Інфікування ненавистю

Частиною російської пропаганди став не тільки расизм, а й гомофобія, ксенофобія та інші проблеми, яких давно позбуваються в сучасному світі. Російська політика та їхня нескінченна пропаганда у всі періоди історії вдавались до найгірших методів впливу на маси, тому просочились сповна в українське суспільство.

«Росія приваблива тільки для гомофобів: якщо ви не любите представників ЛГБТ+ і не любите людей змішаних рас, ось тоді вам в Росію», — прокоментував становище країни російський опозиційний політик Ілля Пономарьов в одному з торішніх інтерв’ю. 

Проте імперія не забуває влізти зі своєю ідеологією й до інших країн, змушуючи їх піддаватись маніпуляціям та фейкам. Російським спецлужбам можна видати окремий орден з поширення ненависті у суспільстві: їхній вплив настільки великий у світі, що інфікував 160 країн включно з нашою. 

Міфи про армію 

Ще з початком збройної агресії у 2014 році російські ЗМІ не можуть зупинитись у поширенні міфів про ЗСУ. Одним з таких казок є підрозділ, який складається з ЛГБТ-осіб. Кількість ЛГБТ-представників у рядах української армії трохи перевищує сотню, як повідомили в організації «Українські ЛГБТ+ військові за рівні права», тому стверджувати про підрозділ неможливо. 

Дискримінація прав людини завжди була близька й російським телеведучим. Наприклад, ведучі російської телепередачі «60 хвилин» часто маніпулюють темою ЛГБТ та расової приналежності, не забуваючи вписати туди й Україну. Ольга Скабєєва наповнює програму міфами про «гей-війська, які порадили везти на Донбас Зеленському американці». Про це російські ЗМІ писали ще у 2021 році. 

«Країна захоплена ЛГБТ-спільнотою»

Не обійшлось також без новин, які Кремль поширює про Марш рівності в Україні. Однією з найбільш популярних була тема ЛГБТ-прапора на монументі Батьківщини-Мати у Києві. Цю новину російські телеведучі перетворили на те, що веселковий прапор на такій скульптурі означає, що країна захоплена ЛГБТ-спільнотою.

Лідер першої української ЛГБТ-організації в США ProudUkraine Богдан Глоба вважає, що фейкові ЛГБТ-протести та псевдо Марші рівності були організовані з однією метою: аби спровокувати сутички з праворадикалами і тим самим розколоти Майдан та відвернути західну спільноту від його підтримки. Ще з 2019 проросійські агенти впливу в Україні (числені недержавні організації, експерти та політики) активно залякують українців різними міфами про ЛГБТ, наприклад, стверджуючи, що після підписання угоди про асоціацію з ЄС дітей з гетересекуальних пар будуть забирати на користь гей-пар.

«Твереза та зла молодь» й «Український вибір» Медведчука

Окрім того, у забороненій тепер соцмережі «ВКонтакте» діяли групи під проросійськими назвами «Твереза та зла молодь», які ще з 2014 року пропагували ідеологію нацизму, расизму, ненависті до іммігрантів та антисемітизму. Під час діяльності таких груп у Львові відбулись напад та вбивство у ромському таборі. Окрім того, у групах неодноразово публікували фото з різних областей України, де люди топчуть ЛГБТ-символіку.

Україна була першою державою з колишніх республік СРСР, яка скасувала у 1991 році кримінальне переслідування представників ЛГБТ-спільноти. Проте з 2003 року почали діяти організації «Любов проти гомосекскуалізму» та «Український вибір» Віктора Медведчука. Домени їхніх сайтів були російськими. Представники руху наголошували, що «гомосексуалізм ненавидить сім’ю. Гомосексуалізм і сім’я — це поняття-антоніми, тому геї і лесбійки домагаються всюди легалізації одностатевих шлюбів, щоб дискредитувати поняття сім’ї».

У Росії на законодавчому рівні пропаганда ненависті є порушенням закону, проте вона майже ніколи не була застосована щодо представників ЛГБТ-спільноти, адже на думку російських органів влади «гомосексуалісти не є соціальною групою». Саме тому в Росії поширена політика ненависті, а її учасникам нічого не загрожує.

Авторка тексту: Юлія Шемлій

Джерело зображення: freepik.es

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Детальніше. За інформацією Державного бюро розслідувань, конфлікт стався біля будинку постраждалого. Працівник УДО спершу штовхнув його, а після зауваження Євгена жорстоко його побив. Підозрюваний ударив танцюриста в обличчя, через що у нього утворилася закрита черепно-мозкова травма, забій головного мозку, а також лінійний перелом скроневої кістки та інші травми. За словами артистки Надії Дорофєєвої, у її колеги стався крововилив у мозок, йому зробили трепанацію (розтин) черепа і ввели у медикаментозну кому.

Станом на сьогодні слідчі допитали свідків та отримали відеозаписи з камер спостереження і телефонів свідків. Триває розслідування. УДО визнає, що до нападу причетний їхній співробітник. У відомстві проводять досудове розслідування, а підозрюваного відсторонили від роботи.

Що далі? 

Попередня кваліфікація злочину — умисне тяжке тілесне ушкодження. Санкція статті передбачає позбавлення волі на строк до 8 років.

Коментар. «По-перше, ця ситуація є ще однією ілюстрацією до того, для чого українському парламенту приймати законопроєкт 5488, який вносить поняття нетерпимості в українське законодавство. По-друге, цей законопроєкт сприяє розгляду і виконанню статті про злочини злочини на ґрунті ворожнечі. І третє, на чому я хочу наголосити, — це власне злочини на ґрунті ворожнечі. Українцям і українкам потрібно дізнатися, що воно таке і зрозуміти, що багато конфліктних ситуацій, пов’язаних із насильством, підпадають під це визначення.

У чому різниця? Порівняємо це з ДТП і ДТП у стані алкогольного сп’яніння. Останнє — є обтяжувальною обставиною. Так само і, якщо умовно, бійка трапилася просто так — це один злочин, а якщо трапилася через ознаку людини (колір шкіри, національність, сексуальна орієнтація), то це вже інший злочин, який має каратися сильніше», — розповідає у коментарі для НЗЛ Володимир Бєглов, правопросвітник та громадський активіст.

Довідка. Управління державної охорони України — це державний правоохоронний орган спецпризначення. Він підпорядкований Президенту України та підконтрольний Верховній Раді України.

Фото: showbiz.fakty.ua

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики