Дифтерія століттями вбивала тисячі людей щороку. Особливо вразливими до хвороби є діти. Хто один раз побачив на кладовищі знак біля могили 5 дітей з однієї родини, які померли від дифтерії протягом 4 днів, той ніколи його не забуде. Сталася ця трагедія у 1903 році.

Хвороба не щадила нікого. Троє президентів США втратили дітей від дифтерії. У Франції 19 століття щороку фіксували 30 тисяч хворих на дифтерію. Кожна друга інфікована дитина — гинула. Потрібна була вакцина. Проте легко сказати — складно зробити.

Як винайшли вакцину проти дифтерії?

Тривалі дослідження не призводили до бажаних результатів, та певні успіхи на цьому шляху відбувались. У 1890 році з’явилася так звана «сироваткова терапія». Вона полягала в тому, що тваринам (як правило, це були коні) вводили високі дози токсину. Організм тварини у відповідь виділяв специфічну субстанцію, відому як антитоксин, і її потім легко було отримати з крові тварини без шкоди для неї. ​​Такою сироваткою вирішили прищепити десятки дітей, у яких підозрювали дифтерію. У результаті, серед інфікованих дітей вижило вдвічі більше, ніж очікувалося.

Лише у 1923 році французький ветеринар та біолог Гастон Рамон створив щось на кшталт вакцини — він зміг нейтралізувати дифтерійний токсин, що призвело до прориву в медицині. Учений обробив дифтерійний токсин формальдегідом і теплом, що «придушило» його патогенність, тобто здатність спричинювати хворобу. Рамон дійшов висновку, що щеплення таким анатоксином забезпечить імунітет від активного токсину. 10 грудня вчений доповів про свої висновки у Французькій академії наук.

У 1924 році під керівництвом Гастона Рамона в лабораторії Університету Торонто почали виробляти дифтерійний анатоксин. У результаті Канада стала однією з перших країн, де почали масово їх застосовувати.

Того ж року Гастон Рамон виокремив такі сполуки як ад’юванти — допоміжні речовини, які при застосуванні одночасно з вакциною підсилюють імунну відповідь організму, тобто дають змогу отримати сильніший захист із використанням невеликих доз вакцини. Рамон же винайшов і комбіновані вакцини, що дозволило людям одночасно щепитись проти дифтерії та правця — не менш загрозливої смертельної хвороби.

Як подіяла вакцина на рівень захворюваності?

Щеплення суттєво знизило рівень захворюваності на дифтерію. Так, у проміжку між 1942–1944 роком у Канаді зафіксували лише 300 випадків дифтерії та 10 смертей від інфекції. Для порівняння: 20 років до того щороку інфікувались близько 14 тисяч людей, з-поміж яких 1290 хворих помирали. Станом на 2022 рік у світі зафіксували 5856 випадків дифтерії, лише 362 з них — на Європейському континенті.

В Україні вакцинація проти дифтерії та правця є обов’язковою та надається державним коштом. У віці 2, 4, 6 і 18 місяців вводиться вакцина АКДП (проти дифтерії, кашлюка та правця), потім у 6 років проводиться ревакцинація вакциною АДП (дифтерія-правець), а в 16 років — вакциною АДП-м (зі зменшеним вмістом антигена, ця вакцина використовується і для дорослих). Надалі щеплення потрібно оновлювати що десять років, тобто у віці 26, 36, 46, 56 років і так далі. Для того, аби отримати вакцину в дорослому віці безплатно, варто звернутися до свого сімейного лікаря або лікарки.

У часи війни щеплення проти дифтерії та правця особливо важливі. Голова представництва ЮНІСЕФ в Україні Мунір Мамедзаде стверджує: «Війна може спричинити більше поширення інфекцій через масове переміщення людей і перебої в наданні медичних послуг, особливо що стосується програми профілактичних щеплень. Діти мають бути захищеними від хвороб, яким можна запобігти за допомогою вакцин».

Авторка тексту: медична журналістка Наталія Бушковська

Створено у партнерстві з платформою доказової інформації про здоров’я «Бережи себе»

Фото: pexels.com

Опубліковано на правах реклами