Факт перший: чому почалися протести?

28 грудня 2025 року валюта Ірану різко знецінилася. Це обурило групу торговців у столиці країни — Тегерані. Як виявилося, економічні проблеми стали останньою краплею для багатьох людей. Те, що почалося як невеликий виступ продавців і бізнесменів, несподівано переросло в багатотисячні протести по всій країні. Натовпи протестувальників крокують вулицями з гаслами «Смерть диктатору», вимагаючи зміни режиму. Іранські жінки, на знак протесту, почали публікувати в соцмережах фотографії, на яких вони палять портрети Верховного лідера Ірану — аятоли Хаменеї.

Влада вирішила застосувати силу — в країні вимкнули зв’язок та інтернет. Почалися репресії: арешти та масові вбивства. Точна інформація про кількість жертв в Ірані недоступна, але Reuters повідомляє про щонайменше 5 тисяч загиблих з посиланням на неназваного іранського чиновника. Раніше в медіа фігурували оцінки від 2-х до понад 12 тисяч смертей, як зазначає The Guardian. 

Факт другий: незадоволення накипіло

Виступи проти влади аятоли Хаменеї в Ірані траплялися і раніше. Перші масштабні протести відбулися ще 1999 року, коли закриття газети спричинило обурення студентів, а напад на них із боку підтриманих владою радикалів лише загострив ситуацію. Згодом іранці вийшли на вулиці у 2009-му, протестуючи проти фальсифікації виборів президента. Масові акції проти дій уряду Ірану відбулися і 2019 року — цього разу через зростання цін на паливо. Кожного разу влада жорстоко придушувала протести.

Останні масові виступи були зовсім нещодавно — у 2022-му. Тоді все почалося з того, що іранська поліція моралі затримала 22-річну Махсу Аміні, звинувативши її в неправильному носінні ісламського головного убору. В ув’язненні дівчина загинула. Це спровокувало хвилю масштабних протестів проти влади та на захист прав жінок. Тоді іранська диктатура знову змогла придушити народний спротив. Та причини протестів залишилися: порушення прав людей, відсутність свободи вираження та економічні проблеми, спричинені корупцією і міжнародними санкціями.

Факт третій: війна з Ізраїлем

Торік Ізраїль атакував Іран, завдавши авіаударів по іранській ядерній програмі, вищому військовому керівництву, низці військово-промислових об’єктів і системах ППО. До того ж Ізраїль систематично завдавав нищівних ударів по бойовиках, яких Іран підтримував по всьому Близькому Сходу. До великої війни між двома країнами тоді не дійшло — перемир’я уклали за кілька днів. Але репутації іранського режиму було завдано шкоди. Як зазначає директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос у коментарі виданню Texty, ця поразка підважила саме уявлення про силу режиму і його здатність контролювати ситуацію всередині країни. Зрештою це наклалося на внутрішні проблеми Ірану й вилилося у вигляді протестів.

З огляду на цю історію, чимало оглядачів вважали, що Ізраїль може скористатися масштабними протестами й знову атакувати іранський режим. Та наразі цього не сталося. Ба більше, за інформацією The Washington Post, незадовго до початку протестів Тель-Авів і Тегеран за посередництва Москви домовилися не атакувати одне одного. Досі Ізраїль утримується від активних дій і радше спостерігає за ситуацією.

Факт четвертий: погрози Трампа

Натомість про наміри атакувати іранський режим заявляє Дональд Трамп. Президент США вже кілька разів виставляв червоні лінії для аятоли Хаменеї, погрожуючи зупинити придушення протестів за допомогою американської зброї. Водночас безпосередніх дій Трамп щоразу уникає в останній момент, а риторику періодично змінює, тримаючи всіх у стані невизначеності.

Після того як війська США викрали венесуельського президента Ніколаса Мадуро разом із його дружиною, для незахищених ядерною зброєю режимів-противників Трампа існує загроза, що рука американських спецслужб дістанеться і до них. Як зазначають в The New York Times, сама лише можливість застосування сили з боку Сполучених Штатів проти аятоли Хаменеї дає протестувальникам змогу діяти більш рішуче. Тим більше, що РФ — давній союзник аятол — навряд чи зможе допомогти дружньому режиму, поки всі російські сили зосереджені на війні проти України.

Факт пʼятий: шах у вигнанні

Понад пів століття тому, 1953 року, американське ЦРУ у співпраці з британською спецслужбою вже допомагало організовувати переворот в Ірані. Тоді країною керував прозахідний, але авторитарний монарх — шах Мохаммед Реза Пахлаві. Західні країни, передовсім британці, безперешкодно користувалися іранською нафтою. Коли новообраний іранський прем’єр Мосаддик вирішив націоналізувати місцеву нафту, США та Велика Британія скинули його з посади. Шах допоміг іноземцям, що не допомогло його репутації.

Із часом незадоволення монархом росло. Попри масштабні реформи та зростання рівня життя іранців, авторитарна влада шаха довела людей до революції. Тоді правитель утік за кордон. Нині його син Реза Пахлаві, який мав би бути спадкоємцем, став найгучнішим і досить популярним серед протестувальників лідером. Іронічно, адже свого часу так само з-за кордону до повстання закликав аятола Хомейні — лідер Ісламської революції, яка й повалила батька Рези Пахлаві.

Автор: Дмитро Спорняк

Що передувало? 28 грудня 2025 року в Ірані розпочалися протести через зростання цін та обвал курсу національної валюти. Тоді на головному міському базарі Тегерана власники багатьох магазинів закрили свої торгові точки на знак протесту проти гіперінфляції та різких коливань цін. Згодом це переросло в антиурядові мітинги. 

Які наслідки? Відомо про щонайменше 45 загиблих, ще понад дві тисячі людей затримали. Правоохоронці застосовують проти протестувальників сльозогінний газ, пише DW. Мітинги також тривають у Мешхеді, Керманшаху та інших великих містах країни.

Фото: AP/Evan Vucci

Навіщо це все було Ізраїлю?

Після довгих років боротьби проти підтримуваних Іраном бойовиків, уряд Ізраїлю бажав знищити спроможність самого Тегерана завдавати ударів по єврейській державі. Насамперед Тель-Авів хотів знищити ядерну зброю. Наразі немає доказів наявності в Ірану такої зброї: на це вказують і офіційні повідомлення самого Тегерана, і заяви західних розвідувальних служб. Але Ізраїль — а разом з тим і адміністрація президента США — вважають, що Ісламська Республіка працює над розробкою бойових ядерних технологій.

Отже, Ізраїль завдав удару, який назвав попереджувальним, знищивши військових керівників Ірану, частину ядерних розробок, кількох науковців, а також виробництво ракет й засоби ППО. Втім, глибоко під землею залишався великий іранський ядерний об’єкт, якого звичайною зброєю неможливо було досягти. Таку потужну бомбу — разом із засобами її доставлення — мають лише США. Певний час Дональд Трамп сумнівався щодо того, як Вашингтону діяти на Близькому Сході. Він навіть достроково покинув саміт G7, щоб зосередитися саме на цьому питанні. Та все ж США вдарили по цьому підземному об’єкту. Однак, за даними Reuters із посиланням на американську розвідку, руйнування було не остаточним. Дональд Трамп у відповідь заявив, що цілей таки було досягнуто, а оцінку розвідки назвав хибною. Тож, хоч іранські військові спроможності зазнали значних втрат, але тотальної перемоги для Ізраїлю не сталося.

Що потрібно Ірану?

Іран заперечує, що удари США й Ізраїлю повністю зупинили ядерні розробки. Нагадаємо, Ісламська Республіка запевняє, що розробляє технології виключно для енергетичних потреб. Для місцевого авторитарного уряду атаки на територію країни були також ударами по репутації. Війна між Іраном та Ізраїлем — у яких немає спільного кордону — потрібна була режиму аятол для посилення свого впливу в регіоні. Для цього Тегеран підтримував низку бойовиків в Лівані, Сирії, Іраку, Ємені та Секторі Гази.

До того ж режим мав стримувати й внутрішніх опонентів. Адже аятоли прийшли до влади внаслідок революції й утримують контроль за допомогою сили та ідеї про те, що Захід та Ізраїль є зовнішніми ворогами. А коли людям загрожує зовнішній напад, вони часто готові поступитися політичними свободами заради безпеки. Тепер же, коли Тель-Авів знешкодив більшість підтримуваних Тегераном бойовиків і може напряму атакувати Іран, постає питання: чи втримається режим аятол у своїх владних кабінетах?

Наразі виглядає, що так. Режим в Ірані нікуди не зник, і немає ознак, що йому загрожує масове повстання — принаймні в короткій перспективі. Міжнародні оглядачі Deutsche Welle зазначають, що станом на зараз скинути іранську владу можливо хіба що із застосуванням наземних військ іноземних держав — а це створює більше загроз, ніж можливостей.

Тож, з одного боку, Тегеран втратив міжнародний вплив, але аятоли зберігають владу. Аби показати свою силу у відповідь на удар США, Тегеран атакував місце розташування американських сил у Катарі, завчасно попередивши Вашингтон, щоб той вивів звідти своїх солдатів. Це може свідчити про прагнення Ірану уникнути масштабної війни. Власне, це завжди було тактикою Тегерана: підтримка іноземних бойовиків і уникнення прямих збройних конфронтацій. Це очевидне рішення, адже США мають набагато більше сил, тож початок прямої війни був би самогубством для Ірану.

Що потрібно США?

Після атаки Ірану на бази США могло здатися, що великої війни не уникнути. Але невдовзі після того президент США оголосив, що Ізраїль та Іран досягли перемир’я, яке Іран, утім, швидко порушив. Вочевидь, Дональд Трамп намагається уникнути прямої участі наземних американських військ у війні проти Ірану. Зрештою, саме це він і обіцяв своїм виборцям: збереження життів американських солдатів і відмову від участі у війнах на іншому боці планети. 

Водночас, розробка ядерної зброї значно посилила б режим аятол і поставила під пряму загрозу саме існуванні Ізраїлю — ключового союзника США в регіоні. Тож, аби підтримати Тель-Авів і зупинити можливе посилення Ірану, американські війська завдали удару, але лише одного.

А що з Росією?

На тлі всіх цих перипетій варто звернути увагу на роль РФ у подіях на Близькому Сході. Тегеран є одним із найближчих союзників Кремля. Міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі навіть літав до Москви з проханням про підтримку, та все обмежилося лише заявами. Заступник голови Ради безпеки Росії та експрезидент Дмітрій Мєдвєдєв навіть натякав на можливість таємної передачі Ірану ядерної зброї. Але якби це було реальним планом Кремля, чи озвучували б такі наміри відкрито?

Судячи з дій Москви у світі, наразі більшість уваги та ресурсів Росії зосереджені на війні проти України. Кремль навіть не допоміг дружньому режиму сирійського диктатора Башара аль Асада, який впав внаслідок довгої громадянської війни. Іран — країна значно більша і стикається з набагато серйознішими міжнародними викликами. Вочевидь, Росія намагається грати роль дипломатичної сили, підігруючи Дональду Трампу, який пропонував Путіну бути посередником. Можна припустити, що це все для того, щоб віднадити американського президента від підтримки України у війні з Росією.

Що з того Україні?

З усіх фактів, що наведені вище, можна зробити кілька важливих висновків. По-перше, якщо війська Тель-Авіва одним ударом вбивають кількох найвищих військових керівників, науковців та нищать ключові промислові, військові та наукові об’єкти Ірану, це свідчить, що влада в Тегерані не може достатньою мірою захиститися від таких атак — принаймні, поки що. Отже, вплив Ірану у регіоні зменшиться, але місцевий режим буде працювати над посиленням оборони і тим, щоб утриматися при владі.

По-друге, Іран має можливості й бажання завдавати ударів у відповідь, але робить це менш ефективно, ніж Ізраїль. Отже, існуванню Ізраїлю навряд чи щось серйозно загрожує, але бойові дії можуть загострюватися. Такий розвиток подій створює нові проблеми для сусідніх з Іраном держав, які опинилися поміж воюючих сторін, що шкодить їх безпеці, економіці та інфраструктурі.

По-третє, військово-промисловий комплекс Ірану зазнав удару — принаймні певний час Тегеран не зможе допомагати РФ зброєю, ба більше, сам її потребує. На початку повномасштабного вторгнення Іран постачав російській армії низку озброєнь — зокрема, ударні дрони типу «Shahed». Зараз ця допомога вже не є такою критичною для Росії, яка наростила власне виробництво військових безпілотників. Водночас роль Росії в подіях на Близькому Сході послабилася. Бажання Кремля завоювати Україну забирає у РФ щораз більше ресурсів, які раніше спрямовувалися на підтримку дружніх режимів, що зрештою зменшує вплив Путіна на міжнародній арені.

Можна припустити: сторони не знають, як продовжувати бойові дії. Ізраїль знищив заплановані цілі, Трамп зіграв свою улюблену роль міжнародного миротворця, а режим в Ірані уникнув великої війни та втримав владу. Утім, передумови для війни не зникли: іранський режим досі не визнає права Ізраїлю на існування, а Тель-Авів, звісно ж, не планує здаватися. Чинна влада Ірану не має сили змінити ситуацію, що, ймовірно, лише підштовхуватиме її до посиленої розробки ядерної зброї. Росія наразі теж не може втрутитися, а Ізраїль вже робить все, що може. Питання тепер полягає в тому, що робитимуть політики у Вашингтоні, як діятиме Китай — ще один союзник Ірану, до того ж значно могутніший, ніж РФ, — і яке рішення ухвалять громадяни Ісламської Республіки. Поки відповідей на ці питання немає, Близький Схід і далі нагадує порохову бочку, на якій сидять владні амбіції, сотні тисяч потенційних жертв і мільйони біженців.

Автор статті: Дмитро Спорняк

Фото: Michael Bayazidi / Pexels

Евакуація з Ірану проходила поетапно. Після загострення безпекової ситуації посольство України в Тегерані повідомило громадян про можливість виїзду. Групу автобусом доправили до кордону з Азербайджаном, після чого люди з дітьми й речами перейшли міст через ріку Аракс.

Що відомо ще? Після перетину кордону українців прийняла азербайджанська сторона. За підтримки урядів Азербайджану та Молдови евакуйованих доправили літаком до Кишинева, а далі — автобусом до Києва.

Фото: Telegram-канал Головного управління розвідки МО України

Чому Ізраїль та Іран воюють?

Коли 1948 року на Близькому Сході проголосили створення держави Ізраїль, це стало справжнім шоком для ісламського світу. З погляду євреїв, вони будували власну країну в єдиному логічному для цього місці: на землі, яка два тисячоліття тому належала їхнім предкам і з якої їх вигнали римські загарбники. Але для місцевого населення, яке багато сотень років жило в цьому регіоні, євреї й самі були загарбниками — колонізаторами, що припливли з Європи. З цього конфлікту інтересів почалася серія війн, у яких Ізраїль раз за разом перемагав сили палестинців та сусідніх арабських держав.

Це все відбувалося в часи Холодної війни, коли США та СРСР боролися за вплив у всьому світі. Близький Схід не був винятком: супердержави шукали собі союзників, яких можна було б підтримати, щоб забезпечити власні інтереси, здобути ресурси й не допустити проникнення противника в регіон. Тоді Вашингтон встановив контакт із молодою єврейською державою. Ізраїль показав свою ефективність у війні, тож США вирішили, що буде вигідно його підтримувати й озброювати. Москва скористалася моментом і почала налагоджувати відносини з арабськими країнами.

Як Іран перестав був союзником Заходу і став Ісламською Республікою?

За усім цим спостерігала велетенська місцева держава, яка протягом історії змагалася за вплив на всьому Близькому Сході, — Іран. Утім тоді країна залишалася осторонь. У ті часи державою керував монарх — Мохаммед Реза Пахлаві, авторитарний правитель, що утримував владу завдяки підтримці США та Великої Британії. У 1953 році ці західні держави навіть допомогли організувати переворот в Ірані, щоб зберегти Пахлаві посаду. Натомість Захід отримував нафту і дружній режим, ворожий до сусіднього комуністичного СРСР.

Шах Пахлаві розвивав країну, але жорстко придушував будь-яку опозицію за допомогою таємної поліції, викрадень, вбивств і тортур. Зрештою це призвело до революції. 1979 року шаха скинули, і він був змушений тікати за кордон. До влади на хвилі протестів прийшли ісламські клірики, на чолі яких стояв аятола Рухолла Хомейні. Для них шах був не просто диктатором — він був агентом Заходу, який руйнував традиційні порядки. Тож новий режим взявся повертати ісламські консервативні правила і намагався виглядати захисником традицій.

Як Іран використав бойовиків з інших держав проти Ізраїлю?

Новий уряд хотів закріпити владу і здобути лідерство серед ісламських держав завдяки опору Заходу та Ізраїлю. Однак це виявилося непросто, адже Іран — не арабська країна і сповідує інший вид ісламу, ніж більшість мусульманських держав. Тоді Тегеран узявся вибудовувати свою підпільну мережу для боротьби проти Ізраїлю.

Іран підтримував хуситів в Ємені, бойові угруповання в Іраку та Сирії, озброював «Хезболлу» в Лівані та ХАМАС у Секторі Гази. Іранський режим гучно називав цю групу «віссю опору», що мала боротися проти двох «дияволів»: малого — так аятоли назвали Ізраїль, — та великого — цей титул дістався США. Ідея полягала в тому, що бойовики у країнах, розташованих поруч з Ізраїлем, зможуть зупинити — а то й знищити — єврейську державу без прямого втручання Ірану. Тож Ізраїль атакували підтримувані Тегераном війська.

Чому сьогодні відбувається пряма війна?

Поступово Ізраїль руйнував сили всіх бойовиків, які підтримував Іран. Декілька разів Тель-Авів воював у Лівані, де базувалася «Хезболла» — головна сила, на яку покладався Тегеран. Упродовж останніх кількох років Ізраїль фактично знешкодив цю групу. У Секторі Гази Тель-Авів намагається знищити ХАМАС, що спричиняє жахливі руйнування і десятки тисяч смертей серед цивільного палестинського населення. До того ж сусідній з Ізраїлем режим сирійського диктатора Башара аль Асада, який був дружнім до Ірану та Росії, нещодавно впав після довгої та кривавої громадянської війни.

Тоді Ізраїль розпочав атаки на Іран ракетами та дронами. Тель-Авів заявляє, що це потрібно, аби Ісламська Республіка не змогла розробити ядерну зброю. Фактично єврейська держава здебільшого знешкодила групи бойовиків у сусідніх державах і тепер прагне знешкодити ще й головну силу, яка їх підтримувала.

Чого очікувати далі та що з того Україні?

Між Ізраїлем та Іраном немає спільного кордону, тож наземна війна малоймовірна. Підготовані Тегераном сили виявилися не надто готовими до протистояння з Ізраїлем, але сам Іран — велетенська держава з понад 86 млн населення. Не слід очікувати, що взаємні обстріли призведуть до повного нищення Ірану як регіональної сили. Водночас вони точно ослаблять військово-промисловий комплекс країни. Якщо ж у війну втрутяться США, то повні наслідки передбачити складно, але сили в Ірану безумовно залишиться ще менше.

Ослабленням режиму аятол в Ірані можуть скористатися опозиційні групи — протести проти влади в країні вже відбувалися, хоч і не мали успіху. Проте атака іноземної держави може мати й протилежний результат — обʼєднання іранців для опору зовнішньому ворогу. Росія — союзник іранського режиму — навряд чи зможе йому допомогти, адже витрачає всі свої сили на війну проти України. Це вже допомогло повстанцям в Сирії переважити сили диктатури, яку підтримувала Москва. Ймовірно, це ж допомогло Ізраїлю зважитися атакувати Іран.

Якщо режим аятол під тиском внутрішніх іранських сил таки впаде — Москва втратить одного з ключових союзників. Але є й небезпечний для України момент: нестабільність і обстріли в одному з ключових для видобутку корисних копалин регіонів може підвищити ціни на нафту, що добре для Росії. Водночас потреба доступу до нафти вже неодноразово спонукала США втручатися у справи в регіоні. Поки що Дональд Трамп вагається, адже він обіцяв виборцям не застосовувати американські війська за кордоном. Якщо американці таки втрутяться, наслідки можуть бути вкрай непередбачуваними.

Автор статті: Дмитро Спорняк

Фото: Necati Ömer Karpuzoğlu/Pexels

Контекст. Обстріли між Ізраїлем та Іраном тривають уже чотири дні. Вони почалися у п’ятницю з атаки ізраїльських сил на об’єкти іранської ядерної програми, вище військове керівництво та військово-промислову інфраструктуру.

Унаслідок ізраїльських ударів вбили головнокомандувача Корпусу вартових ісламської революції Хоссейна Саламі, начальника штабу Збройних сил Ірану Мохаммада Багері і заступника головнокомандувача Збройних сил Голамалі Рашида. Загинули також двоє провідних науковців, які працювали над ядерною програмою Ірану.

Що було далі? У відповідь Іран почав обстрілювати Ізраїль дронами та ракетами. Взаємні атаки продовжуються вже декілька днів. Зокрема, Сили оборони Ізраїлю повідомили, що атакували штаб-квартиру сил «Кудс» — елітного підрозділу іранського Корпусу вартових ісламської революції.

За словами керівництва Ізраїлю, ця атака була попереджувальною і повʼязаною з тим, що Іран близький до отримання ядерної зброї. Іранський президент стверджує, що Ісламська Республіка Іран не має намірів розробляти ядерну зброю, але домагатиметься свого права на ядерну енергетику і дослідження.

Також повідомляють, що в Ірані стратили чоловіка, звинуваченого у шпигунстві на користь Ізраїлю. Головний суддя Ірану Голамхоссейн Мохсені Еджеї заявив, що людей, арештованих за підозрою у співпраці з Ізраїлем, судитимуть «дуже швидко».

Унаслідок ізраїльських ударів були вбиті головнокомандувач Корпусу вартових ісламської революції Хоссейн Саламі, начальник штабу Збройних сил Ірану Мохаммад Багері і заступник головнокомандувача Збройних сил Голамалі Рашид. Загинули також двоє провідних науковців, які працювали над ядерною програмою Ірану.

В атаці брали участь понад 200 ізраїльських літаків, які завдали ударів по більш ніж ста цілях на території Ірану. Це не перший випадок, коли Ізраїль атакує іранське військове керівництво та об’єкти ядерної програми, однак ця атака є найбільшою з усіх подібних на сьогодні. За словами керівництва Ізраїлю, ця атака була попереджувальною і повʼязаною з тим, що Іран близький до отримання ядерної зброї.

Очікуючи на масштабну відповідь, Ізраїль оголосив надзвичайний стан. У країні не працюють школи, дитсадки, університети та всі підприємства, окрім критичної інфраструктури. Повітряний простір як Ізраїлю, так і Ірану, закритий.

Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти

Одним з інструментів стеження є підтримуваний державою додаток «Nazer». У ньому громадяни можуть реєструватися як «наглядачі за хіджабами» та подавати державі інформацію про жінок, які не носять хіджаби. Додаток дає змогу повідомляти про місце та час «порушення», а також вказувати номер авто, у якому помітили іранку без головного убору.

Нагадаємо, у 2022-2023 роках Іраном прокотилася хвиля протестів через смерть 22-річної студентки Махси Аміні, яка померла після затримання поліцією моралі через неправильно вдягнутий хіджаб.

Хто такі хусити? Це — озброєна група ісламістських повстанців з Ємену, яка походить з секти зейдитів. Остання є частиною єменської меншини мусульманів-шиїтів. Хусити почали свою діяльність наприкінці 90-х, коли вони виступали проти тодішнього президента Ємену, якого підтримувала сусідня Саудівська Аравія.

Повстанська діяльність секти переросла в повномасштабну громадянську війну у 2014 році, коли хусити захопили столицю Ємену — місто Сана. Офіційну владу країни підтримує коаліція арабських держав на чолі з Саудівською Аравією. Станом на сьогодні Саудівська Аравія намагається вийти з цієї війни.

Попри це хусити досі контролюють столицю та північно-західну частину Ємену, де проживає більшість населення країни. За час громадянської війни загинуло близько 377 тисяч людей. Ще чотири мільйони були змушені покинути свої домівки.

Яка мета хуситів? Основою ідеології хуситського руху є підтримка прав секти зейдитів, а також конфлікт з Ізраїлем та США. Офіційним гаслом хуситів є: «Бог великий, смерть Америці, смерть Ізраїлю, прокляття євреям, перемога ісламу». Хусити є частиною так званої «вісі спротиву», яка включає організацію Хезболла в Лівані, а також ХАМАС в Секторі Газа. Усіх їх підтримує і, ймовірно, очолює Іран. 

Останніми роками хусити значно наростили свій арсенал, почавши використовувати крилаті й балістичні ракети, а також далекобійні дрони. Аналітики вважають, що зброю повстанцям постачає саме Іран, розширюючи так свій вплив у регіоні.

Чому США їх атакували? З початком війни у Секторі Газа хусити заявили про підтримку ХАМАС, почавши атакувати усі кораблі, які пливли в сторону Ізраїлю через Червоне море, де проходить близько 15% світової морської торгівлі. Через діяльність хуситів транспортні кораблі повинні оминати коротший маршрут через Суецький канал, обпливаючи Африкою. Це створює додаткове навантаження на світову економіку та підіймає ціни на транспортування.

На фоні цього адміністрація Дональда Трампа посилює санкції проти Ірану після того, як Тегеран відмовився від пропозиції президента США сісти за стіл переговорів щодо ядерної програми ісламської країни.