Трибунал звинуватив також колишнього міністра внутрішніх справ Бангладеш та екскерівника поліції країни Чоудхурі Абдулли аль-Мамуна, який визнав провину та погодився давати свідчення.

Нагадаємо. Трибунал вже видав три ордери на арешт Шейх Хасіни. До того ж експрем’єрку заочно засудили до шести місяців ув’язнення за неповагу до суду після оприлюднення аудіозапису, на якому вона каже: «Проти мене порушено 227 справ, тож тепер у мене є ліцензія на вбивство 227 людей».

Суд над Хасіною щодо злочинів проти людяності має відбутися 3 серпня. Нагадаємо, прем’єрка Шейх Хасіна втекла з країни до сусідньої Індії 5 серпня 2024 року після масштабних протестів. Дотепер вона перебуває у вигнанні і невідомо, чи її екстрадують на батьківщину. Очільник тимчасового уряду Мохаммед Юнус підтверджує, що Бангладеш надіслав Індії декілька запитів на екстрадицію Шейх Хасіни.

Студенти вийшли на протест

Тисячі студентів вийшли на вулиці міст, вимагаючи більш справедливого ставлення до себе з боку уряду. Вони відчували, що у них відбирають перспективи на життя. Вони були обурені тим, що в їхній країні цінують не знання і вміння, а вірність владі і походження. І вони були цілком переконані, що так бути не має. Причиною для студентських протестів стали робочі місця на державних посадах. Точніше, те, як і кому їх віддали.

Робота на державних посадах — річ надзвичайно престижна і досить прибуткова у Бангладеш. Багато перспективних молодих людей хотіли б розвивати свою кар’єру в такому напрямку. Але влада країни вирішила інакше. Більш як половина місць на державних роботах була наперед відведена для певних груп суспільства, наприклад для родичів людей, які більше як півстоліття тому боролися за незалежність Бангладеш. Але що тоді робити всім решту в країні, у якій живе понад 170 мільйонів громадян? Чому не обирати людей за їх власними заслугами, а не за походженням?

З такими питаннями молодь вийшла на вулиці. Та влада зустріла студентів не з відповідями, а з кийками. На розгін протестів кинули підрозділи поліції і місцевих бангладеських тітушок. Прем’єрка країни Шейх Хасіна окремо закликала прихильників своєї партії нападати на протестувальників. Стерпіти корупцію чи несправедливість при владі ще було можна. Але пробачити напад на студентів — ні. Замість зупинити протести, це лише розпалило їх сильніше: до молоді приєдналися інші групи суспільства. Між владою та протестувальниками все більше наростала агресія. Уряд обмежував комунікації, сповільнював інтернет і застосовував зброю. Загинули понад 300 людей. Здавалося, ця жорстокість триватиме довго. Аж поки одного ранку представники армії не виступили з оголошенням: прем’єрка Хасіна покинула країну. Революція перемогла.

Країна бенгальців

Бангладеш має більш як в чотири рази меншу площу, ніж Україна. Попри це там живе понад 170 млн людей. Майже всі вони — бенгальці. Їхню країну майже з усіх сторін оточує Індія. Та це не заважало Бангладеш до 1971 року бути частиною Пакистану. Це особливо дивно, адже між цими двома державами — близько 1800 км. Це може виглядати досить дивно, бо це так і є. А причиною тому — колоніалізм. Річ у тому, що в минулому увесь цей регіон захопила Британська імперія. Коли ж місцеві народи здобули незалежність, вони поділились на дві держави за релігією. Більшість мусульман стала частиною Пакистану, всі решту — Індії. Той факт, що у бенгальців є власна мова і власна культура, здавалося, нікого не обходив. 

У межах Пакистану бенгальці становили більшу частину населення, але ставилися до них не надто справедливо. Влада з власне Пакистану їх утискала, змушувала говорити своєю мовою і не допускала до керівництва державою. Бенгальці вирішили протестувати, але тоді Пакистан почав проти них репресії. Терпець увірвався. Бангладеш проголосив свою незалежність. Та її ще слід було відстояти. Почалася війна за свободу країни. Насильство було настільки масштабним, що дехто навіть вважає його геноцидом проти бенгальців. За деякими підрахунками, загинуло до трьох мільйонів людей. Але Бангладеш таки виборов свою незалежність.

Два правителі однієї сім’ї

Та хорошого життя перемога одразу ж не принесла. Лідера боротьби Бангладеш за незалежність і першого президента новоствореної країни — Шейха Муджібура Рахмана вбили під час військового перевороту у 1975 році. Разом з ним убили й велику частину його сім’ї. Дві дочки Рахмана були в той час за кордоном, а тому вижили. Пройшло трохи часу і одна з них повернулася на батьківщину. Там вона пішла слідами батька і також подалася в політику. Звали її Шейх Хасіна і їй судилося стати прем’єркою Бангладеш. І ще й пробути на цій посаді цілих 15 років.

До влади дочка батька бангладеської нації вперше прийшла у 90-х. Потім владу Хасіна втратила, щоб повернутися в крісло прем’єрки 2009 року. Відтоді країна надзвичайно розвинулася: її економіка є однією з найбільш динамічних в регіоні. Дохід на душу населення у Бангладеш зріс втричі за останнє десятиліття, а понад 25 мільйонів бенгальців змогли вийти з-за межі бідності. 

Але ціною цього була демократія. Що довше Хасіна перебувала при владі, то більш авторитарними ставали її методи і ширилася корупція. Коли ж обурення людей дійшло до краю, сталася революція і прем’єрка була вимушена вдруге у своєму житті переховуватися в Індії. Сама Індія цінує свої стосунки з Бангладеш. Не останньою чергою через власне суперництво з Пакистаном: індійці з цією країною — закляті вороги.

Боротьба за вплив і за нове життя

Уряд революціонерів Бангладеш очолив нобелівський лауреат Мухаммад Юнус. Тепер вони розбираються, як їм налагодити життя у власній країні. А ось прем’єрка втікачка Шейх Хасіна тепер переховується в Індії. Це створює певну напругу між двома країнами. Бо ж якщо для бангладешців політикиня є скинутою диктаторкою, то для влади Індії вона близька і надійна партнерка. 

Довгий час Нью-Делі утримувало тісні стосунки і мало вигідні економічні взаємини з урядом Шейх Хасіни. Це допомагало підтримувати вплив Індії в регіоні. Вплив, який уряд найбільш населеної країни світу дуже цінує, змагаючись за нього з Пакистаном та передусім з Китаєм. Стосунки з Бангладеш у цій історії є дуже символічними.

Памʼять на трьох

Коли бенгальці боролися за свою свободу і через значне насильство велика частина людей почала тікати до сусідньої Індії, Нью-Делі використало це як причину вступити у війну. Індійська армія показала тоді себе дуже успішно. Вона швидко змусила Пакистан до миру. Після минулих не надто успішних бойових дій з Китаєм така переможна війна стала для індійців виявом того, що вони можуть мати успіх.

До сьогодні ту війну в Індії її згадують з гордістю. Для Бангладеш та війна, звісно, стала початком їхньої незалежності, тож теж є надзвичайно символічною, виявом героїчної боротьби народу за свободу. Пакистан натомість воліє детально того конфлікту не згадувати. У шкільних програмах там не надто вдаються в деталі того, чому їхня країна втратила половину населення, як почалася війна і які були репресії проти бенгальців. Ісламабад у втраті Бангладеш звинувачує не власну репресивну політику, а Індію. Мовляв, це все було підлаштовано. Та все ж той програш мав вплив на ісламську країну. Він спонукав Пакистан серйозно зайнятися своєю армією і ядерною програмою.

Сьогодні громадяни Бангладеш взяли відповідальність за свою країну у власні руки і попереду їх чекає ще довгий шлях побудови омріяного життя. У цьому плані їм пощастило, адже Індія, попри свої близькі стосунки зі скинутою прем’єркою Шейх Хасіною, навряд чи буде намагатися повернути її на посаду. Попри всі недоліки свого релігійно-націоналістичного уряду, Нью-Делі — це все-таки не імперська столиця. Розглядаючи події далеко на півдні Азії, можна задуматися: а щоби було б в Україні, якби після Революції Гідності Москва не почала війну?

Автор статті: Дмитро Спорняк

Фото: Ferdous Hasan/Pexels

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Аргентинського священника намагаються притягнути до відповідальності за участь у викраденнях та тортурах

Борються за це люди, які пережили злочини військової хунти в Аргентині у 1970-х роках. Постраждалі звинувачують місцевого священника у співучасті, зазначаючи, що він регулярно перебував у приміщенні, в якому катували людей, і не допомагав жертвам. Натомість дивився на катування і, тримаючи Біблію в руках, наказував жертвам надати катам інформацію, яку ті вимагали, бо «така воля Божа».

Вперше про участь священника в катуваннях жертви заявили у 2010 році, коли зустріли його на суді як свідка. Після цього священник втік в Італію, звідки він родом. Аргентина вже двічі вимагала екстрадикції чоловіка, востаннє — у 2021 році. Влада Італії погодилася видати священника, але його адвокат подав апеляцію, завдяки чому підозрюваний досі залишається на батьківщині.

Військова хунта керувала Аргентиною із 1976 року. За час правління військових вбили близько 30 тисяч людей, переслідували усіх, хто виступав проти диктатури. До демократії ця південноамериканська країна повернулася лише у 1983 році. Досі у країні відбуваються судові процеси над причетними до злочинів хунти. Серед них уже був один священник, якого засудили до довічного ув’язнення.

Активістів із Бангладешу кинули до в’язниці за висвітлення вбивств, які вчинила влада 

Двох захисників прав людини звинувачують у тому, що звіт, який вони опублікували у 2013 році, містить неправдиву інформацію, зачіпає релігійні почуття та підриває імідж держави. Документ стосувався протестів ісламістських груп, що вимагали запровадження більш суворих правил для суспільства Бангладешу. Тоді влада провела операцію із розгону протесту, внаслідок якої загинула як мінімум 61 людина.

Судовий процес над активістами почався відразу після оприлюднення звіту й тривав 10 років. Протягом цього часу активістів затримали, випустили під заставу та затримали знову. Захисників засудили до двох років ув’язнення. При цьому уряд країни заблокував роботу правозахисної групи, учасниками якої були активісти, заборонивши їй доступ до коштів та не продовживши реєстрацію.

Ув’язнені активісти десятиліттями документували тисячі заявлених випадків позасудових убивств, зникнень опозиціонерів та насильства з боку поліції у Бангладеші. Чинний уряд звинувачують в утисках активістів та політичних опонентів із 2009 року.

Сину Байдена висунули кримінальні звинувачення

Гантера Байдена звинувачують у тому, що він збрехав, заповнюючи форми при купівлі зброї. У той час син американського президента був залежним від наркотиків. Володіння зброєю під час вживання наркотиків та брехня у відповідній документації є федеральними злочинами у США. Байдену-молодшому загрожує до 25 років ув’язнення.

Сторона захисту зазначає, що короткочасне володіння незарядженою зброєю не було загрозою публічній безпеці і звинувачує республіканців (членів однієї із двох основних партій у США) у втручанні в справу. Засудження Гантера Байдена до реального терміну вважають малоймовірним й експерти з права.

Раніше сина Байдена уже звинувачували у несвоєчасній сплаті податків у 2017 та 2018 роках. Скандали розгоралися також навколо самого президента Байдена щодо його можливого залучення у бізнес-інтереси свого сина, які стосувалися й України. Юридичні проблеми Гантера Байдена привертають велику увагу у США у зв’язку із намірами його батька переобратися на пост президента попри те, що сам Байден-молодший ніколи не займав політичних позицій в адміністрації свого батька.

Політики та бізнесмени заробляють мільйони на пересиланні мігрантів через джунглі до США

Понад 360 тисяч людей уже перетнули джунглі на межі Колумбії та Панами по дорозі до США. Це більше, ніж за увесь минулий рік, коли мігрантів було близько 250 тисяч. Усі вони перетинають небезпечний Дар’єнський розрив — ділянку неосвоєного густого тропічного лісу, що кишить малярійними комарами та іншими загрозами, які характерні для такого клімату.

У квітні США, Колумбія та Панама підписали угоду, щоб припинити цей міграційний потік, але безрезультатно. Північні регіони Колумбії, де починається тропічний ліс, перебувають під контролем потужної банди наркоторговців, тож центральна влада не має там впливу. 

Натомість до справи взялися місцеві політики. Вони організували громадську організацію, що допомагає мігрантам, які походять здебільшого із Венесуели, Еквадору та Гаїті. Вони забезпечують їх продуктами, місцями для перепочинку, транспортом, провідниками через джунглі та різноманітним спорядженням — усе за окрему плату. Виграє на цьому і місцевий наркокартель, збираючи податок за прохід через джунглі та за «охорону».

Представники місцевої влади, мери маленьких містечок, через які проходять мігранти, називають потоки біженців «найкращою річчю, що могла статися» із їхніми бідними поселеннями. Влада Панами, що лежить по той бік джунглів, обурена діями південних сусідів. Натомість влада Колумбії стверджує, що розв’язати проблему із біженцями можна лише налагодивши соціальну ситуацію на батьківщинах мігрантів.

Фото: Колаж НЗЛ

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики