Дві Німеччини…
Аби зрозуміти, наскільки такий варіант підходить Україні, варто розібратися, чому він спрацював у Німеччині. Коли закінчилася Друга світова, колишній Третій Райх опинився під окупацією чотирьох країн: США, Великої Британії, Франції та СРСР. Кожна з них контролювала окрему частину німецьких земель. А кілька регіонів взагалі віддали СРСР і Польщі, депортувавши місцевих німців. Постало питання, що робити далі, аби Німеччина знову не розпочала війну?
На неї наклали обмеження: заборони на утримання армії, обмеження промисловості й інше. Однак без власної промисловості німці не могли себе прогодувати, їхнє утримання лягало на плечі союзників. Платити зайві гроші ніхто не хотів, тому три демократичні окупанти об’єднали зусилля. Вони дали німцям певну самостійність, що зрештою призвело до створення Федеративної Республіки Німеччини (ФРН), відома також як Західна Німеччина. СРСР, який дедалі більше розходився у поглядах із колишніми партнерами, обурився. У відповідь Москва дозволила створити на контрольованій нею території окрему країну — Німецьку Демократичну Республіку (НДР), відому ще як Східна Німеччина.
Відтоді події в Німеччині стали історією Холодної війни. Два величезні світові блоки держав — демократичні капіталістичні країни на чолі з США і зона впливу комуністичної диктатури СРСР — були на постійній межі збройного конфлікту. Це все загрожувало перерости у ядерний кінець світу. Кордон між сторонами пролягав по німецьких землях. Здавалося б, німцям не позаздриш у такому розкладі світової геополітики. Проте ФРН цим вигідно скористалася. Маневруючи у новому світі, який боявся загинути від радянських ядерних боєголовок, німці зуміли повернути до себе довіру. Вони переконали колишніх ворогів у тому, що Німеччина має бути частиною Західної системи оборони. ФРН повертала собі все більше суверенітету, проводила відбудову, приєдналася до НАТО і стала однією з засновниць Європейської спільноти з вугілля і сталі (з якої через багато років сформувався ЄС). У цей час Східна Німеччина отримала легшу версію комунізму і радянських агентів, таких як Владімір Путін, які працювали у німецьких містах.
… а скільки Україн?
СРСР міг спробувати захопити решту Німеччини, але ФРН прикривали ядерні сили НАТО. Це ледь не єдина аналогія між ситуаціями Німеччини після Другої світової та України сьогодні. Нам теж загрожує Москва. І українці хотіли б потрапити під ядерну парасольку НАТО. Власне тому пропозиція вступити до Альянсу навіть без окупованих територій має порівняно високу підтримку в Україні (хоча на такий крок готова погодитися лише меншість — 47% станом на грудень 2024 року).
Слід розуміти, що, на відміну від створення власної версії Німеччини (як це було у випадку з НДР, відомої ЄС як Східна Німеччина), Росія прагне повністю знищити Україну. Окуповані РФ території не будуть організовані як залежна, але формально українська держава. Усі, хто мають українську ідентичність, не зможуть вільно жити на цих землях. Двох Україн не буде — аби хоч одна збереглася. Якщо такий план виявиться успішним, повернення втрачених територій буде значно складнішим, ніж об’єднання двох частин Німеччини після занепаду СРСР. Тут радше спадає на думку Фінляндія, яка втратила свої землі безповоротно.
Уявімо, що ми погодимося на такі умови. Чи погодиться на них хтось іще? У часи Холодної війни ФРН разом із усім демократичним Заходом змогла уникнути нової війни й руйнації виключно через страх обох сторін. Усі боялися, що внаслідок ще одного конфлікту не виживе ніхто. Сьогодні подібний страх працює не в нашу сторону.
Друзі й вороги
Захід боїться ймовірної ядерної війни, тому допомогу Україні надає дуже обережно. Наші застереження про те, що, як тільки Кремль завоює Україну — Захід стане наступним, не здаються партнерам надто переконливими. Зрештою, як і ми з вами, вони вірять у захист ядерної зброї НАТО. На цьому Росія масштабно спекулює. Мовляв, єдине, що загрожує спокійному життю пересічного француза чи американця, — це саме допомога Україні, яка може призвести до ядерної війни. Наразі ці російські спекуляції та українські попередження призводять до того, що Захід воліє приберегти зброю для себе, бо «а раптом таки війна».
Щоб прийняти хоча б частину України до НАТО, потрібне одноголосне рішення всіх країн-членів Альянсу. Для них це означатиме значно ризикованіший крок, ніж надання зброї, що і так потребує великих зусиль української дипломатії. Чи можна очікувати, що наші західні партнери на таке підуть? Можливо, якщо на це погодиться Росія. Уявімо, Україна віддає частину земель, Кремль цим вдовольняється, а решта нашої держави спокійно живе під егідою НАТО. От тільки навряд чи Москва на таке піде.
У Росії ніхто не приховує, що існування України їх загалом не влаштовує. Про це відкрито кажуть їхні високопосадовці, такими є й російські вимоги до мирних переговорів. Ба більше, Кремль відкидає навіть пропозиції команди Трампа про відтермінування нашого вступу до НАТО та замороження війни. Чому РФ мала б погоджуватися на більші вимоги?
«Німецький сценарій» спрацював для Німеччини, бо країни Заходу були готові захищати ФРН навіть перед загрозою ядерної війни. Ба більше, саме через цю загрозу вони це й робили. Нині ж США воліють утриматися від надання захисту Європі, а ЄС ще чітко не сформулював свою позицію (та й армію теж). Втім, повне захоплення України було б, скоріш за все, занадто великою втратою для НАТО і для самооцінки американського президента особисто. Поки є сподівання на мирні переговори. Та чи будуть вони, а чи продовжиться обкладання Росії санкціями і постачання Україні зброї, залежить від взаємодії Росії і Трампа. Адже перша, як відомо, ні на які умови погоджуватися не хоче, а другому ще належить це усвідомити.
Автор статті: Дмитро Спорняк
Фото: Pexels / Ingo Joseph
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики
Важливе 
