«Усі рідні та близькі називали його Тьомчиком. І в пам’яті він тепер теж наш Тьомчик. Сильний, мужній, розумний та турботливий. Моє кохання з першого погляду. Моє щастя.
Коли ми почали зустрічатись, моє життя наче перетворилося на казку. Його безмежна турбота, увага, блиск в очах. Він обожнював робити щось вперше вдвох. У нас було так багато планів та мрій.
З першого дня ми знали, що у нас все серйозно. Наші друзі казали, що ми як той пазлик, який так вдало склався. Коли ми дізналися про мою вагітність, я вперше побачила його сльози. Коли народилися наші двійнята — Мирослава та Емілія — ми нетямились від щастя. Ім’я для Мирослави обирав Тьома. Казав, що це дівчинка, яка несе мир.
Ми часто робили сімейні фотосесії. У день весілля зробили гіпсовий зліпок наших рук. «Це ж так круто, збережемо наші руки та будемо показувати внукам», — думали ми. Перед народженням донечок Тьомчик подарував мені троянди з мила: «Вони ж десять років зможуть простояти й ми завжди будемо згадувати те 16 лютого».
Тьома був вірним другом. Його побратими досі надсилають мені фото снарядів з написом «За Артема Гуртового» та відео їхніх запусків із криком «За Гуртового! За Старобільськ!».
Артем мріяв про будинок у Карпатах. Хотів, щоб ми жили в Україні, щоб донечки розмовляли українською. Я зроблю все для того, щоб було так, як він хотів. Бо він заради нашого майбутнього зробив набагато більше — віддав своє життя.
Я пишаюся Тьомчиком. Пишаюся тим, що я Гуртова. Знаю, що кожна нова людина, яка зустрічається мені в житті – це від нього. Впевнена, що в нас є сильний янгол-охоронець, який захищає нас із небес. І це наш Тьомчик.
10 листопада — 6 місяців світлої пам’яті Артему Гуртовому. Сьогодні, завтра і все життя – ми пам’ятаємо, любимо та сумуємо».
Історію записала Маргарита Нікітіна
Фото: архів дружини
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики