Детальніше. Відзнака одразу двох лауреатів є порушенням правил Букера, в яких чітко прописано, що присуджувати премію одразу двом людям не можна. Проте журі пояснило, що просто не змогло обрати, який із двох творів є кращим.
Письменниці розділять між собою грошовий приз у 50 тисяч фунтів стерлінгів (60 тисяч доларів). Водночас Маргарет Етвут стала найстаршою лауреаткою премії (авторці 79 років), а Бернардіна Еварісто — першою темношкірою переможницею.
Дія у романі «Заповіти» відбувається через 15 років після подій у романі «Розповідь служниці». Місце дії те ж саме — у патріархально-тоталітарній державі Республіка Галаад, де суворі закони суспільства позбавляють жінок будь-яких прав, залишаючи їм єдину функцію — народження дітей.
У романі «Дівчина, жінка, інші» кожній героїні присвячений розділ, і їхні шляхи дивним чином перетинаються попри зовсім різні біографії.
Букерівська премія вважається однією з найпрестижніших літературних премій англомовного світу й світу загалом. Щороку вона присуджується за роман, написаний англійською мовою громадянином Британської Співдружності Націй, Ірландії або Зімбабве. Перше вручення відбулося 1969 року.
→ Переможці Букера, книги яких можна почитати українською.
2015: «Коротка історія семи вбивств» Марлон Джеймс. Грудень 1976 року. Ямайка фактично на порозі громадянської війни, в гето Кінгстона ллється кров. «Король реґі» Боб Марлі готується до грандіозного концерту за мир, покликаного зняти напругу в суспільстві. Група озброєних бандитів вдирається в його дім і поливає все вогнем… Довкола цього замаху, який сколихнув увесь світ і породив безліч чуток на десятиліття наперед, розгортається епічне полотно роману ямайського письменника Марлона Джеймса під провокаційною назвою «Коротка історія семи вбивств».
2014: «Вузька стежка на Далеку Північ» Річард Фленеган. Це історія військовополонених часів Другої світової, які будували залізницю між Бірмою і Таїландом, так звану «Дорогу смерті» — бо тисячі з них гинули в джунглях від каторжної роботи, недуг та виснаження… Роман для тих, хто не любить читати романів про війну. Роман, що складається в одне ціле на останніх сторінках, — і від цього перехоплює подих… Роман, у якому ви не знайдете особливих художніх прийомів: автор веде оповідь розважливо, зосереджено й тихо, без зайвих деталей та сентиментів — і твір, назву для якого автор запозичив у японського середньовічного поета Мацуо Басьо, ніби й справді перетворюється на графічну замальовку, що ілюструє збірку давньої японської поезії.
2013: «Світила» Елеонор Каттон. Нова Зеландія середини XIX століття — доба «золотої лихоманки». У курильній кімнаті готелю містечка Гокітика сходиться химерне товариство — священик, аптекар, секретар суду, редактор газети, двоє китайців, тубілець маорі та інші, щоб обговорити кілька таємничих пригод, які дивним чином збіглися в часі: загадкове зникнення, не менш загадкова смерть, несподівана знахідка в убогій самітницькій хижі… Разом із молодим адвокатом, який щойно прибув до Гокітики, ми опиняємося в гущавині всіх цих дивовижних подій, химерним чином пов’язаних зі «світилами» — положенням зір і планет на небесній сфері. Класичний детектив, містико-філософський трактат, психологічний роман — усе це майстерно переплітається в романі молодої новозеландської письменниці.
2012: «Везіть тіла» Гіларі Мантел. Король Генріх VIII Тюдор багато років намагався завоювати серце Анни Болейн. Заради цього він зріксяка толицької церкви, плів інтриги, скоював підступи і злочини, однак дружина так і не змогла подарувати Англії довгоочікуваного спадкоємця. Гострий розум Анни почав дратувати марнославного Генріха, а ряд її свавільних рішень відвернув від королівського двору багатьох друзів і радників монарха. І тоді з тіні виступив Томас Кромвель, готовий виконати наказ свого володаря — за будь-яку ціну позбавитися Анни.
2011: «Відчуття закінчення» Джуліан Барнс. Це чудовий приклад високопробної англійської прози: вічні теми любові та смерті, непередбачуваний сюжет і глибокий психологізм. Закінчення життя, закінчення стосунків — які відчуття супроводжують ці події, який вони мають сенс? Джуліан Барнз філіґранно ставить ці питання перед читачем.
2002: «Життя Пі» Янн Мартель. Роман-притча, який розповідає історію Пі, сина власника одного індійського зоопарку. Волею долі він, разом із сім’єю, змушений емігрувати до Канади. Під час мандрівки їхній корабель зазнає аварії, і хлопець опиняється в рятувальному човні: сам на сам із тигром, гієною, мавпою та зеброю. Що ж чекає на них попереду? Це непроста історія про віру, випробування долі, боротьбу за виживання, пошуки Бога та про найпотаємніші закутки людської душі.
2000: «Сліпий вбивця» Маргарет Етвуд. Лора завжди була дивачкою, Айріс — стриманою, не схожою на сестру. Та попри всі розбіжності вони мали спільну долю, спільну історію, прикрості, розділені на двох… Вони були одна в одної всупереч світові. А потім у їхньому житті з’явився ексцентричний письменник Алекс, а з ним прийшло й дещо інше… Те фатальне, що змінило життя сестер і стало причиною зникнення Лори. Єдине, що лишила по собі молодша сестра, — скандальна й загадкова книжка про стосунки жінки й чоловіка, який розповідав своїй коханці фантастичні історії про світ, де мешкають сліпі вбивці. Однак Лорин роман — це схованка. Айріс знає, що в ньому — все їхнє життя з болючими подробицями та секретами, від яких перехоплює подих… Як же все було насправді? Де межа між життям і книжкою?
→ Роман «Заповіти» ще у вересні назвали переможцем Букерівської премії. У вересні одна із британських книгарень виставила роман «Заповіт» Маргарет Етвуд з наклейкою, наче він є цьогорічним переможцем Букерівської премії. А книжку Люсі Елманн «Качки, Ньюберіпорт» із позначкою «Фіналіст The Booker Prize 2019». Ці обидва романи справді потрапили до цьогорічного короткого списку Букерівської премії, але переможця оголосили тільки 14 жовтня. Фото з книгарні опублікував на своїй Twitter-сторінці британський письменник та академік Метью Сперлінг: «Не думаю, що ви могли уже використовувати такі наклейки, друзі», — написав він.
Фото: Star2.com