З 90-х років Грузія не контролювала частину своєї території. Слід було країні проголосити незалежність у 1991 році, як почалося одразу кілька воєн. В автономних регіонах Абхазія та Південна Осетія, де велику частку населення складали відповідно абхази та осетини, почалися конфлікти.

Місцеві корінні народи прагнули незалежності. РФ була рада їм допомогти. Сама ж Грузія тоді не мала сил чинити опір. На довгі роки Абхазія та Південна Осетія вийшли з-під урядування Тбілісі і потрапили під контроль Москви. За участі російських «миротворців» обидві війни законсервували.

Такою ситуація залишилася до 2003 року, коли у Грузії відбулася Революція Троянд. Президентом країни став молодий радикальний активіст — Міхеіл Саакашвілі. Грузія почала реформи і рухалася в напрямку ЄС і НАТО. Ось тут проросійські сили почали провокації.

П’ятиденна війна

Тбілісі вирішило відповісти на них і досить швидко повернуло контроль над Південною Осетією. Майже одразу РФ почала наступ. Грузинські міста опинилися під обстрілами російської армії та авіації, а узбережжя заблокував Чорноморський флот РФ. Армії Кремля рухалися до Тбілісі. До Грузії приїхала низка європейських лідерів, щоб підтримати країну. Прибув туди і український президент Ющенко.

Але війська РФ мали перевагу в кількості, адже в Грузії живе менш як чотири мільйони людей. Сторони уклали перемир’я. Абхазія та Південна Осетія залишилися поза контролем Тбілісі. Тисячі грузинів були змушені тікати з окупованих територій. Москва визнала окуповані регіони незалежними державами і залишила там свої війська.

Решта світу цю війну, великою мірою, проігнорувала. Кремль абсолютно не втратив авторитету у світі, у його сторону не пролунало жодної критики. Оглядачі зазначають, що такий надзвичайний успіх РФ при повній відсутності відповідальності став однією з причин, які дозволили Росії напасти на Україну у 2014 році.

Автор тексту — Дмитро Спорняк

Фото: AP

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики