Також вони обговорили припинення вогню в Чорному морі та досягнення «постійного миру». Переговори щодо цього мають «негайно» розпочатися на Близькому Сході.

Крім того, лідери говорили про зупинення розповсюдження стратегічної зброї. Путін і Трамп також погодилися, що покращення двосторонніх відносин між Сполученими Штатами та Росією «матиме значні переваги».

Хто такі хусити? Це — озброєна група ісламістських повстанців з Ємену, яка походить з секти зейдитів. Остання є частиною єменської меншини мусульманів-шиїтів. Хусити почали свою діяльність наприкінці 90-х, коли вони виступали проти тодішнього президента Ємену, якого підтримувала сусідня Саудівська Аравія.

Повстанська діяльність секти переросла в повномасштабну громадянську війну у 2014 році, коли хусити захопили столицю Ємену — місто Сана. Офіційну владу країни підтримує коаліція арабських держав на чолі з Саудівською Аравією. Станом на сьогодні Саудівська Аравія намагається вийти з цієї війни.

Попри це хусити досі контролюють столицю та північно-західну частину Ємену, де проживає більшість населення країни. За час громадянської війни загинуло близько 377 тисяч людей. Ще чотири мільйони були змушені покинути свої домівки.

Яка мета хуситів? Основою ідеології хуситського руху є підтримка прав секти зейдитів, а також конфлікт з Ізраїлем та США. Офіційним гаслом хуситів є: «Бог великий, смерть Америці, смерть Ізраїлю, прокляття євреям, перемога ісламу». Хусити є частиною так званої «вісі спротиву», яка включає організацію Хезболла в Лівані, а також ХАМАС в Секторі Газа. Усіх їх підтримує і, ймовірно, очолює Іран. 

Останніми роками хусити значно наростили свій арсенал, почавши використовувати крилаті й балістичні ракети, а також далекобійні дрони. Аналітики вважають, що зброю повстанцям постачає саме Іран, розширюючи так свій вплив у регіоні.

Чому США їх атакували? З початком війни у Секторі Газа хусити заявили про підтримку ХАМАС, почавши атакувати усі кораблі, які пливли в сторону Ізраїлю через Червоне море, де проходить близько 15% світової морської торгівлі. Через діяльність хуситів транспортні кораблі повинні оминати коротший маршрут через Суецький канал, обпливаючи Африкою. Це створює додаткове навантаження на світову економіку та підіймає ціни на транспортування.

На фоні цього адміністрація Дональда Трампа посилює санкції проти Ірану після того, як Тегеран відмовився від пропозиції президента США сісти за стіл переговорів щодо ядерної програми ісламської країни.

Дивовижні історії про неонацистів

На початку повномасштабного вторгнення Росія розповідала, що Україною нібито керують нацисти, які утискають права російськомовних. Проте ці історії не зовсім спрацювали: майже ніхто не сприйняв їх як достатню підставу для нападу на суверенну державу. У 2014 році ситуація була дещо іншою. Тоді люди на Заході мало цікавилися подіями в Україні й не розуміли ні того, що відбувається, ні того, хто у цьому винен. Ба більше, медіа прискіпливо розглядали діяльність українських активістів і військових, зокрема бійців тоді ще полку «Азов», щоб з’ясувати, чи справді українці не нацисти. Тож чому пропаганда спрацювала у 2014-му, але не у 2022-му?

За вісім років, що минули між цими двома датами, більшість західних медіа таки зуміли докладніше розібратися в подіях в Україні. Наша країна залишалася навдивовижу стабільною і демократичною. А ще — складно звинувачувати у нацизмі людей, які не тільки обрали президентом етнічного єврея, а й навіть не звертали уваги на сам факт його походження. Ба більше, весь спротив, який українці чинили під час російського вторгнення, кардинально суперечив кремлівській пропаганді про те, що російськомовні українці зустрічатимуть війська Кремля з квітами в руках. Можна брехати скільки завгодно, але реальність від цього не зміниться.

Минуло ще три роки — Москва дещо змінили фокус своїх наративів. Тепер російська пропаганда розповідає не про «поганих українців», а про те, як усім погано жити під час війни. Водночас про те, що цю війну розв’язала саме Росія, вони мовчать. Пропагандисти з Кремля поширюють драматичні розповіді про те, як українці страждають, тоді як влада їх обкрадає і використовує війну, щоб утриматися на посадах. Західна допомога, за їхніми словами, лише затягує бойові дії, навіть попри те, що її нібито розкрадають. А гроші, які виділяють на підтримку України, могли б піти на розв’язання проблем західних країн — так стверджують пропагандисти. А перемогти Росію, за їхніми словами, неможливо, бо вона має багато ресурсів і ядерну зброю, стверджують росіяни і їхні прихильники. Жодні факти про те, що відбувається насправді, і те, як українці вже три роки стримують цю «непереможну армію», не працюють для тих, кому на Україну відверто байдуже.

Вдячна аудиторія

Наразі бажання завершити війну РФ проти України ціною поступок з українського боку набрали популярності лише в американських політичних колах. Держави ЄС (за винятком Угорщини і Словаччини) все ще стійко допомагають українцям. Не так давно американські посадовці тримали чітку лінію підтримки України. Щоб зрозуміти, що саме змінилося, слід розібратися, хто такі американські виборці. 

Погляди різних груп людей у США надзвичайно розділені, часто навіть кардинально протилежні. Якщо прихильники демократів здебільшого виступають за соціальну підтримку громадян, тісну співпрацю з іншими державами та прийом мігрантів, то виборці-республіканці категорично проти всього цього. Натомість вони хочуть заборонити аборти та погляди, які суперечать їхнім (наприклад, ЛГБТ-спільноту), а до інших країн ставитися радше з позиції сили. Зрештою, внутрішній конфлікт у США зводиться до того, що демократи зосереджують увагу на ліберальних цінностях: прогресі, толерантності та свободі вибору, а республіканці — на консервативних: релігійних нормах, традиційних правилах і стабільності.

Середньостатистичний виборець у США — це людина старша за 50 років, яка живе у субурбії — приміських районах із приватними будинками. Різниця в популярності двох основних партій США в таких районах мінімальна: за кожну з політсил голосують приблизно порівну. Натомість між містами та сільською місцевістю відмінності помітні неозброєним оком. Жителі американських сіл значно частіше підтримують республіканців, а мешканці міст — демократів. Так само більш ймовірно, що люди з вищою освітою віддадуть свої голоси демократам, а менш освічені — республіканцям. Старші люди частіше голосують за партію Трампа, тоді як серед молоді популярніші демократи.

Ще одна ключова характеристика — релігійність. Соцопитування свідчать, що більш релігійні люди майже гарантовано голосують за Республіканську партію. Однак це стосується переважно білих американців: люди іншого расового й етнічного походження майже завжди підтримують демократів, незалежно від важливості церкви у їхньому житті (стосується це і жителів іспаномовних країн Латинської Америки). Зауважимо, громадяни США більш релігійні, ніж європейці, включно з українцями. Роль протестантської церкви та її цінностей у Сполучених Штатах дуже помітна. Цього не пропустила частина політиків, яка використала погляди такої помітної в США суспільної групи на свою користь. Отже, маємо ситуацію: демократи стверджують, що готові допомагати всім, кому тільки можуть у світі, і завдяки цьому їхня країна отримує значний вплив, тоді як республіканці хочуть передусім захистити свої традиційні цінності. Чи суперечать ці дві позиції одна одній? Відверто кажучи, ні — американській культурі сьогодні навряд чи щось загрожує. Але для політичних ігор такого конфлікту було цілком достатньо.

За Україну чи ні за кого?

У своїй дискусії з британським журналістом американський пропагандист Такер Карлсон неодноразово звинувачував українського президента в тому, що він — «диктатор», який «заборонив християнську церкву» і вбиває своїх політичних опонентів. Про яких саме «вбитих опонентів» йдеться — незрозуміло, але з церквою все очевидно: Карлсон мав на увазі УПЦ (МП), яку Росія використовувала для поширення свого впливу в Україні. Також він стверджував, що у нападі РФ винне НАТО і західні країни, які нібито здійснили «переворот» у Києві у 2014 році. Всі заперечення і питання щодо дій Росії пропагандист відкидав, заявляючи, що його більше цікавить власна країна. Говорив і про те, що Москва — дуже гарне місто і що не варто своєю агресією штовхати Кремль в обійми Китаю. Думка самих українців його не цікавила.

Як не цікавить вона (думка українців) і значну частину американського суспільства. Соціологічні опитування показують, що у війні РФ проти України 52% американців підтримують українців. На боці Росії виступають лише 4% громадян США. А ось решта 44% не займають жодної позиції. Навіть серед республіканців 37% підтримують Україну, 7% — РФ, а 56% — нікого. Вочевидь, значна частина американців вважає, що Сполучені Штати — надто далеко, а війни в Європі їх не цікавлять. Проте їх хвилює, чи розповідають в американських школах про ЛГБТ-спільноту, чи не витрачаються кошти з їхніх податків на неважливі для них речі, і чи не загрожує допомога далекій Україні ядерною війною. Саме на цьому вирішила грати російська пропаганда, яку із запалом підхопили деякі американські публічні особи, штибу Такера Карлсона. За допомогою цих наративів республіканці можуть водночас критикувати дії своїх ліберальних попередників, збираючи підтримку консервативних американців, і намагатися налагодити співпрацю з Росією (яка теж гучно говорить про традиційні цінності), щоб разом діяти проти Китаю. Американцям не кажуть, що українці — погані. Їм лише розповідають, що насправді громадянам США має бути байдуже на Україну. Великою мірою, це працює, адже прямої загрози від РФ американці не відчувають, а ось ядерної зброї побоюються.

«Захисники традицій»

Пропаганда — це не просто поширення брехні. Вона не працює, якщо намагається переконати людей у тому, у що вони не готові повірити. Успішна пропаганда завжди грає на проблемах, які вже існують: чи то незадоволення українців корупцією серед чиновників, чи то страхи американців перед суспільними змінами та війною. Та все ж у пропаганди є слабке місце: вона відрізняється від реальності. Якщо люди вірять у пропаганду і під її впливом ухвалюють рішення, які не відповідають реальному стану справ, рано чи пізно вони стикаються з вкрай поганими наслідками. Віра українців у те, що РФ не є загрозою, яка панувала до 2014 року і все ще була досить високою до повномасштабного вторгнення, дала змогу Росії майже безкарно напасти на Україну. Віра американців у те, що ліберали руйнують США, вже зараз дозволяє Китаю посилювати свої позиції, а Росії — діяти на фронті вільніше.

Але так само, як українці зіткнулися з реальністю, так і американці побачать, що щось пішло не так. Зараз команда Трампа намагається налагодити контакти з Кремлем, наївно сподіваючись перетягнути Росію на свій бік у протистоянні з Китаєм. Та цілі РФ і США протилежні, навіть попри те, що Путін і Трамп намагаються виглядати «захисниками традиційних цінностей». У цьому міг переконатися і сам Такер Карлсон під час свого знаменитого інтерв’ю з російським президентом, коли останній замість розповідей про загрозу лібералів почав лекцію про історію тисячолітньої давнини — що, вочевидь, американський пропагандист зовсім не зрозумів. Коли Кремль і Білий дім зрозуміють, що домовитися не вдасться, а Україна не збирається здаватися, стара пропаганда втратить ефективність, а міжнародна ситуація знову зміниться. Що з цього вийде — не знає ніхто. Одне можна сказати напевне: пропагандисти знову вигадають нові наративи.

Автор статті: Дмитро Спорняк

Фото: Matthis Volquardsen/Pexels

Мирні переговори

Запитання, яке найбільше турбує українців: чи варто розраховувати на адміністрацію Трампа у протидії російській агресії? Заяви американських посадовців про необхідність мирних переговорів лунають майже щодня. Втім, звучать вони дещо специфічно. Держсекретар США Марко Рубіо називає агресію РФ проти України «проксі-війною між ядерними державами». Натомість Трамп звинувачує Україну й особисто президента Зеленського у тому, що війна триває досі. Якщо зіставити ці твердження, складається враження, що з погляду команди Трампа російський напад спровокували США і НАТО, а тепер Вашингтон хоче «виправити помилку» і зупинити війну, але цьому нібито перешкоджає Зеленський.

Проводити вибори під час війни забороняє закон України «Про правовий режим воєнного стану». Однак припустимо, що Україна таки змінить свою позицію: почне тісніше працювати з американськими політиками та підпише угоду про ресурси. Чи допоможе це досягти миру? Навряд чи. У своїх заявах американські високопосадовці не згадують одну важливу деталь: немає жодних доказів того, що Росія хоче перемир’я. Про це не говорять ані в Москві, ані сам Дональд Трамп. Американський президент, звісно, каже, що спілкувався з Путіним і що той нібито хоче миру, але жодної офіційної домовленості немає.

Російські вимоги, які Кремль називає обов’язковими для початку мирних переговорів, не змінилися з початку повномасштабного вторгнення. Москва вимагає, щоб в Україні відновили всі права й вплив проросійських політиків та церкви, обмежили чисельність армії й гарантували, що Україна за жодних обставин не вступатиме до жодних міжнародних союзів (щонайменше на це Трамп погодився). А ще — Кремль прагне сумнозвісної «денацифікації», що в російському розумінні означає обмеження й утиски національно-патріотичних сил і, зрештою, всього проукраїнського. Непоганим бонусом для Кремля було б також, якби сили НАТО вивели війська з країн Центрально-Східної Європи, які раніше входили до сфери впливу СРСР.

Якщо погодитися на ці вимоги, у майбутньому Україна мала б значно менше сил для захисту від нового нападу Росії. І жоден американський бізнес чи угода про корисні копалини не зупинять війська Кремля. Саме тому Україна говорить про гарантії безпеки і про те, що Росію можна зупинити лише силою. І самої лише згадки про це вистачило для скандалу в Білому домі.

«У всьому винні попередники»

Спробуймо подивитися на ситуацію з іншого боку. Припустімо, що угода про корисні копалини стане не початком мирних переговорів, а кроком до продовження американської допомоги. Мовляв, це був лише торг, і Трамп хотів вибити для США вигідніші умови. Чи це можливо? Теоретично — так. Однак жодних доказів цього немає. Трамп і його команда ще під час передвиборчої кампанії заявили, що не постачатимуть Україні зброю. Ба більше, вже тоді вони блокували її надання. Республіканці з ентузіазмом звинувачували Байдена в тому, що він віддає гроші американців на фінансування далекої війни в Україні, і запевняли, що за Трампа такого не буде. Треба визнати: свого слова вони дотрималися.

Політика команди Трампа та їхня популярність ґрунтуються на критиці влади демократів. Республіканці постійно гучно розповідають емоційні історії про те, як простих людей кривдять ліберали та їхні правила, як здійснюють утиски традиційних цінностей. Демократів звинувачують у тому, що вони діють на догоду національним меншинам, ЛГБТ-спільноті та іншим групам, які насправді становлять меншість. Ці ідеї знайшли вдячну аудиторію серед значної частини американців, здебільшого за межами великих міст. Кількість прихильників радикальних американських консерваторів виявилася настільки великою, що вони вдруге привели Трампа до влади. 

Чи справді чинний президент США вірить у консервативну ідеологію — невідомо. Можливо, так і є. Але не можна виключати, що Трамп просто підтримує свою харизматичну позицію, аби втриматися при владі, водночас змінюючи країну відповідно до власних інтересів. Зрештою, у США сьогодні скорочують ідеологічних противників республіканців на державних посадах і в армії, а фінансування проєктів, близьких до демократів, зупиняють (згадаймо призупинення діяльності USAID). На фоні цього постає ще одна важлива обіцянка Трампа.

Війна за 24 години

Мільярдер стверджував, що зупинить російсько-українську війну за 24 години. Чи говорив він це, бо так звучало гарно, чи він справді у це вірив — невідомо. Проте це була чудова вдала нагода покритикувати Байдена. Республіканці наполягали, що демократи лише продовжують війну, марно витрачаючи американські гроші. Тепер Трамп став президентом і почав переговорив з РФ, на які Україну навіть не запросили. Проте, схоже, після переговорів стало очевидно: Москва просто так своїх позицій не здасть. На неї можна було б тиснути, але це потребує витрат, за які Трамп так критикував Байдена. У такому разі Вашингтон фактично не має важелів впливу на РФ. Натомість має важіль тиску на Україну. Чому б не звинуватити у провалі своєї політики «слабшого»? А можливо, вдасться змусити цього «слабшого» прийняти російські вимоги й зупинити війну? 

Можливий також інший варіант. Ймовірно, ідея домовлятися з РФ за спиною України була у Трампа від самого початку. Консервативна політика республіканців — із забороною абортів, нетерпимістю до критики, тиском на меншини та хрестами, намальованими на чолі топполітиків — може ставити їх ближче до Росії, ніж до демократичних союзників. Якщо Європа грає на руку американським демократам, то чому республіканці мають її підтримувати? Ілон Маск та Джей Ді Венс агітують європейців голосувати за ультраправих політиків не з власних примх. Це — чітка стратегія: утримати владу вдома і мати «своїх людей» у всьому світі. Яка в такому разі цінність України для Трампа? Що може запропонувати менша демократична держава порівняно з великою, багатою на ресурси консервативною імперією з центром у Москві?

Якщо виходити з такого погляду, можна припустити, що суперечка в Овальному кабінеті була зовсім не випадковою. Так само як і відсутність запрошення України та ЄС на мирні переговори з РФ. Як і пропозиції передати США величезні обсяги українських ресурсів в обмін на ніщо. Усе це могло бути цілеспрямованою політикою, спрямованою на те, щоб спровокувати Україну відкинути зусилля Вашингтона щодо переговорів і, зрештою, виставити Київ винним у продовженні війни. Для Трампа це означало б можливість припинити допомогу Україні та Європі й натомість відновити бізнесові зв’язки з Росією.

Геополітика амбітних самодурів

Ще за часів минулої адміністрації Трампа Китай вважали основним суперником Вашингтона: тривала торговельна війна, ситуація була напруженою. Уже за адміністрації Байдена пріоритети дещо змінилися, а Росія перебрала на себе всю міжнародну увагу. Тепер, вочевидь, усе повертається назад. Швидкий погляд на команду Трампа показує, що більшість його близького оточення — так звані «китайські яструби» — люди, які налаштовані на активні й різкі дії проти КНР. 

Економіка, ресурси та можливості Пекіна незрівнянно більші за російські. Як саме Трамп збирається протистояти Китаю — наразі невідомо. Поки що в хід йдуть тарифи. Втім, можна припустити, що перед тим, як зосередитися на КНР, США хочуть припинити витрачати «зайві гроші» і укріпити свою владу вдома. Для цього треба зменшити допомогу для захисту Європи і ліберальних організацій по світу, а також вирішити проблеми на Близькому Сході, посилюючи підтримку Ізраїлю. Можливо навіть взяти під контроль Сектор Газа та депортувати звідти корінне населення. А ще було б дуже добре швидко домовитися з Росією. Можливо, навіть вдасться перетягнути Москву на свій бік. На відміну від Китаю, Росія не виглядає для США надто загрозливою. Так, вона має ядерну зброю, тому Вашингтон не хотів би з нею воювати. Але що, окрім цього, РФ може протиставити у культурному чи економічному плані?

Росія регулярно втручається у вибори, зокрема й у США. Але команда Трампа на це не зважає. Навпаки, у своїй промові в Мюнхені Джей Ді Венс, згадуючи втручання росіян у вибори в Румунії, звинуватив саме румунів у тому, що вони не відреагували на дії Кремля. 

Чи вдасться США разом з РФ боротися проти Китаю і світових лібералів? Навряд чи. Наразі скорочення американської допомоги у світі, зокрема через зупинку діяльності USAID, лише розв’язало руки Пекіну. Китай має власну програму підтримки та розвитку іноземних держав — «Один пояс, один шлях». Низка сусідніх з Китаєм країн могла б користатися нею, але раніше віддавала перевагу фінансуванню з Вашингтона. Тепер такого вибору просто немає. Європейські країни відреагували на зміни в американській політиці не поверненням у бік ультраправих сил, а згуртованістю. Сьогодні Європа обмірковує шляхи посилення власної армії та розвитку ядерного потенціалу.

Очікування, що Росію можна перетягнути на свій бік у протистоянні з Китаєм, теж виглядає наївним. Москва сприймає Вашингтон як свого давнього геополітичного супротивника. До того ж немає гарантій, що домовленості, яких Путін зможе досягти з Трампом, не скасує наступна адміністрація. Навіть якщо Трамп захоче змінити конституцію США, він не зможе бути президентом довго, з огляду на свій вік і факт того, що його підтримує далеко не цілковита більшість громадян (а це лише початок його терміну). З Китаєм таких непевностей немає. Це, зрештою, більш зрозуміла для Росії диктатура, у якій навряд чи щось зміниться.

Цілком можливо, що з часом Трамп усвідомить: домовитися з Росією не вдається. Двоє самозакоханих президентів навряд чи зможуть терпіти амбіції один одного, нехай вони й обоє вважають себе консерваторами. Європейські імперії теж були ідеологічно схожими країнами, але це не завадило їм почати Світові війни. Які можуть бути наслідки такого потенційного конфлікту між Америкою Трампа і Росією Путіна — передбачити неможливо. Єдине, що відомо точно: Україні необхідно намагатися зберігати відносини зі США, але водночас бути готовою протриматися без американської допомоги. З цим може допомогти Європа, яка несподівано почала шукати нові рішення та активніше підтримувати українців, коли відчула холодний вітер з боку Атлантики. Зміни вже почалися, хоч би хто як цього не бажав.

Автор статті: Дмитро Спорняк

Фото: Matias J. Ocner / Miami Herald / TNS / ABACAPRESS.COM

Контекст. Учора, 4 березня, у вечірньому зверненні Володимир Зеленський заявив: «Сьогодні у багатьох запитання: “Що буде далі з допомогою від Америки?”. Доручив міністру оборони, керівникам наших розвідок, дипломатам зв’язатися зі своїми відповідниками в США і отримати офіційну інформацію. Люди не повинні здогадуватись».

Раніше видання «Голос Америки», посилаючись на високопосадовця у Білому домі, повідомило, що за вказівкою Трампа Сполучені Штати призупиняють всю військову допомогу Україні.

Цитата. «Раніше сьогодні я отримав важливий лист від президента України Зеленського. У листі йдеться, що Україна готова сісти за стіл переговорів, щоб якнайшвидше наблизити міцний мир. Ніхто не хоче миру більше, ніж українці», — процитував Трамп слова Зеленського.

Звертаючись до Конгресу, Трамп сказав, що він високо оцінює цього листа. Пані посол України у США Маркарова написала, що «лист», про який згадував Дональд Трамп, — це насправді допис Володимира Зеленського в соцмережі Х щодо готовності працювати під «сильним лідерством» президента США.

Цитата. «Щодо угоди про корисні копалини та безпеку, то Україна готова підписати її в будь-який зручний для вас час», — зазначив Трамп, цитуючи Зеленського.

Контекст. Підписання угоди мало відбутися під час зустрічі Трампа і Зеленського в Білому домі. Однак після суперечки на очах у журналістів переговори скасували.

Трамп також заявив, що США ведуть серйозні переговори з Росією та отримали «сильні сигнали» про її готовність до миру.

Цитата. «Пора припинити це божевілля. Настав час припинити вбивства. Настав час закінчити цю безглузду війну. Якщо ви хочете покласти край війні, ви повинні говорити з обома сторонами», — заявив Трамп у зверненні до Конгресу.

Дональд Трамп нічого не сказав про призупинення допомоги для України. Учора, 4 березня, у вечірньому зверненні Володимир Зеленський заявив: «Сьогодні у багатьох запитання: “Що буде далі з допомогою від Америки?”. Доручив міністру оборони, керівникам наших розвідок, дипломатам зв’язатися зі своїми відповідниками в США і отримати офіційну інформацію. Люди не повинні здогадуватись».

На початку виступу Трампа конгресмен-демократ Ал Грін із Техасу встав зі свого місця та вигукнув, що президент не має мандата. Після чого спікер Джонсон наказав вивести його із зали Палати представників.

Фото: AP

Цитата. «Все федеральне фінансування припиниться для будь-якого коледжу, школи чи університету, які допускають незаконні протести. Агітатори будуть ув’язнені або назавжди відправлені назад до країни, з якої вони прийшли. Американські студенти будуть назавжди виключені або, залежно від злочину, заарештовані», — написав Трамп у своїй соцмережі Truth Social. 

Довідка. У 2024 році у США спалахнули студентські акції проти війни Ізраїлю проти Гази. Демонстранти закликали експрезидента Джо Байдена, який підтримує право Ізраїлю на самооборону, зробити більше, щоб зупинити кровопролиття в Газі, і вимагали скасування шкільних кампаній, які підтримують уряд Ізраїлю.

Цитата. «Президент [США Дональд Трамп – ред.] чітко дав зрозуміти, що він зосереджений на мирі. Нам потрібно, щоб наші партнери також були віддані цій меті. Ми призупиняємо та переглядаємо нашу допомогу, щоб переконатися, що вона сприяє вирішенню», — сказав посадовець щодо допомоги Україні у коментарі кореспонденту «Голосу Америки» Михайлу Комадовському.

Ця пауза стосується усіх запланованих, але ще не виконаних постачань зброї, зокрема за програмою довготермінової підтримки USAI. Про це каже журналіст «Голосу Америки» Остапи Яриш.

Цитата. «Якщо глянути на останні оголошення адміністрації Байдена, тут першочергово йдеться про ракети до ППО, боєприпаси до HIMARS та артилерії», — пише Яриш.

Про призупинення військової допомоги Україні пише також видання Bloomberg із посиланням на високопосадовця у Міністерстві оборони США. У статті йдеться, що це рішення може стосуватись не лише обладнання на суму 3,85 мільярда доларів, яку було передбачено за попередньої адміністрації Байдена. Призупинення також може стосуватися американського обладнання, яке США вже надали або продовжують надавати Україні.

Як зараз реагують в Конгресі? Остап Яриш повідомляє, що  сенаторка-демократка Джин Шагін, співголова комітету Сенату з іноземних відносин, оприлюднила заяву: «Цей акт відплати проти нашого союзника, який стоїть на передовій захисту свободи та демократії, не лише ганебний, він небезпечний.. … Я закликаю адміністрацію змінити курс і пам’ятати, що цінності Америки належать вільному світу, а не автократам і диктаторам-вбивцям». Зі схожими заявами виступили інші законодавці-демократи.

Натомість конгресмен-республіканець Чіп Рой в ефірі CNN заявив, що Дональд Трамп міг би зупинити військову допомогу для України ще раніше. 

Цитата. «Це те, що повинен зробити президент. Відверто кажучи, він міг би це зробити до п’ятничної перепалки з Зеленським. Президент сказав, що є три шляхи: або ви програєте, або втягуєте нас у війну, або укладаєте перемирʼя. І він має рацію, обравши перемир’я», — сказав Чіп Рой.

Цитата. «Якщо хтось не хоче укладати угоду, він не залишиться надовго», — заявив Трамп.

Також сьогодні у своїй соцмережі TruthSocial Трамп написав: «Це найгірша заява, яку міг зробити Зеленський, і Америка цього довго не терпітиме! Це те, про що я говорив: цей хлопець не хоче, щоб був мир, поки він має підтримку Америки. А Європа на зустрічі із Зеленським прямо заявила, що вони не зможуть виконати цю роботу без США — ймовірно, не найкраща заява для демонстрації сили проти Росії». Так Трамп прокоментував слова Зеленського про те, що закінчення війни з Росією «дуже, дуже далеко». Також президент України казав, що будь-яка мирна угода має бути справедливою та містити чіткі гарантії безпеки.

У цей час радник з нацбезпеки США Майк Волц назвав ситуацію в Білому домі між президентами США та України «сміховинною та неприйнятною» і заявив, що президент України має сказати, що «відчуває жаль за те, що сталось». Про це Волц сказав в інтерв’ю Fox News. 

Фото:  JIM WATSON / AFP