнаємося вже скоро.

Автор статті: Дмитро Спорняк

Фото: Markus Schreiber / Associated Press