Держава у тіні імперій

Корея — порівняно невеликий півострів, площа якого майже втричі менша за Україну. Протягом історії ця країна була затиснута між величезним Китаєм і традиційно войовничою Японією. Століттями ці великі сили змагалися за владу над місцевими державами, але остаточно завоювати й підкорити корейців не могли. Усе змінилося у 20 столітті. Ослаблена Корея, після століть ізоляції та десятиліть заворушень, опинилася у руках японських імператорів. 1905 року, після перемоги Японії у війні з Росією, корейці опинилися під протекторатом Токіо. А вже за п’ять років, без жодних виправдань, Корею насильно включили до складу Японської імперії.

Тоді почалася колонізація. Корейську мову і культуру забороняли, історичні й культурні пам’ятки окупанти викрадали та вивозили на свій острів. Забороняли навіть корейські імена, насаджуючи натомість японські. Очікувано, це спричинило зародження руху опору в Кореї. Проте Японська імперія була надто могутньою, і щоб її зупинити, знадобилося більше часу, країн та ядерних бомб.

Корейська війна

Під час Другої світової війни окуповану Корею взяли під контроль війська двох тодішніх союзників: США, яким дістався південь, і СРСР, що зайняв північ. Вони хотіли, щоб після війни дві частини півострова знову об’єдналися в єдину Корейську державу. Але переговори не дали результату. Вашингтон і Москва наближалися до Холодної війни, світ ділили на сфери впливу, і Корея стала одним із найгарячіших кордонів.

На півдні, під наглядом американців, проголосили Республіку Корею, проте американці здебільшого її залишили. На півночі, за наказами комуністичних керівників, створили КНДР. Поки Південна Корея помалу оговтувалася від окупації, СРСР і Китай активно нарощували військову потугу Півночі. Тоді почалася війна: комуністи пішли в наступ і майже повністю захопили півострів. Тут уже втрутилися американці і кардинально змінили ситуацію на фронті. Фактично, вся Корея опинилася під контролем Півдня.

Але цього разу у війну вступив Китай, відправивши величезну армію, яка відкинула американців знову назад. Зрештою, бої точилися майже на лінії колишнього поділу Кореї між СРСР та США. Жодна зі сторін не могла перемогти іншу. Тим часом втрати й руйнування були колосальними: загинуло щонайменше 2,5 млн людей. Попри це, жодні перемовини не приносили результату, адже позиції сторін залишалися непримиренними. Лише після смерті Сталіна вдалося досягти припинення вогню. Корея залишилася поділеною, а між Півднем і Північчю створили демілітаризовану зону. З того часу минуло багато десятиліть. КНДР досі залежна від допомоги Китаю та РФ, а її громадяни живуть під гнітом одного з найжорстокіших тоталітарних режимів світу. Водночас Південна Корея стала багатою та успішною країною, де панують демократія та особисті свободи. Єдність півострова у близькому майбутньому залишається малоймовірною.

Як щодо України?

Порівнювати корейський сценарій з українською реальністю досить складно. По-перше, в нас війна триває не між двома версіями однієї держави. Тобто ніхто не буде створювати окремої проросійської України, а на окупованих територіях українців чекатимуть лише репресії, депортації та насильна асиміляція. В такому разі очікувати майбутнього повернення територій буде майже неможливо.

По-друге, рівень американської (та й будь-якої іноземної) допомоги Україні значно нижчий порівняно з тим, що отримувала Корея. Вашингтон вкладає в нашу боротьбу у багато разів менше, ніж свого часу в корейську, не кажучи вже про те, що на боці Південної Кореї воювала велика кількість американських солдатів.

Якщо порівнювати корейську та російсько-українську війни з погляду більш-менш стабільної лінії фронту та виснаження сил сторін, то аналогія буде недосконалою.

По-перше, немає жодних ознак, що Росія хоче зупинити свої спроби завоювати всю Україну. Про такі бажання відкрито говорять майже всі російські високопосадовці, включно з Путіним. Можна хіба припустити, що, як і в Корейській війні після смерті Сталіна, у війні Росії проти України ситуація може змінитися після смерті Путіна. Проте це досить непевне припущення, яке не має жодних підтверджень.

Якщо війна все ж зупиниться по лінії фронту з демілітаризованою зоною, і такі умови влаштують Україну та Росію, постане ще одне питання. Що стримуватиме Кремль від нового нападу на Україну після того, як він оговтається? Південна Корея покладалася на підтримку свого великого ядерного заступника — США. В України наразі таких гарантій безпеки немає.

Навіть якщо українці погодяться на втрату частини території, для впровадження в Україні корейського сценарію бракуватиме двох ключових факторів: гарантій безпеки від наших союзників та бажання Москви йти хоч на якісь компроміси. Якщо ж, попри всі ці труднощі, таки вдалося б досягти угоди, це означало б що агресор вийшов у плюс після війни, що міжнародне право не працює і що найбільш надійною гарантією безпеки для країн є ядерна зброя. Це б означало новий дивовижний світ неймовірних загроз і безлічі війн. Втім, можливо ми вже живемо саме у такому світі.

Автор статті: Дмитро Спорняк

Фото: Wikipedia